Засновниця проєкту «Круча кличе» Ірина Ничипорук — про переїзд із Волині на Дніпропетровщину, українську мову, культурну єдність і традиції, які можуть стати частиною сучасного життя
Володимир Горянський — про театр під час війни, Маріупольський драмтеатр, виставу «Ніч у Лісабоні» та справжній театральний бум в Україні.
Про драматичні стосунки художниці-шістдесятниці Алли Горської з батьком — радянським кінодіячем, який намагався вберегти її від репресій.
Про Машу Реву писали як про художницю, що працює з травмою, з тілом та війною. Жодне з опублікованих інтерв’ю не поставило простішого питання: яким чином одна людина технічно вправна одразу в крої одягу, олійному живописі, акварелі, кераміці й фотографії, і чому ці навички не конкурують між собою. Відповідь не тільки в біографії, а й в ремеслі.
Хепенінг «Розфарбовка» Катерини Конюшенко перетворює землю з різних куточків України на пігмент і простір спільного переживання, пам’яті та емпатії.
Художниця Анна Войтюк — про офорт, екслібриси, тварин, пам’ять і майбутній проєкт про красу, упередження та спесишизм.
Десять українських художників і художниць, за творчістю яких варто стежити вже зараз: від міжнародно відомих митців до представників нової генерації сучасного мистецтва.
«Світ має вчити українську»: акторка Олеся Пасічняк розповіла про театр як арт-терапію під час війни, мрію про військову роль та життя 24/7 у мистецтві.
Микола Бармак не називає себе художником і не вважає свої роботи мистецтвом. Для нього це спосіб заспокоїти думки, досліджувати крихкість матеріалу й залишати частину себе у кожному виробі.