Дитячий «Прихисток уяви»: виставка, що показує важливість дитячої фантазії

У Київській національній картинній галереї відкрилася виставка «Прихисток уяви», присвячена дитячій фантазії, мистецтву та здатності мріяти навіть під час війни. Розповідаємо про експозицію та її сенси.

У Київській національній картинній галереї 11 листопада відкрилася виставка «Прихисток уяви», що досліджує зв’язок мистецтва, фантазії та дитячого світосприйняття. Експозиція об’єднує твори українських художників різних поколінь, дитячі роботи та особисті історії вихованців просторів психосоціальної підтримки «Твій».

Медіа КАМО відвідало відкриття виставки та поспілкувалося з митцями й кураторкою про особисті мотиви, думки та сенси, які вони вкладали у свої роботи.

Представники посольств Швейцарії та Фінляндії в Україні. Фото: Володимир Чепель

На урочисте відкриття завітали партнери проєкту, митці, дипломати, представники медіа та публічні діячі. З вітальними промовами виступили представники посольств Швейцарії та Фінляндії в Україні, Національної соціальної сервісної служби України, Програми підтримки ОБСЄ для України та Київської національної картинної галереї.

Під час відкриття особливу увагу приділили значенню дитячої уяви, яку важливо підтримувати й розвивати, особливо в умовах війни. Коли реальність сповнена небезпеки та невизначеності, можливість фантазувати, творити й уявляти краще майбутнє стає не просто способом дозвілля, а важливою складовою емоційного розвитку.

Оксана Підсуха, в.о. генерального директора Національного музею «Київська національна картинна галерея». Фото: Володимир Чепель

«На жаль, мистецтво не здатне врятувати наших дітей від війни. Але мистецтво здатне розповісти світові про те, що росія вбиває й краде наших дітей, руйнує їхній світ, їхні мрії», — зазначила Оксана Підсуха, виконувачка обов’язків генерального директора Національного музею «Київська національна картинна галерея».

Як побудована експозиція?

Олександра Чічкан «Прихисток». Фото: Катерина Вільховецька
Фото: Катерина Вільховецька

Зала «Первісне»

Знайомство з виставкою починається із зали «Первісне». Тут глядач повертається до витоків творчого мислення — здатності людини створювати образи й символи та наділяти значенням навколишній світ. Роботи Іллі та Володимира Ісупових, Олександра Гнилицького, Дмитра Грека, Іллі та Олександри Чічкан та інших художників нагадують, що уява була одним із перших інструментів пізнання світу.

Кураторка виставки Надія Остапчук розповідає:

«Концепція, написана Костянтином Дорошенком, надихнула мене замислитися над тим, як хронологічно зароджувалася уява. Я також почала згадувати, як створювалися дитячі простори “Твій”. І все це поступово почало складатися в певну історію, так само як і роботи художників. Ми залучали різні покоління не лише в контексті створення мистецтва як такого, а й покоління, що народжувалися в межах однієї родини.

З Саші Чічкан та Іллі Чічкана все почалося. Коли я приходила в гості до Саші, то бачила роботи Тетяни Ілляхової, яка так ніжно зобразила маленьку Сашу в ролі дівчинки з казки про Червону Шапочку. Роботи Володимира, Іллі та Зіни Ісупових так гармонійно «лягли» в зали з різними історіями. Моя люба Настя Захарова так щемко готувала роботу Олександра Захарова. Тож у цій історії простежується багато сценаріїв, сюжетів і зв’язків. Хочеться, щоб глядач відкривав для себе те, що саме йому чи їй близьке й відгукується».

Надія Остапчук. Фото: Юлія Гамова

Про свою роботу «Прихисток» Олександра Чічкан розповідає:

«Мене цікавить можливість створити нову реальність із залишків попередньої. У моїй роботі фрагменти друкованих зображень втрачають свої первісні значення й починають існувати в абсолютно інших зв’язках. Тут усе може співіснувати без необхідності щось пояснювати чи виправдовувати. Це своєрідна територія абсолютної свободи».

Зала «Казка: страх, горе, вибір»

Наступна зала пропонує відійти від звичного сприйняття казки як чогось виключно доброго й безтурботного. Адже у фантастичних історіях завжди знаходилося місце для небезпеки, втрат, страху та складних рішень. Саме через вигадані сюжети людина часто говорить про цілком реальні переживання.

Роботи Ірини Коваль, Тетяни Ільяхової, Андрія Дудченка, Ніни Денисової та інших митців відкривають простір, у якому фантазія не приховує складних тем, а допомагає наблизитися до них. Казкові образи тут стають способом осмислення того, що не завжди можна пояснити звичайними словами.

