Стендап-комік і волонтер Антон Тимошенко вже давно працює з гумором не лише як із мистецтвом розважати, а й як із інструментом, що допомагає переживати найважчі часи та збирати мільйони гривень на підтримку українського війська. Ми поговорили про те, як війна змінила український гумор, чому меми стали мовою цілої країни та чи може сміх бути ще однією формою боротьби.
Після кожного масованого обстрілу соцмережі буквально за кілька годин наповнюються мемами. Як ти пояснюєш цей феномен: це механізм психологічного захисту, форма спротиву чи вже окрема частина української культури?
Усе, що сказано в питанні: і механізм психологічного захисту, і форма спротиву, і вже окрема частина української культури. Думаю, це явище ще довго будуть досліджувати після нашої війни. Очевидно, що коли людина потрапляє в таку ситуацію, в якій опинилися ми, а це чистий абсурд і сюр, то пояснити логіку того, що відбувається, просто неможливо. Тому гумор допомагає нам підкреслити цю абсурдність і посміятися з неї, щоб хоча б якось сприйняти цю реальність. Бо без гумору сприймати її дуже складно.
Це буквально те, що частково допомагає вижити нам і нашій психіці — через гумор рефлексувати всі ці складні моменти. Хотілося б, щоб нам допомагали захищатися від обстрілів ракети Patriot, а не жарти, але з допомогою наших союзників українці можуть покладатися лише на своє почуття гумору.
Український гумор за час повномасштабного вторгнення суттєво змінився. Які теми, на твою думку, стали смішними для українців зараз, хоча ще кілька років тому жарти про них могли викликати нерозуміння або навіть осуд?
Звичайно, можна сказати, що український гумор змінився через війну. Стало набагато більше чорного гумору, з’явилося багато жартів про смерть, здебільшого росіян, звичайно. Але, з іншого боку, є багато жартів (зокрема в TikTok чи Reels), які я вже бачив 8 чи 5 років тому, і вони просто повторюються по колу. Той самий гумор, але по-іншому змонтований або під іншу музику. Тому і старі жарти нікуди не зникли — вони так само циркулюють і подобаються людям. Сказати, що гумор українців дуже глобально змінився, я, мабуть, не можу. Просто українцям зараз потрібно більше комізму, тому що в них набагато складніше життя. Так, гумор став чорнішим — світла немає, генератори не вивозять. Але його основне завдання залишилося таким самим, як і було: жарт має бути смішним.
Українці будуть сміятися зі смішного жарту — чи то про смерть росіянина, чи про стосунки, чи про самокати. І знову ж таки, казати, що українці стали більше сміятися з чорного гумору, — це лише частина правди. З одного боку, так, але з іншого — емоційність і вразливість українців значно зросли. Зараз навіть легкий жарт може бути сприйнятий набагато гостріше, викликати хвилю осуду й нерозуміння. Люди накручені й цю накопичену енергію потрібно кудись виплескувати. Threads і Twitter ідеально для цього підходять.
Але я завжди сприймаю це як позитив. Ти пишеш якийсь жарт, можливо, він комусь не зайшов, тобі напихали в Threads, проте людині стало легше: вона тобі написала і пішла далі жити свій день. Тобто, по суті, твій невдалий жарт це частина якоїсь КПТ терапії для людини, що теж плюс.
Меми сьогодні часто стають швидшими за новини та офіційні коментарі. Як ти оцінюєш роль мемів у формуванні суспільних настроїв і колективної реакції на трагічні події?
Меми наразі є основним джерелом інформації та основною одиницею інформації, думаю, для більшості людей. І я впевнений, що далі це буде тільки розвиватися. Якщо ви зайдете на сторінку Білого дому, то побачите, що його комунікаційники разом із Трампом регулярно постять меми. Більшість із них абсолютно жахливі та неприйнятні. Це дуже нагадує меми з «МДК», але тепер їх публікує Білий дім. Тому, я думаю, що меми й надалі заполонятимуть цей світ, ставатимуть дедалі важливішим джерелом інформації, аніж новини. Цілком ймовірно, що наступним Президентом України, очевидно, стане Пес Патрон. І я віддам за нього свій голос.
Ти працюєш із гумором професійно і бачиш реакцію людей наживо. Чого сьогодні українці найбільше потребують від коміків: відволікання, чесної розмови через жарти, можливості випустити емоції чи чогось іншого?
Різні українці хочуть від українських коміків різного. Хтось хоче прийти, посміятися і просто гарно провести вечір. Хтось хоче отримати соціальну взаємодію з іншими людьми, які теж сміються, тобто прийти в місце, де всі радіють, сміються, і відчути, що життя ще може бути таким. Це своєрідна психологічна відпустка від обстрілів і всього, що зараз відбувається.
А хтось з українців хоче повісити українських стендап-коміків і прагне якомога більш публічної страти такого коміка. Що теж, у принципі, нормальний запит. Тож потреби дуже різні, як і самі коміки.
