Зберегти життя до народження
- 100,000 дітей щороку гинуть в Україні ще до народження. Кожна друга дитина ніколи не побачить світ.
Мета руху Pro-life Україна – зберегти життя дитини та здоров’я жінки і допомогти їм збудувати щасливу сім’ю.
Рух рятує ненароджені життя з 2015 року.
Організація Pro-life активно розвиває різноманітні напрями своєї діяльності, невпинно відкриваючи нові можливості для служіння суспільству. Кожен новий проєкт, кожне партнерство та кожна ініціатива є кроком до спільної мети — збереження життя ненароджених дітей та підтримки культури життя.
Організація має унікальний досвід у сфері передабортного консультування, соціальної реклами та просвітницької діяльності серед молоді.
Також Pro-life співпрацює з багатьма поліклініками та пологовими будинками м.Києва.
Історія Марії
“Мені дуже хочеться поділитися своєю історією. Я знаю, що в подібній ситуації опиняється чимало жінок, і, можливо, мої слова допоможуть комусь прийняти рішення або знайти сили пройти власні випробування.
Я — мама трьох дітей. Старшим зараз 13 і майже 10 років, а вісім місяців тому народилася моя третя донечка. Моє життя склалося непросто. Усі троє дітей — від одного чоловіка, але офіційно ми ніколи не були одружені. Коли я завагітніла вперше у 24 роки, він одразу сказав, що не хоче дитини і не збирається визнавати батьківство. Тоді я оформила статус матері-одиначки. Попри це, він час від часу з’являвся в нашому житті. Згодом мені дуже захотілося створити повноцінну сім’ю, і ми спробували жити разом. Народилася друга дитина, але наші стосунки знову завершилися розривом. Майже дванадцять років я фактично виховувала дітей сама. Та приблизно півтора року тому мені здалося, що він змінився. Він запропонував офіційно визнати батьківство, і я погодилася. Хотілося, щоб діти мали батька не лише на словах. Ми почали частіше бачитися, спілкуватися, і саме тоді я дізналася, що вагітна втретє. Ця новина стала для мене шоком.
Я працювала на двох роботах, була виснажена фізично й морально та зовсім не уявляла, як впораюся ще з однією дитиною. Коли я повідомила про вагітність батькові дітей, його реакція була холодною й жорстокою: — Ти знаєш, що робити. Ти не маленька. Мені було 36 років. Він наполягав на аборті й повторював, що ніколи не хотів дітей, а я нібито народжую їх «для себе». Я пішла на УЗД. Як людина віруюча, я навіть не розглядала аборт як можливий варіант. Але страх був величезний. Я пам’ятала, як після народження другої дитини залишилася практично сама — без підтримки матері й без допомоги від батька дітей. Мій психологічний стан стрімко погіршувався. До всього середній син, який має астму, потрапив до лікарні. Я була вагітною, виснаженою та розгубленою.
Саме тоді, гортаючи Facebook, натрапила на сторінку «Help Line». Там була інформація про кризову вагітність. Я написала їм, бо просто не мала з ким поділитися своїм болем. На той час я працювала викладачем і в міській раді. Після дванадцяти років статусу матері-одиначки новина про третю дитину здавалася мені катастрофою. Я боялася осуду, переживала за свою репутацію і не знала, як самостійно виховуватиму ще одну дитину. Усе змінило спілкування з Олею з «Help Line». У ній я знайшла ту підтримку, якої не отримала ні від чоловіка, ні від рідних. Саме тоді я остаточно вирішила: ця дитина народиться. Наступні дев’ять місяців були дуже важкими. Щоразу, коли ставало нестерпно, я писала Олі. А коли повідомила батькові дітей, що залишаю дитину, почула лише: — Це твоя дитина. Роби що хочеш.
До шостого місяця я приховувала вагітність від колег, знайомих і навіть від мами. Та коли приховувати вже не було можливості, правда відкрилася. На жаль, замість підтримки я зіткнулася з осудом. Особливо боляче було чути слова моєї бабусі — людини, яку я все життя поважала. Її слова глибоко поранили мене, адже я завжди намагалася бути для родини опорою. Жити з мамою далі я вже не могла. Тоді батько дітей запропонував тимчасово переїхати до нього. Я погодилася, сподіваючись знайти хоча б трохи стабільності. Та це стало ще одним випробуванням. Будь-яка незгода перетворювалася на приниження. Я була вагітною і потребувала звичайної людської турботи, але натомість чула докори. Навіть коли не мала грошей на дорогу до лікарні, він говорив: — Ти сама вирішила народжувати. Я нічого не винен.
