Ідея поєднати живопис і вишивку з’явилася раптово — у звичайний грудневий ранок, коли за чашкою кави народжується щось більше, ніж просто задум. Тоді це було відчуттям: що старовинне й сучасне можуть зустрітися на одному полотні, що абстракція може заговорити мовою українських орнаментів. Згодом цей імпульс став не лише творчим експериментом, а й способом триматися за своє під час війни, переосмислювати пережите та відновлювати внутрішній спокій через колір і нитку. Так почалася історія картин-вишиванок — історія, що продовжує зростати разом із кожною новою роботою.
Як і коли Ви дійшли до ідеї поєднання живопису та вишивки?
Ідея створити картину-вишиванку виникла наприкінці 2021 року. Це був сонячний грудневий ранок, добре пам’ятаю той день. Я сиділа в кафе і створювала колаж майбутньої картини, де поєднано старовинне і сучасне, автентичне та стильне. Я захотіла поєднати абстракцію з нашою традиційною українською вишивкою, захотілося подати це на сучасний лад, популяризувати українське етно і дати йому нове життя.
Коли створили свою першу картину-вишиванку? Про що вона розповідала?
Якийсь час я ходила з цією ідеєю в голові, але, на жаль, її не вдалося відразу реалізувати — почалася війна. Я з сином була змушена тікати за кордон. І там, перебуваючи у постійному страху, стресі та невизначеності, зрозуміла, що потрібно хоча б якось унормувати свій емоційний і ментальний стан. Я відчула, що маю робити те, що люблю, те, що мене наповнює і додає ресурсу, зрозуміла, що мені потрібно малювати. Замовила полотна і фарби, а родичі, у яких я зупинилася, облаштували мені в гаражі невеличку майстерню. І саме там, за таких умов, я створила свою першу картину-вишиванку. На тлі картини фарбами я зобразила весь біль, відчай і страх, які відчувала я і вся країна, а поверх нитками вишила наш генетичний код — українську вишивку. Те що характеризує нас, як українців, нашу традицію.
Те, що нам вдалося пронести крізь війни, репресії та голодомори, те що зуміли вберегти наші предки і передати теперішнім поколінням. І як символ того, що ми вистоїмо і цього разу.
Наскільки складно поєднувати традиційні техніки вишивки із сучасним мистецтвом?
Насправді, мені це зовсім не складно, навпаки – це приносить задоволення. Абстракція — це стиль, з якого я починала. Вишивати мені подобалося ще в дитинстві на уроках праці, пізніше, у старшому віці, трішки вишивала бісером, але він мені не сильно до душі. Пробувала різну творчість, хендмейд, і весь час мене не покидало відчуття, що я хочу створити щось своє, унікальне. І я знайшла ідеальне «комбо» — поєднала дві речі, які люблю найбільше.
Ви робите свої роботи тільки в одному примірнику чи можете повторити і зробити копію на замовлення?
Переважна більшість моїх картин створені в одному екземплярі, вони унікальні. Та на замовлення, звісно, я створюю копії, особливо це стосується моєї найпопулярнішої картини «Різдвяні вишні». Вона відтворена чимало разів, і зараз прикрашає домівки поціновувачів у Канаді, США, Данії, Франції, Німеччині та Польщі, а ще в Україні (Київ, Львів та Одеса).
Коли починаєте роботу, чи уявляєте Ви, якою вона буде в кінці?
Зазвичай ні, я творю імпульсивно. Буває, що не знаю, яку фарбу чи нитки візьму – просто з’являється бажання творити. Часто роботи перемальовую, і фінальний результат кардинально відрізняється від початкового.
Які матеріали для Вас важливі? Чи є улюблена нитка, полотно або фарба?
Для мене важлива якість. Я працюю з акрилом, бо він універсальний і зручний. З ниток люблю французькі муліне DMC, але зараз пробую товстіші бавовняні нитки і мрію створити роботу із грубої нитки.
Коли з’являється імпульс творити? Вдень чи вночі?
Це по-різному буває. Ідея приходить інколи вдень, і тоді відразу хочеться в ту ж секунду її реалізовувати. А буває вночі — і шкода, що поряд немає майстерні чи хоча б потрібного полотна, щоб негайно розпочати. Найчастіше нові ідеї приходять пізно вночі, коли не спиться.
Де зараз пишете і вишиваєте свої картини? Що обов’язково має бути в кімнаті, щоб Ви налаштувалися на роботу?
Власної майстерні поки що немає, але вона є у мріях. Пишу картини в батьківському домі. Там є багато місця, де можна розвернутися з полотнами – адже я маю особливу любов до картин великих розмірів. Для роботи мені обов’язково потрібні натхнення і бажання творити. Зазвичай я вмикаю улюблену музику — і тоді народжується картина.
Нещодавно Ваші картини можна було побачити у палаці Хоткевича. Виставка під назвою «Одягни свій дім у вишиванку» була дуже затишною, і справді приміщення палацу стало домом. Що для Вас означає фраза «Одягни свій дім у вишиванку»?
Якось на Великдень, одягаючи вишиванку, я звернула увагу на те, як змінюється внутрішній стан. Наскільки одразу з’являються відчуття ошатності, святковості та піднесення. Коли людина одягає вишиванку, вона відразу стає радіснішою та красивішою.
І я подумала: а що, якби не тільки на свята, а і в будні ми могли б додавати собі святкового, піднесеного настрою ще й завдяки картинам. Так як ми прикрашаємо домівки на Різдво різдвяними павуками, чи на Великдень пишемо писанки і ставимо на стіл з вербою, так само можемо мати додатковий декор у власному інтер’єрі. За допомогою картин-вишиванок твій простір набуває тепла, додає тобі згадки про власну приналежність, про твій рід. І не обов’язково чекати свята — дім може бути святковим щодня.
Повне інтервʼю читай у друкованому журналі КАМО. Замовити можна на сайті.
Героїня: Ореста Беган
Авторка: Карина Нестер
Фото: Антоніна Дурда