Фото: Катерина Вільховецька

«”Аліса подорослішала” для мене — дуже особистий колаж. У ньому є іронія, трохи тривоги, досвід, накопичений із роками, і моє небажання прощатися з тією дівчинкою, яка вміла дивуватися, фантазувати й не знала, що щось може бути неможливим. Мені хотілося показати, що дорослішання не обов’язково означає втрату уяви. Навпаки, з роками вона стає ще потрібнішою, особливо зараз, коли реальність часом виявляється абсурднішою за будь-яку казку.

Я вважаю, що уява дає нам можливість не лише вигадувати інші світи, а й бачити інші варіанти власного життя. Не приймати кожне нав’язане правило за істину, знаходити несподівані виходи, зберігати цікавість і здатність дивуватися. Тому мені дуже близька ідея виставки «Прихисток уяви». Для мене це прихисток не від реальності, а від відчуття, що в ній більше немає вибору.

І, напевно, найважливіше відчуття, яке викликає в мене цей колаж, — це свобода. Не та, коли можеш контролювати все навколо, а та, коли розумієш, що маєш право обирати власний хід, а іноді й просто встати з-за шахівниці. Моя Аліса більше не шукає виходу з Країни Див — вона вчиться жити в ній, не втрачаючи себе», — ділиться думками колажистка Ірина Коваль.

Колажистка Ірина Коваль поруч із роботою «Аліса подорослішала»

Зала «Присутність»

Третя зала стає одним із найважливіших просторів експозиції, адже саме тут у центрі уваги опиняються діти. Замість того щоб лише розповідати про дитинство через мистецтво дорослих художників, виставка дає можливість самим дітям стати учасниками розмови.

Насамперед тут представлені аудіо- та відеоматеріали із записами, створеними дітьми, які відвідують простори психосоціальної підтримки «Твій». Поруч можна побачити справжні предмети з цих просторів — дитячі стільці, іграшки та інші речі, що формують звичне середовище для занять, гри та спілкування. Доповнюють експозицію роботи Зіни Ісупової, Артема Дейнеки та інших митців.

Фото: Катерина Вільховецька

Про скульптуру «Один — лютий, два — березень, три — квітень, чотири — травень…» авторка Павла Нікітіна відгукується:

«Робота була створена в межах виставки фіналістів премії PinchukArtCentre Prize у 2022 році. Із квітня до липня 2022 року ми з колегою Ерікою Месарошовою проводили творчі майстерні для українських дітей на факультеті образотворчих мистецтв Технічного університету в Брно (FaVU VUT). Це були діти, які через повномасштабне російське вторгнення опинилися в Чехії. Саме під час цих занять, спілкуючись і працюючи з дітьми, я надихнулася на створення цієї скульптури. Разом із тими, хто погодився стати її героями, ми й реалізували цей проєкт.

У скульптурній композиції діти грають у хованки. Але ніхто не ховається — усі вони рахують місяці, щоб віднайти те, що ніколи не було втрачено і чого ніхто не зможе в них відібрати. У своїй уяві вони не дозволили злу нічого відібрати чи зруйнувати. Я вдячна їм за мужність і сміливість мислення. У їхніх очах ні минуле, ні теперішнє, ні майбутнє не були зруйновані війною. І лише один із хлопчиків нетерпляче, потайки підглядає, поки інші рахують. Ця маленька деталь — про дитячу нетерплячість, грайливість, безпосередність і допитливість; про ті прояви дитинства, які не дають застигнути ні часу, ні уяві. Уяві, яку так важливо розвивати й оберігати. Так само, як і самих дітей, які мають надихатися й надихати, пізнавати світ і вчити нас цього, гратися, але не ховатися…

Для мене цей проєкт — історія про силу дитячої уяви, яка навіть під час війни здатна протистояти руйнуванню, зберігати цілісність внутрішнього світу й відкривати простір для майбутнього. Тому я особливо рада, що кураторка Надія Остапчук обрала для виставки дві мої роботи, серед яких і ця скульптурна композиція. Адже на цій виставці вона — “вдома”».

Зала «Фантасмагорія»

Четвертий простір знову змінює оптику сприйняття. Якщо попередні зали пропонували замислитися над витоками уяви та її здатністю говорити про складні переживання, то тут на перший план виходить свобода фантазування.

