В останні роки ми справді частіше чуємо про дідухи та солом’яних павуків, однак для багатьох це все ще маловідомі символи, значення яких не завжди зрозуміле. Сьогодні ми знайомимо вас із брендом PAVUK, який повертає цю давню українську традицію в сучасний контекст.
Засновниця бренду Тетяна Поддубна розповіла нам про те, чим є PAVUK для неї, як працює стале виробництво на практиці, як бренд підтримує локальні громади та про головну мрію проєкту. Якщо ви ще не знайомі з історією соломʼяних павуків — саме час дізнатися більше.
Матеріал підготовлено у співпраці з KredoBank.
«Традиція створення солом’яних павуків була поширена в багатьох регіонах України, а найбільше зразків і живих традицій дослідники сьогодні знаходять на Житомирщині та Поліссі. Водночас павуки були відомі також на Волині, Поділлі, Наддніпрянщині, Слобожанщині та в Галичині. Я родом з Івано-Франківщини, і в нашій родині на Різдво завжди були і дідух, і павук, тому для мене це не музейна історія, а частина власного дитинства. Саме тому мені так цікаво досліджувати, як одна традиція по-різному проявлялася в різних куточках України та що вона може розповісти нам про людей, які її створювали», – ділиться Тетяна Поддубна.
Тетяно, Ви говорите, що історія PAVUK починається зі спогадів про бабусю Катерину та зимові вечори при свічках. Чи пам’ятаєте момент, коли зрозуміли, що ці дитячі спогади можуть перетворитися на справу життя?
Так, я дуже добре пам’ятаю цей момент. Мені захотілося якось по-особливому оформити свій дім на Різдво і тоді я згадала, як у дитинстві плела солом’яного павука разом із бабусею Катериною, і вирішила спробувати повторити його сама.
Здавалося б, нічого складного — знайти матеріали, інструкцію й зробити. Але коли я почала шукати інформацію, то була здивована, бо майже нічого не могла знайти. Не було доступних інструкцій, наборів чи місць, де можна було б легко познайомитися з цією традицією. Мені стало трохи сумно від того, що такий красивий і змістовний різдвяний атрибут опинився поза увагою. Ще більше мене дивувало те, що більшість моїх друзів і знайомих взагалі не знали, що таке солом’яний павук. А для мене це було щось пов’язане з теплими дитячими спогадами та українською традицією.
Тоді в мене з’явилася думка: а що, як познайомити людей із павуком заново? Розповісти про нього, показати, дати можливість створити його власноруч. Спочатку це була просто ідея, але вона не полишала мене. Минув рік, а я все одно продовжувала про неї думати. І десь у той момент зрозуміла: якщо якась думка залишається з тобою так довго, значить, вона просить бути втіленою.
Мабуть, саме тоді й почалася історія PAVUK — із бажання повернути в сучасне життя традицію, яка колись була в українських домівках, а сьогодні потребує нового знайомства зі своїми людьми.
Як змінилося Ваше ставлення до цього виробу після того, як почали глибше досліджувати його історію та значення?
У дитинстві я сприймала павука просто як красиву річ, яку ми робили разом із бабусею. Це була частина святкової атмосфери, родинних спогадів і традицій, які здавалися природними й звичними.
Коли ж я почала досліджувати тему глибше, то зрозуміла, що за цією на перший погляд простою конструкцією стоїть набагато більше. Павук виявився не просто прикрасою, а цілим культурним явищем. У різних регіонах України існували свої форми, способи оздоблення, символіка. Через нього можна побачити, як наші предки сприймали світ, красу, порядок і гармонію.
Мене особливо вразило те, наскільки універсальним є павук. З одного боку, це дуже давня традиція, а з іншого — він надзвичайно сучасно виглядає навіть сьогодні. Його геометрія, легкість і природні матеріали прекрасно вписуються в сучасний інтер’єр.
