Декоративний розпис став частиною життя Юлії, а згодом перетворився на спосіб говорити про українську культуру, її символи та глибокі сенси. Сьогодні у своїх роботах мисткиня поєднує традиційну орнаментику із сучасним баченням, створює декоративні об’єкти й дзеркала, проводить лекції та майстер-класи. Для неї важливо не лише зберігати культурну спадщину, а й робити її близькою та зрозумілою людям сьогодні.
У нашій розмові про мистецтво як віддушину, символіку українських орнаментів, сміливість творити й мрію показати красу Україну світові.
Юліє, розкажіть про себе: хто Ви за фахом і як у Вашому житті з’явилося мистецтво? Чи є у Вашій родині художники або люди, чия творча енергія надихала Вас із дитинства?
Я маю вищу економічну освіту, ступінь магістра, писала кандидатську дисертацію та навчалася в аспірантурі. Працювала старшою викладачкою в університеті, але мистецтво завжди було частиною мого життя. Я закінчила художню школу в Ялті, де народилася й жила. Із десяти років мистецтво йде зі мною пліч-о-пліч. Моя бабуся була дуже талановитою, усе життя вишивала. Думаю, саме від неї мені передалося трохи творчої енергії, адже інших творчих людей у нашій родині не було.
Пам’ятаєте свій найперший розписаний виріб? Що це було, які почуття Ви тоді відчували і де ця річ зараз?
Декоративним розписом я займаюся вже 11 років. Першими розписала тарілку та блюдця з чайних пар, які були в мене вдома. Це було щось дуже примітивне, смішне й недолуге, але я робила це з великим натхненням. Саме через цей вид мистецтва я шукала себе й давала собі можливість відпочити, коли пішла в декретну відпустку з першим сином. Тоді це не було комерційною діяльністю — лише моя віддушина та можливість перепочити. Ці розписані вироби й досі зберігаються в домі батьків.
Тарілки, панно, дзеркала, керамічна плитка — у Вас широкий спектр форм. Що з цього Вам подобається розписувати найбільше і чому, якщо не секрет?
Обожнюю розписувати тарілки. Саме з них почався мій творчий шлях, і досі я ставлюся до цих виробів із трепетом. Крім того, люблю розписувати плитку, з якої потім створюю дзеркала. Особливо захоплююся українською орнаментикою з глибоким змістом, у якій кожен елемент з’являється не просто так.
Процес створення одного такого дзеркала триває кілька тижнів, але мені подобається кожен його етап: від підбору кольорової гами до вибору багета для фінального оформлення.
Знаємо, що Вас запросили розписати магазин «Сільпо» — це масштабний і дуже помітний проєкт. Поділіться, якщо можете, як Ви почали співпрацювати з ними, які виклики виникли під час роботи над такою великою площею і чим цей досвід відрізнявся від камерного розпису?
Так, проєкт із розпису магазину «Сільпо» був дуже відповідальним і непростим. Для магазину у Василькові я розписала 16 гіпсових тарелей діаметром 60 см і вагою 8 кг кожна, а також три колони заввишки по 3 метри. За технічним завданням потрібно було відтворити васильківську майоліку. Саме в цьому й полягала складність: максимально точно передати характер оригінальних робіт, зберегти їхню автентичність, певну вінтажність, кольорову гаму і навіть характер мазків. Менеджери «Сільпо» знайшли мене через соціальні мережі. Це важливий інструмент у роботі сучасних митців, який потребує щоденної присутності, вкладення ресурсів і часу.
Ще одним викликом стали габарити виробів. Колони навіть у розібраному вигляді, на жаль, не помістилися в моїх майстернях, а для роботи я маю два приміщення. Тому в екстреному порядку довелося шукати в Києві досить велике приміщення, де можна було б розмістити всі шість елементів. Відповідальність у роботі з такими масштабними проєктами та замовниками, як «Сільпо», полягає в тому, що від тебе очікують бездоганного результату. І ти докладаєш не 100, а всі 200 % своїх зусиль і майстерності, щоб проєкт вийшов саме таким, яким його задумано. Це питання моєї репутації, моє «обличчя», яке тепер бачать не лише замовники, а й сотні людей щодня, коли заходять до магазину.
