Пане Владе, нещодавно Ви отримали престижну нагороду і ввійшли до списку «25 до 25: Молоді та зухвалі» від Media Development Foundation як журналіст та ведучий Суспільного. Що для Вас особисто означає це визнання? Чи допомагає Ваша журналістська зухвалість і професійні навички у веденні блогу та спілкуванні з аудиторією?
Так, досі не вірю, що вдалося отримати таку престижну нагороду. Для мене це дуже цінно й є доказом того, що я рухаюся в правильному напрямку.
Якщо відверто, я іноді ловлю себе на думці, що не вартий цієї нагороди. Що мене переоцінили, що є кращі, професійніші за мене люди… І саме з такими емоціями я виходив на сцену, коли отримував нагороду. Адже я в журналістиці лише трохи більше року, та й за освітою взагалі кінооператор.
Але те, що безліч професіоналів оцінили мій внесок, мою роботу та старання нашої редакції, означає лише одне: ніколи не потрібно боятися починати щось нове й невідоме для себе.
А якщо відповідати на друге запитання, то тут, радше, навпаки. Мої навички ведення блогу допомогли мені швидко опанувати нову для себе професію. І те, що я створюю на Суспільному разом із командою підліткових новин «Хто про Шо» та «Колайдер», — це справді унікальні й дуже корисні проєкти для молоді.
Сьогодні медіа різноманітні та багатогранні, і я вважаю, що ми працюємо з найвибагливішою аудиторією, яку потрібно не лише зацікавити, а й здобути її довіру.
Сьогодні молодь живе в епоху шаленого інформаційного темпу: нескінченний скролінг, Tik-Tok, Reels, де увага затримується буквально на 1–2 секунди в гонитві за швидким дофаміном. Як у такому ритмі зупинити молоду людину, вирвати її з екрана смартфона і зацікавити довгою, глибокою паперовою книжкою? У чому Ваш секрет «утримання уваги»?
Якщо чесно, ми, борючись зі злом, самі стаємо його частиною. Адже в один момент говоримо про те, що підліткам варто менше часу проводити в соцмережах і більше жити реальним життям. Водночас ми самі створюємо багато контенту, щоб вони його дивилися та споживали через свої смартфони.
Але ситуація тут така: якщо не ми створюватимемо якісний україномовний контент, то це зробить хтось інший — російською мовою. Тому це справді боротьба за увагу, щоб діти й підлітки мали достатньо якісного контенту, а серед запропонованого їм не траплялися російські або низькоякісні матеріали. Для мене це фактично одне й те саме.
Зупинити молодь неможливо, та й навчити її чогось силоміць теж не вийде. Навпаки, ми самі вчимося в неї. І, якщо відверто, зараз настає така епоха, коли молодь поступово й свідомо відмовляється від надмірного користування телефонами та інтернетом. Молоді люди знову починають користуватися вініловими програвачами, плівковими фотоапаратами, купують паперові записники та дротові навушники. Там, де ми намагалися заощадити час і зробити все в один клік, вони повертають у моду насолоду від самого процесу. Сьогодні це явище називають ретроманією — свого часу я навіть готував про це матеріал.
Щодо того, як зацікавити молодь читати книжки, то, на мою думку, головне — нікого не змушувати, а просто розповідати й показувати, що читання може бути цікавим і захопливим. Та й узагалі мені здається, що всі ми потроху втомлюємося від смартфонів і час від часу беремо до рук книжку. Хіба що перед цим ще заходимо в букток, шукаємо рекомендації, а вже потім читаємо.
Діти й підлітки часто знаходять собі кумирів, на яких хочуть бути схожими. Тому моє завдання і, певно, мета — бути таким прикладом. Не повчати, а надихати власними вчинками. У мене є підписниця, яка вже чотири роки веде мій фан-акаунт. Вона надихнулася моїм читацьким блогом і почала більше читати. І тоді я подумав: «Так! Саме цього я й хотів». Згодом я навіть подарував їй свою улюблену книжку «Там, де співають раки» Делії Овенс, щоб вона точно не переставала читати.
Тому, якщо підсумувати, головне, щоб про читання говорило якомога більше людей і популяризувало його. І не лише складну чи високоінтелектуальну літературу. Важливо, щоб у моді було просто читати.
Ви — медійна особа, журналіст, активний блогер і волонтер, але при цьому продовжуєте читати величезну кількість літератури. Багато хто виправдовує відсутність книг у житті браком часу. Розкажіть на власному прикладі: скільки часу щодня Ви витрачаєте на читання і як правильно виставляти пріоритети, щоб книга не програвала соцмережам?
Відверто кажучи, прям величезну кількість книг я не читаю. З цим складніше. Дійсно іноді часу не вистачає на читання, іноді хочеться просто поскролити соцмережі. І це нормально. Бо як тільки відбувається процес читання через “треба”, дуже легко зловити нечитун. Тут треба прислухатися до настрою, відчуття. Правильно обрати, що почитати, який жанр, стиль. Сам за місяць можу прочитати 5-7 книг, а наступного — взагалі нічого. Проте дуже надихає з кимось зустрітися, поговорити про книги або зайти у книгарню, погортати, купити нові.
Ваша цільова аудиторія — це не лише підлітки, а й дуже свідома, мисляча українська молодь. Які 3-4 конкретні книги Ви порадили б прочитати кожному молодому українцю чи українці прямо зараз, щоб краще зрозуміти себе, світ та знайти внутрішні опори?
«Вавилон» Ребекки Кван — неймовірна історія, яка допомагає усвідомити цінність і важливість різних мов і культур.
Джордж Орвелл «1984» — після прочитання ніби дивишся на світ зовсім іншими очима. Дуже часто стаються різні ситуації в країні чи у світі, і одразу ця книга виникає в голові. Актуальщина.
«Творчий акт. Спосіб буття» Ріка Рубіна — підійде для творчих людей, які ніби й так усе знають, але яким іноді треба знову зловити натхнення і структурувати хаос у голові.
Артур Дронь «Гемінґвей нічого не знає» — я вважаю, тут без слів. Просто потрібно прочитати кожному українцю.
Ви регулярно об'єднуєте свою спільноту навколо великих благодійних зборів та добрих справ. Як думаєте, чому Ваша аудиторія — молоді люди — настільки беззастережно Вам довіряє, що готова інвестувати свої кишенькові чи зароблені гроші у Ваші ініціативи, замість того, щоб витратити їх на розваги чи девайси?
Я не впевнений, що люди донатять чи долучаються лише тому, що це я. Це радше про спільні цінності, ніж про довіру до однієї людини.
Мені здається, тут працює інше: коли ти говориш чесно і прямо про речі, які людей реально зачіпають, вони реагують не як на «інфлюенсера», а як на учасника тієї ж самої реальності.
Ваш блог уже давно переріс рамки простого хобі й став впливовим майданчиком. Яким Ви бачите його розвиток далі? Чи плануєте масштабувати свої проєкти, запускати нові формати на перетині журналістики й букблогінгу або, можливо, створити масштабний офлайн-рух для свідомої читаючої молоді?
Мрію про свій читацький клуб і великий ютуб-проєкт про книги. Поки це все більше в голові як ідея, але я вірю, що воно поступово збереться в щось реальне і цінне.
матеріял підготувала Оксана Куцик