Пам’ятаю, як на 39-му тижні їхала до лікаря і плакала всю дорогу від безсилля. У такі моменти я знову зверталася до Олі. І водночас навчилася дякувати Богові за кожен день, бо відчувала Його підтримку навіть тоді, коли здавалося, що сил більше немає. Пологи минули легко. До пологового я приїхала сама — о пів на другу ночі. Сама ж поверталася додому з донечкою на руках. Не було квітів, урочистої зустрічі чи святкових фото. Були лише ми вдвох і таксі додому. Згодом він офіційно визнав дітей, але я добре розуміла причину цього рішення. І сказала йому прямо: — Ти не заслуговуєш на цих дітей. Бо всі роки поруч із ними була саме я. Сьогодні я хочу сказати кожній жінці, яка читає цю історію: коли Бог дає дитину, Він дає і сили на її виховання. Коли мені було найважче, поруч з’являлися люди. Подруги приносили коляску, дитячі речі, допомагали чим могли. Оля з «Help Line» надсилала суміші, підгузники, одяг для немовляти. Для мене це було справжнім дивом. А згодом сталося ще одне диво. Я мала лише частку в будинку, де жив мій дядько. Після його смерті будинок перейшов мені, а брат відмовився від своєї частки. Тепер у мене є власний дім. Так, я виховую трьох дітей сама. Так, інколи буває дуже важко. Але в мене є дах над головою, і в мене є мої діти — найбільший скарб у житті. Тому хочу сказати кожній жінці, яка опинилася перед складним вибором: не бійтеся. Вірте, тримайтеся і пам’ятайте — навіть найважчі випробування можна пройти. Іноді допомога приходить зовсім не звідти, звідки ми її чекаємо. Але вона приходить.”
Діти, яких могло не бути
Невигадані історії реальних жінок, які під час вагітності знаходилися у скрутному життєвому становищі. Але в головному – це історії дітей. Дітей, життя яких могло обірватися.
Я не знаю, як це назвати, – чудо, випадок, щастя !? Проходив по коридору доктор, який був в приймальній комісії, коли йшли вступні іспити. Побачив нас. Запросив до кабінету, де сиділа досить доросла, на наш погляд, жінка. Їй на той час було 42 роки – дружина цього лікаря (потім цей доктор викладав нам хірургію). Минуло понад 30 років, але я чітко пам’ятаю нашу зустріч з дружиною Вадима Борисовича – Тетяною. Вона просто дивилася на нас і тихо плакала, навіть стогнала. Ми принишкли, бо не знали, як себе вести. Вона розповіла нам, що її життя не мало б сенсу, якби не сьогоднішня її вагітність. Це її чергова спроба, яка теж може закінчитися трагічно. Майже всю вагітність вона проводить у відділенні. Причиною цього жіночого нездоров’я був перший аборт, зроблений багато років тому. Вадим Борисович – її другий чоловік. Він набагато старший за дружину. Надії на іншу вагітність, якщо не виносить цю, ніякої. Дітей немає, але є глибокі, ніжні почуття, турбота, які дають їй віру, що дитинка все одно народиться. «Дівчатка, подивіться на мене. Я страждаю не один рік від помилки, яку зробила в юності, не повторюйте моїх помилок». І більше ні слова. Взяла нас за руки і притиснула до себе. Тепер вже у нас очі були на мокрому місці.
Вийшли. Доктор в коридорі. Теж мовчить і дивиться на нас. Стало соромно, образливо, шкода і себе, і Тетяну.
Аборт робити не стали. І якось все вирішилося само собою. В кінці навчального року народився Санька. У нашому місті був Будинок малятка. Надя помістила його туди. Ходила кілька разів на день годувати грудьми. На ніч залишалася там з дитиною, заодно доглядала за іншими дітьми. Ми, як студенти медичного училища, практику по догляду теж проходили в Будинку маляти. По черзі гуляли з «нашим студентським сином». Після здачі іспитів ми з Надею і з дитиною поїхали до її батьків. Вони нічого не знали.
Все виявилося зовсім не так, як ми очікували. Мама усіма своїми жестами, мімікою дала зрозуміти нам, що рада дитинці. Вони обіймалися, бабуся обціловувала свого онука.
Надя близько трьох років не говорила, від кого у неї народивcя син, але знайшлися добрі люди, які знали про її відносини з Ігорем. Після повернення з армії, Ігорю і повідомили про сина. Він приїхав до нас і таким чином у Наді з’явилася справжня сім’я. Ми дружили всі ці роки. Ігор був чудовим батьком. Це єдина дитина в їхній родині. Ігор прожив з сім’єю 22 роки. Помер від раку.