Роботи Марії Примаченко, Романа Мініна, Іллі Чічкана, Олексія Сая, Валерії Трубіної, Юрія Соломка та інших митців демонструють, як художня уява може змінювати звичні форми, поєднувати непоєднуване та створювати нові візуальні реальності.

Фантасмагорія не потребує однозначних пояснень. Вона дозволяє глядачеві відмовитися від звичних логічних зв’язків, уважніше придивитися до деталей і самостійно знаходити значення в побаченому. У цьому просторі особливо відчутною стає спорідненість мистецтва з дитячим мисленням, для якого неможливе часто виявляється цілком природним.

Завершує маршрут «Коридор». Казкові мотиви, дзеркало та незвичні візуальні акценти продовжують гру зі сприйняттям і повертають до центральної ідеї виставки: іноді достатньо змінити кут зору, щоб побачити знайоме зовсім інакше. Це простір-перехід, який залишає глядача наодинці з власною уявою.

«Війна травмує ще й тим, що пригнічує ресурс мрії, звужує горизонт уяви до виміру безпеки. Але в дитину природою закладена потужна воля до життя. Уява — важливе її знаряддя», — зазначає Костянтин Дорошенко, автор концепції виставки.

Ця думка проходить крізь усю експозицію. Від первісних символів до дитячих малюнків, від казкових сюжетів до фантастичних художніх світів — кожен простір по-своєму нагадує про важливість свободи уявляти, творити й висловлювати себе.

Виставка також привертає увагу до роботи мережі просторів «Твій», де діти, які постраждали від війни, можуть отримати психологічну та соціальну підтримку, долучитися до творчих занять і спілкуватися в безпечному середовищі. Наразі в Україні діє 21 такий простір у шести областях.

Надія Остапчук. Фото: Юлія Гамова

Кураторка Надія Остапчук розповідає про те, як обирала художників для виставки:

«Мене часто запитують, звідки в мене стільки сил на подорожі, адже за два роки ми відкрили 21 простір у шести регіонах України. І моя відповідь завжди одна. Так само відбувався й вибір художників: я досить давно стежу за розвитком сучасного мистецтва в Україні, і є ті, хто мені близький. Я переживала, чи не буде це однобоко, егоїстично або якось інакше негативно — обирати, керуючись лише власними відчуттями. Але коли я почала складати слайди, усе стало на свої місця.

Можу лише сказати, що робота Натана Маркмана стала точкою відліку: саме з неї починається експозиція. На афіші — робота Саші Чічкан. Вона так органічно відобразила весь процес створення виставки, що сумнівів не було. Дуже вдячна Саші — вона мене сильно мотивувала. Вдячна Артему Дайнеці, який прийшов на відкриття й підтримував мене. Юрію Денисенкову, Андрію Дудченку та Микиті Наслімову, які поділилися своїми історіями й дозволили побачити новий вимір їхніх робіт. Ромі Михайлову, Юрію Соломку, Ромі Мініну та Іллі Чічкану, з якими я мріяла познайомитися.

Бачити все це — означає торкатися чогось водночас особистого й такого, що відгукується багатьом. Наприклад, тем материнства під час війни у «Ave» та дитинства в роботах Павли Нікітіної.

Коли один із колекціонерів передав мені роботи Олександра Гнилицького, я зрозуміла, що все відбудеться. Потім з’явилися роботи Валерії Трубіної та Олега Тістола — і простір заполонило відчуття цілісності, зв’язності й водночас несподіваності та експерименту», — з теплом ділиться кураторка Надія Остапчук.

Виставка «Прихисток уяви» триватиме до 13 грудня 2026 року в Київській національній картинній галереї за адресою: Київ, вул. Терещенківська, 9.

Авторка: Діана Римарчук

Нехай українське мистецтво й слово шириться — поділися з тими, кому це близьке:

Facebook
Threads
Pinterest
Telegram

Вам також може бути цікаво:

Жінки, які творили Відродження: невідомі обличчя українського канону 1920–1930-х

Хто творив українське Відродження поза чоловічими іменами? П’ять історій письменниць і мисткинь 1920–1930-х років, їхня боротьба за ідентичність, творчість і сучасні мистецькі інтерпретації.

Read More »

Співзасновниця ГО «Землячки»: «Якісне спорядження — це теж внесок в обороноздатність»

Співзасновниця ГО «Землячки» та Інституту психології війни WISPR Ксенія Драганюк розповідає про потреби жінок у війську, адаптацію спорядження, психологічну підтримку захисниць і ветеранок та зміни, яких потребує українське суспільство.

Read More »

Ми в соцмережах:

Пошук

Знайди найцікавіше за одним словом.