З часом я почала дивитися на павука не лише як на елемент спадщини, а й як на мистецький об’єкт, який може жити поза межами календарних свят. Саме тому сьогодні в PAVUK ми створюємо не лише різдвяні та великодні павуки з писанками, а й нові інтер’єрні форми, працюємо з різними символами та поєднуємо традицію з іншими ремеслами. Чим більше я досліджую павуків, тим більше розумію, скільки ще невідкритих історій вони в собі зберігають. І, мабуть, саме це підтримує мою цікавість до них уже багато років.
Чи були якісь маловідомі факти або регіональні особливості, які Вас особливо вразили під час дослідження?
Мене досі захоплює те, скільки невідомого залишається навколо павуків. Ця тема оповита легендами, народними переказами та локальними історіями. Що більше я досліджую, то більше розумію, що нам ще багато чого належить відкрити.
Напевно, найбільше мене вразило те, що не існує одного «правильного» сприйняття павука. Хоча сама форма солом’яного павука є дуже характерною саме для України та нашого регіону, подібні традиції існували й в інших народів — у литовців, поляків, фінів, шведів. Водночас їхні форми, назви та особливості суттєво відрізняються.
Одна легенда яку я почула від невідомого чоловіка, зацікавила мене найбільше – павук символізує 3 виміри, якщо його перевернути верх дном то найбільший октаедр це підземелля, середні октаедри це сьогодення і найдрібніші октаедри це зорі, тобто небесне.
Під час досліджень я також побачила, наскільки різноманітною була українська традиція. Чим більше спілкувалася з майстрами, етнографами та людьми з різних куточків країни, тим більше відкривала для себе локальних особливостей. У кожному регіоні, а іноді навіть у сусідніх селах, могли існувати свої пропорції, декоративні елементи чи підходи до оздоблення павуків пір’ям, сухоцвітами, писанками, стрічками та виробами із соломи.
Для мене це стало дуже важливим відкриттям, адже через павуків я побачила Україну як мозаїку локальних культур, кожна з яких має власний голос, власну естетику і власну історію.
Часто найцінніші історії я знаходжу саме в розмовах. Пам’ятаю, як одна дівчина розповіла мені, що в їхньому домі досі висить павук, якого її дідусь зробив вісімнадцять років тому. Для мене такі історії особливо цінні, бо вони нагадують, що культурна спадщина — це не лише музейні експонати, а й живі людські спогади, які передаються від покоління до покоління.
Розкажіть про перший павук, якого Ви створили самостійно. Які емоції супроводжували цей процес і чи зберігся той виріб до сьогодні?
Якщо чесно, першого павука я створила з бабусею ще в дитинстві. Мені було приблизно п’ять чи шість років, і я плела його разом із бабусею. Найяскравіше я пам’ятаю навіть не сам процес, а свої відчуття від готового павука.
Тоді він здавався мені величезним. Я могла довго стояти й дивитися, як він повільно обертається від найменшого руху повітря. У цьому було щось магічне. Для дитини це був не просто виріб із соломи, а справжнє диво, яке ніби оживало в просторі. На жаль, того павука вже не збереглося. Але для мене дуже символічно, що в нашому селі досі є павук, сплетений моєю бабусею. Уже понад пʼятнадцять років він висить у сільському клубі. Щоразу, коли я про це думаю, мене вражає, як крихкий природний матеріал може так довго зберігати пам’ять про людину та її працю.
Сьогодні я маю особливу мрію — відтворити цього павука. Не для того, щоб зробити точну копію виробу, а щоб зберегти й продовжити історію, яка почалася багато років тому. Для мене це спосіб віддати шану бабусі та ще раз нагадати собі, з чого все почалося.
Чи є у Вас улюблений різновид або форма павука? Можливо, той, що має для Вас особливу історію чи символіку?