Санька – це все для Надії. Це така опора, така надійна людина. Ось це той випадок, коли «як за кам’яною стіною». Це про них! Я спокійна за мою улюблену подругу, яка стала мені сестрою. Я часто ловлю себе на думці, що хотіла б мати такого сина!
Інший раз, як мороз по шкірі: а якби не та зустріч 30 років тому?
Вадим Борисович і Тетяна стали щасливими батьками. Я дуже вдячна цим людям!
Жінку я впізнала. Честно кажучи, згадувала її ще не раз. Ми дуже довго обговорювали тоді її ситуацію. Протягом двох місяців я дзвонила декілька раз дізнатися результати рішення: залишить чи не залишить дитину, але вона не брала телефон.
Син – дивовижний. Жодного разу я не пошкодувала, що народила його. Тепер в нас нове життя, усі страхи зникли. Я стала більш сильною та мудрою.
До кабінету заглянула жінка і звернулась до мене: «Ви пам’ятаєте мене? Я була у вас у лютому на консультації. Ви сказали, що, якщо я вирішу залишити дитину, то підійти до вас».
Вона розповіла, що з чоловіком, від якого вона завагітніла, познайомилась на роботі. Він майже на 15 років старший за неї. Добивався її уваги довго: «Колишній чоловік «залицявся» до мене 4 роки, — сміється вона. — І цьому чоловіку довелось багато попрацювати, щоб я звернула на нього увагу. Розлучення з чоловіком дуже важко було пережити. Як так вийшло, що я закохалась у колегу, сама не знаю! Складність сьогоднішніх відносин в тому, що він одружений».
Дійсно, дуже складна ситуація! Але це не може бути причиною позбавлення життя дитини! Наявність дружини у чоловіка повинно бути причиною, щоб не вступати з ним у відносини. А, якщо вже так склалося, то до чого тут дитина? Все це ми обговорювали з цією жінкою. Чоловік, дізнавшись про дитину, був наляканий. Перше його питання: «Ти хочеш мене прив’язати?». Вона розповідала, що все було наче уві сні. «Приходила потім ще до вас, хотіла поговорити, але у вас постійно люди. Думала знову до вас записатися, але тут трапилось те, чого я ніяк не очікувала! Моя старша дитина, син, якому 19 років, Знайшов моє направлення на аборт: «Я не дозволю тобі вбити мого брата! Якщо ти це зробиш – я не зможу цього забути!». Такими словами зустрів мене син, коли я повернулась додому. Я заплакала, сказала сину, що мені важко, що це не так просто і взагалі мені дуже страшно! Мені тоді була потрібна підтримка, оскільки навіть мама була проти. Ми з нею живемо в одному маленькому домі. Наша з дітьми крихітна кімнатка не вмістить чотирьох. Мама, дізнавшись про вагітність, сказала: «Зовсім з глузду з’їхала? Роби аборт! Мені не треба тут більше нікого!». Все це я казала сину крізь сльози, на що він мені відповів: «А я нащо?! Я ж із сестричкою допомагаю, і мені це не важко. На другому поверсі зробимо тобі кімнату!».
Я слухала цю жінку, затамувавши подих!!! Там, де дорослі, заплутавшись у своїх страхах, міркуваннях, присуджували дитині не народитися, він, молодий хлопець, кинувся захищати свого брата, підставив плече матері. Брат став за брата! Син цієї жінки виріс дуже гарною людиною, справжнім чоловіком!!! За майбутнє сина вона може бути спокійна. Вірю, що з цього хлопця вийде чудовий батько і чоловік у майбутньому. Такий чоловік – справжня опора для жінки, для родини. Зараз син та батько її дитини облаштовують другий поверх. Звісно, дуже складна ситуація з чоловіком-батьком. Але набагато важче і страшніше ситуація, де мати позбавляє життя свою дитину.
Як допомогти
Організація ProLife Ukraine спільно з партнерами запускає масштабний збір «Прапор Життя», щоб лінія довіри та адресна допомога жінкам працювали щодня.
Ціль: 500 000 грн
Дедлайн: до 7 липня
Посилання на банку тут– закликаємо вас підтримати збір посильним донатом!
Серед усіх, хто підтримає наш збір,буде розіграно унікальні історичні артефакти та цінні призи від партнерів:
- Прапор України з особистим підписом генерала Валерія Залужного!
- Картина видатного художника Костянтина Шаповалова (подарована Crowe Mykhailenko).
- Та інші цінні подарунки від наших друзів та партнерів.