Ти поєднуєш стендап із волонтерством і благодійними зборами. Чи змінилося твоє ставлення до гумору після того, як він став не лише способом розважати людей, а й реальним інструментом допомоги?
Моє ставлення до гумору змінилося. Але тут суть у тому, що в мене змінилося ставлення взагалі до всього світу. І наразі я ще не до кінця розумію, яке саме воно, бо досі перебуваю в процесі цієї рефлексії. Гумор, звичайно, став більш цинічним, подекуди більш злим, тому що так легше справлятися з усіма цими відчуттями. Але я радий, що в мене взагалі залишилося до нього якесь ставлення. Бо були моменти, коли я думав, що, напевно, мені вже більше ніколи не буде сильно смішно. Але гумор залишився, і я дуже радий, що він від мене нікуди не зник.
Сумнівів насправді дуже багато. Чи смішно це? Чи не смішно? Чи варто про це жартувати? Але в моменті ти усвідомлюєш, що з одного туру можна зібрати 20 мільйонів гривень. Тобто люди настільки тобі довіряють, що готові дати тобі величезні гроші на аукціоні за якийсь просто пакет пустий, плюс гроші з квитків. І усе це акумулюється в величезну суму, на яку купуються дрони та багато чого іншого корисного. І тут починаєш відчувати, що, напевно, гумор може бути трохи більшим, ніж просто жарти. Чесно кажучи, я ніколи не думав, що зможу збирати такі великі кошти. І що гумор справді можна поставити на воєнні рейки й накопичувати такі ресурси.
З одного європейського туру ми купили два надводні дрони Magura V7. Тоді я запитав у ГУР, яку назву їм дати, бо хотілося, щоб вона була символічною, як гарне завершення туру. Довго думали й у підсумку назвали їх «Сетап» і «Панчлайн», бо сетап і панчлайн завжди працюють у парі, і тут у нас два дрони. Мені здається, це вийшло дуже символічно. Ось у такому сенсі гумор може перетворюватися на зброю. І саме це дуже підсилює, коли натхнення знайти надзвичайно складно. Усі кажуть: «О, Трамп — це ж скільки матеріалу для жартів», а насправді просто сумно бачити, що такі люди займають настільки впливові посади. Але можливість завдяки комедії збирати такі ресурси — це те, що раніше було дуже важко навіть уявити.
У моменті, коли це шостий чи сьомий благодійний тур, вже звикаєш і це починає сприйматися як робота. Але якщо на хвилину відійти й подивитися з боку — ми вже зібрали понад 60 мільйонів гривень лише із сольних турів. Це величезна сума. І тоді думаєш: «Вау, оце стільки грошей можна зібрати з години думок, які я понаписував?». Це дуже надихає. І це чи не єдине, що насправді підсилює бажання, дає сили щось писати.
Чи став український гумор унікальним світовим явищем під час війни? Якщо так, то що в ньому є такого, чого не зрозуміють люди, які ніколи не жили під обстрілами?
Хороше питання. Я думаю, коли почнеться Третя світова війна, тоді український гумор точно стане світовим явищем. Тому що в усіх українських коміків уже буде готовий матеріал про війну, а американські, французькі, німецькі, іспанські чи арабські коміки тільки почнуть писати жарти про обстріли та збирати свій матеріал. А ми будемо сидіти й казати: «Та це вже було. Це в Ані Качегури був жарт, це у Сергія Ліпка, це у Чиркова, це у Зухвалої Насті, а це у Байдака».
Тому в цьому плані мене радує те, що як тільки почнеться Третя світова війна, українським комікам одразу мають давати найбільше контрактів, бо стільки вже матеріалу. От тоді вони й заживуть. Одразу підуть високі гонорари, як тільки почнеться Третя світова. Звичайно, наш гумор дуже унікальний через, на жаль, дуже унікальну ситуацію, у якій ми опинилися через цю війну. Але я виступав за кордоном англійською, разом з іншими коміками, виступав із коміками з ПАР та Ірану, і в них теж є багато жартів про обстріли й прильоти. Ізраїльських чи палестинських коміків не чув, але думаю, що в них теж є багато цікавого матеріалу.
Тому сказати, що ми абсолютно унікальні і єдині, хто так жартує, я не можу. Але та інтенсивність, з якою українці створюють жарти й меми, — це, мені здається, справді унікальне явище. Це точно річ, яку будуть досліджувати. І український волонтерський рух, і український донатний рух, і очевидно український мем-рух і гумор. Та й у мене, і в моїх колег уже багато разів брали інтерв’ю про український гумор під час війни. Про це писали і в The New York Times, і в різних модних, респектабельних журналах. Люди цим справді цікавляться.
Можна сказати, що це доволі унікальний досвід. Але не лише в нас у світі є війна, тому є ще багато коміків, які теж можуть жартувати про неї. Я взагалі думаю, треба робити фестивалі воєнного стендапу. Будемо там збиратися й розповідати про наше життя людям, які це зрозуміють.