Найбільше я люблю просторових павуків. Вони прості, лаконічні і наче дихають наповнюючи простір спокоєм. Мені подобається, коли в роботі немає нічого зайвого, коли сама форма, світло й тінь створюють красу. Такі павуки можуть бути дуже стриманими, але водночас притягувати погляд і постійно змінюватися залежно від освітлення та руху повітря.
Втім, якщо говорити про роботу, яка останнім часом особливо мене зачепила, то це павук з колекції «Яблуневий цвіт». Мабуть, можна сказати, що він вкрав моє серце. Натхненням для нього став яблуневий сад біля нашого будинку в селі. Навесні це особливе місце — коли дерева вкриваються білим цвітом, здається, ніби все навколо наповнюється світлом і легкістю. Мені дуже хотілося передати це відчуття в павукові.
Особливо цінним для мене став і сам процес створення. Цей павук народився завдяки співпраці з майстринями Оленою Стасюк та Анною Котліною. Ми поєднали кілька традиційних ремесел — мистецтво створення воскових вінків, писанкарство та соломоплетіння. Такі зустрічі ремесел завжди відкривають нові можливості й показують, що традиція не є чимось завмерлим у часі. Вона може розвиватися, надихати й народжувати нові форми, залишаючись при цьому глибоко пов’язаною зі своїм корінням. Саме тому «Яблуневий цвіт» для мене особливий. У ньому поєдналися особисті спогади, природа рідного дому та співтворчість людей, які так само закохані в українські ремесла.
Окрім створення виробів, Ви ще проводите майстер-класи. Розкажіть детальніше про це. Хто ці люди, які бажають навчитись створювати свого павука?
Я дуже люблю проводити майстер-класи. Напевно, це одна з найулюбленіших частин моєї роботи, тому що вона дає можливість не лише розповідати про традицію, а й бачити, як люди відкривають її для себе.
До нас приходять дуже різні люди, але їх об’єднує одна річ — цікавість до української культури та бажання створити щось власними руками. Це дуже уважні, відкриті й щирі люди. Під час майстер-класів ми не лише плетемо павуків, а й багато спілкуємося. Говоримо про традиції, про свята, про родинні історії. Часто учасники діляться спогадами, розповідають про звичаї у своїх родинах, і щоразу виявляється, наскільки різноманітною є наша культура. Мені дуже подобається цей обмін досвідом. Здавалося б, ми збираємося навколо одного ремесла, але насправді кожен приносить із собою власну історію.
Окрім павуків, я також проводжу майстер-класи зі створення дідуха. Для мене це особливий процес. У нашому повсякденному житті так мало можливостей працювати з природними матеріалами, відчувати їх руками, бути уважними до простих речей. Коли тримаєш у руках колоски, відчуваєш їхню фактуру, запах, природну красу, то ніби трохи сповільнюєшся.
Мабуть, саме заради цього відчуття люди й повертаються. Це не лише про ремесло чи готовий виріб. Це про можливість на кілька годин відкласти всі справи, побути серед однодумців, створити щось красиве власноруч і відчути живий зв’язок із традицією.
Загалом, наскільки складно зібрати свого першого павука? Чи з цим впорається кожен?
Я переконана, що свого першого павука може створити кожен. Насправді багато людей дивляться на готовий виріб і думають, що це дуже складна конструкція. Але коли починають плести самі, швидко розуміють логіку процесу.
Якщо говорити про традиційного павука, то це доволі захоплива й навіть медитативна справа. Досить швидко вдається зрозуміти принцип побудови октаедрів, а далі процес відбувається природно. Можна плести, спілкуватися, сміятися, проводити час разом — у цьому є своя особлива атмосфера.
Звісно, існують і складніші конструкції. Наприклад, деякі сучасні моноконструкції потребують більшої концентрації, терпіння та уважності до деталей. Але саме тому вони теж мають свою цінність — допомагають сповільнитися, зосередитися на процесі й на певний час відволіктися від щоденної метушні. Ми завжди намагаємося зробити цей досвід доступним для новачків. До всіх наших наборів додаються детальні графічні та відеоінструкції, тому навіть люди, які ніколи раніше не працювали із соломою, успішно створюють своїх перших павуків.