Ваші орнаменти дуже яскраві та глибокі. Які ключові українські символи та сенси Ви найчастіше закладаєте у свої візерунки?
У своїх орнаментах я найчастіше працюю з темами життя, роду, жіночої сили, захисту та зв’язку із землею. Рослинні мотиви для мене — це життя, розвиток і відновлення; дерево життя — коріння та зв’язок поколінь; коло — циклічність життя й часу; сонячна символіка — енергія, тепло та внутрішнє світло. Мені важливо, щоб орнамент був не просто декором, а сучасним оберегом. Я переосмислюю традиційні українські символи, кольори й ритми, щоб через них говорити про те, що важливе сьогодні: дім, пам’ять, любов, силу, коріння і життя, яке триває.
Знаємо, що Ви читаєте лекції про прикладне мистецтво України та проводите майстер-класи. Розкажіть детальніше: хто Ваша аудиторія і з якими запитами приходять на Ваші лекції?
Моя аудиторія дуже різна: від людей, які просто закохані в українське мистецтво, до тих, хто сам хоче творити й глибше зрозуміти нашу традицію. На лекції найчастіше приходять із бажанням побачити українське мистецтво не просто як красивий орнамент, а й зрозуміти, що за ним стоїть: символи, сенси, історії та світогляд наших предків. А на майстер-класи приходять уже з бажанням доторкнутися до цього власноруч: спробувати техніку, відчути орнамент і створити щось своє.
Мені особливо подобається момент, коли людина спочатку говорить: «Я зовсім не вмію малювати», а наприкінці тримає в руках власну роботу й розуміє, що українське мистецтво — це не щось далеке й музейне. Це те, що можна прожити, відчути й продовжити сьогодні.
Коли люди приходять до Вас на майстер-клас і кажуть: «Я взагалі не вмію малювати», як Ви допомагаєте їм подолати цей страх і розкритися?
Я завжди кажу: «Ви прийшли не складати іспит із малювання». На моїх майстер-класах немає правильного чи неправильного результату. Допомагаю розкласти процес на прості кроки: спочатку форма й ритм, потім колір, орнамент і деталі. І в якийсь момент людина перестає думати: «Я не вмію» — і просто починає творити. Для мене важливо створити атмосферу, у якій можна помилитися, спробувати ще раз і не боятися власної руки. А найприємніше — бачити, як наприкінці людина дивиться на свою роботу й сама дивується: «Невже це намалювала я?»
З Ваших соцмереж бачимо, що Ви багато подорожуєте. Розкажіть, чи є подорожі для Вас способом відновлення та наповнення ресурсу? А також поділіться іншими дієвими методами, які допомагають Вам знаходити натхнення й мотивацію в такі непрості для кожного з нас часи.
Так, безумовно. Для мене подорожі — це можливість перемкнути погляд і знову почати помічати деталі. Нові міста, архітектура, кольори, орнаменти, навіть звичайні двері чи вивіска можуть стати поштовхом до нової роботи. Але натхнення я знаходжу не лише в подорожах. Дуже багато дають музеї, виставки, книги, музика, спостереження за людьми й природою. Іноді достатньо просто вийти на прогулянку без телефону й дозволити собі дивитися навколо. У складні часи я особливо вірю не в очікування натхнення, а в маленькі регулярні дії: взяти пензель, почати нову роботу, піти на виставку, поговорити з цікавими людьми. Творчість для мене — це не втеча від реальності, а спосіб залишатися живою, відчувати красу й створювати її навіть тоді, коли навколо непросто.
Яка Ваша найближча велика мрія чи проєкт, який Ви хотіли б утілити в життя?
Моя найближча велика мрія — створити велику авторську виставку, де український орнамент буде представлений не просто як декоративний елемент, а як окрема мова сучасного мистецтва. Хочу поєднати живопис, декоративні об’єкти, дзеркала, кераміку й традиційні українські мотиви та створити простір, у якому людина не просто розглядає роботи, а занурюється в історію, символи й сенси української культури. І дуже хочу, щоб цей проєкт згодом побачили не лише в Україні, а й за кордоном. Мені здається важливим показувати світові Україну через її культуру — дуже сучасну, сильну й неймовірно красиву.
