Осінні мотиви у візуальному мистецтві давно вийшли за межі банальної жовто-багряної естетики природи. Віднайти в роботах сучасних українських авторів цей сезон — радше означає відчути стан внутрішнього переналаштування, оголення форм і пошуку опори в бентежному ритмі життя. Коли зовнішній простір упокорюється, мистецтво стає способом зафіксувати власну мінливість: воно сповільнюється або створює тихий, безпечний прихисток.
Ми зібрали, на нашу думку, три особливі художні практики, у яких по-різному інтерпретуються осінні нотки — від крихкості міських знахідок до медитативної кераміки й заспокійливих форм.
Тимчасовість і прозорість: об’єкт «Пуховик» Ніки Шумейко
Ніка Шумейко працює на перетині графіки, живопису, об’єкта та інсталяції. У своїй практиці вона органічно поєднує традиційні медіа з природними матеріалами, досліджуючи теми пам’яті, присутності та взаємодії з навколишнім середовищем. У її роботах сам матеріал виступає повноцінним співтворцем образу.
Об’єкт «Пуховик» художниці Ніки Шумейко виникає з тонкої гри між упізнаваним і несталим. Робота відтворює форму звичного осінньо-зимового предмета гардероба, проте позбавлена його практичної функції. Замість очікуваного захисту й теплого наповнювача глядач стикається з крихкістю, а замість підкладки — з порожнечею, заповненою природними матеріалами.
Усередині прозорої оболонки збережені тополиний пух, сухе листя та гілки, зібрані в урбаністичному середовищі. Об’єкт балансує у стані невідповідності: добре знайома річ раптом виявляє свою нестійкість і тимчасовість, уподібнюючись до крихкого осіннього гербарію.
Чесність зізнатися у виснаженні: кераміка «Я не маю сили» Ангеліни Гаєвської
Ангеліна Гаєвська досліджує тілесність, чуттєвість і психоемоційні стани через пластику форми. У своїх роботах вона фокусується на текстурах, органічних лініях і тактильності, фіксуючи моменти внутрішніх криз, адаптації та трансформації.
Якщо перші тижні осені асоціюються з повільними змінами в природі та ще доволі теплими днями, то пізня осінь — це час остаточного листопаду, оголення конструкцій і чесного визнання власної втоми. Керамічна робота Ангеліни Гаєвської «Я не маю сили» резонує з відчуттям граничного емоційного та фізичного виснаження, у якому немає місця фальшивій бадьорості.
Робота створює простір мовчазного прийняття, нагадуючи, що втрата ресурсу восени — це закономірна пауза перед відновленням.
Максимально заземлитися: медитативні вази з квітами Дмитра Козинця
Дмитро Козинець — український художник, дизайнер та артдиректор родом із Донеччини. У своїй художній практиці він поєднує змішані техніки, роботу з фактурними матеріалами та прагнення до наївної, щирої візуальної мови, вільної від формальних рамок.
Після холоду вулиці та важких внутрішніх трансформацій з’являється гостра потреба в заземленні. Роботи київського художника й дизайнера Дмитра Козинця з мотивами мінімалістичних ваз і квітів повертають до ідеї теплого осіннього затишку.
Художник свідомо обирає відкритий, чесний візуальний підхід, відмовляючись від надмірних академічних правил. Його вази навмисно далекі від симетричних ліній — вони живі, пластичні, часом зворушливо «кривенькі», що створює впізнавану атмосферу домашнього затишку осінніх вечорів.
Дмитро нерідко відштовхується від реальних квіткових композицій, які приносить додому та фотографує, щоб згодом перенести їх на поверхню за допомогою легких, невимушених ліній. У поєднанні з осінніми сухоцвітами чи останніми сезонними квітами такі вази передають спокій і відчуття терапевтичної паузи, фіксуючи красу моменту без зайвих надмірностей.
Авторка: Ярослава Крамаренко