Мабуть, найприємніше — це бачити здивування учасників наприкінці роботи, коли вони кажуть: «Я думав, що не впораюся, а в мене вийшло». І це, напевно, одна з причин, чому я так люблю цю справу.
Який виріб став справжнім бестселером серед ваших клієнтів? Як думаєте, чому саме він отримав найбільший відгук у людей?
Якщо говорити про найбільший відгук від людей, то це, безумовно, павук «Галичина». Він став справжнім фаворитом серед наших клієнтів і залишається одним із найулюбленіших виробів у колекції.
Для мене це особливий павук, адже він є частиною великого проєкту, над яким я мрію працювати ще багато років, — над колекцією павуків етнографічних регіонів України, серед яких вже є павуки «Галичина», «Слобожанщина», «Наддніпрянщина». Створюючи «Галичину», я намагалася передати характер цього регіону, його колорит, декоративність і любов до яскравих акцентів. Особливого настрою павукові додають червоні китиці, які роблять його дуже впізнаваним і виразним. Це особливо близьке мені ще й тому, що я родом з Івано-Франківщини.
Взагалі моя велика мрія — здійснити своєрідну подорож усіма етнографічними регіонами України й присвятити кожному з них окремого павука. Не просто створити красиву річ, а через форму, кольори, символіку та деталі передати особливості кожного краю.
Для мене це спосіб досліджувати Україну, знайомитися з її локальними традиціями й ділитися цими відкриттями з іншими. Адже що більше ми знаємо про різні регіони, то краще розуміємо багатство та різноманіття нашої культури.
Яка головна місія та мета Вашого бренду?
Моя головна мета — зробити так, щоб солом’яний павук знову став впізнаваною частиною української культури та сучасного життя.
Коли я починала досліджувати цю тему, мене здивувало, наскільки мало людей знали про павуків. Мені захотілося повернути цю традицію в українські домівки, розповісти про неї, дати людям можливість створювати павуків власноруч і відчувати цей зв’язок із культурою не через книжки чи музеї, а через особистий досвід.
Водночас для мене важливо, щоб павук не залишався лише різдвяним атрибутом чи музейним експонатом. Я бачу його як мистецький об’єкт і сучасний екологічний декор, який може органічно жити в сучасному інтер’єрі. Традиція залишається живою лише тоді, коли вона розвивається та знаходить своє місце в сьогоденні.
Окремою частиною нашої місії є відповідальне та стале виробництво. Для створення павуків ми самостійно вирощуємо жито на власній фермі, а також пшеницю, ячмінь та овес для дідухів. Це дає нам можливість отримувати саме той матеріал, який потрібен для роботи — особливу золотисту соломку із зеленкуватим відтінком, яка робить вироби по-справжньому живими та природними. Для мене важливо знати походження кожного матеріалу і працювати в гармонії з природою. Так само важливо працювати з людьми. Ми співпрацюємо з місцевими майстрами, залучаємо громаду до різних проєктів і створюємо робочі можливості там, де живемо. Я вірю, що культурний проєкт може не лише зберігати спадщину, а й підтримувати розвиток людей та місцевих спільнот.
І, звісно, через PAVUK я хочу розповідати про різноманіття української культури. Саме тому ми створюємо колекцію павуків, присвячених етнографічним регіонам України. Для мене це спосіб досліджувати нашу країну, відкривати її локальні традиції та показувати, наскільки багатоголосою є українська культура.
Якщо коротко, то місія PAVUK — зберігати традицію, допомагати їй розвиватися та робити її частиною сучасного життя, об’єднуючи культуру, ремесло, людей і природу.
Авторка: Юлія Самохіна
