Українське народне малярство, яке активне розвивалося у 1920–1930-х роках на Наддніпрянщині, у повоєнний період охопило майже всі регіони країни. Попри урізноманітнення технік, матеріалів і сюжетів, твори другої половини ХХ століття зберегли тісний іконографічний зв’язок із класичним каноном, що свідчить про цілісність та безперервність цієї мистецької традиції.
Яскравою представницею цього феномену є Ніна Шупляк. У її доробку народні канони гармонійно поєдналися з індивідуальним баченням та віяннями часу, а сама творчість еволюціонувала від стилістики «наїву» (1950–1970-ті рр.) до «авторської народної картини» (1980–2010-ті рр.).
Дослідила творчість мисткині – кандидатка мистецтвознавства Оксана Шпак, яка досконало проаналізувала та змістовно відстежила зміну сюжетів картин.
Життєвий шлях
Ніна Дмитрівна Шупляк народилася 4 січня 1939 року у селі Рахни-Польові на Вінниччині. За освітою вона агрономка та педагогиня: закінчила Заліщицький сільськогосподарський технікум, а згодом — Тернопільський педагогічний інститут. Більшу частину життя працювала у селі Біще на Тернопільщині, де була вчителькою образотворчого мистецтва й біології, завучкою та директоркою школи.
Її шлях у мистецтві розпочався ще в підлітковому віці. У 1950-х роках Ніна Шупляк вперше побачила картини на склі на місцевому ярмарку й настільки захопилася цією технікою, що самостійно опанувала її без професійного навчання. Уже наприкінці 1950-х років почала створювати власні роботи тушшю та олійними фарбами на склі.
Народна картина як основа творчості
Оксана Шпак визначає ранній період творчості Ніни Шупляк як наївне мистецтво, тоді як її роботи від 1980-х років належать до авторської народної картини. Її творчість органічно продовжує традицію української народної картини, що сформувалася на Наддніпрянщині у першій половині XX століття. Майстриня звертається до добре знаних сюжетів, однак ніколи не копіює їх буквально. Вона переосмислює традиційні композиції, додаючи власні деталі, кольорові рішення та емоційні акценти.
Саме тому її картини є не повторенням відомих зразків, а самостійними художніми творами, в яких народна традиція поєднується з індивідуальним баченням авторки.
Творчий доробок Ніни Шупляк охоплює практично всі жанри української народної картини. У ранніх роботах переважають декоративні натюрморти з квітами, трояндами й букетами, а також популярні у 1950–1960-х роках сентиментальні композиції із тваринами — кошенятами, цуценятами, оленями. Такі сюжети були характерними для народного живопису повоєнного часу, коли люди прагнули прикрасити свої оселі яскравими та життєрадісними образами.
Згодом мисткиня дедалі частіше звертається до традиційних українських сюжетів:
- «Козак Мамай»;
- «Їхав козак на війноньку»;
- «Козак від’їжджає, а дівчина плаче»;
- «Тікай, Петре з Наталкою, мати іде з качалкою»;
- «Дівчина з оленем»;
- «Молода пара в човні».
Важливе місце у її творчості займають портрети Тараса Шевченка та Івана Франка, а також картини за мотивами творів Лесі Українки, Тараса Шевченка й Ганса Крістіана Андерсена.
У пізніші роки художниця починає працювати також у жанрах пейзажу, натюрморту, іконопису та релігійної картини.
Особливості художньої мови
Картини Ніни Шупляк легко впізнати завдяки її особливій манері письма. Передусім вони вирізняються насиченим колоритом. Майстриня майстерно поєднує чисті кольори із багатством їхніх відтінків, завдяки чому навіть знайомі сюжети виглядають емоційно насиченими та живими.
Ще одна характерна риса — уважність до деталей. У роботах на склі вона використовує тонкий контур, дрібне штрихування, ретельно моделює форму, створюючи майже графічну точність. Попри декоративність, її картини ніколи не здаються пласкими. Завдяки живописному моделюванню світла, кольору й фактури вони набувають відчуття простору та об’єму.
Особливої уваги заслуговують створені нею пейзажні тла. Навіть коли композиція запозичена з народного сюжету чи вишитої картини, художниця майже завжди створює власний краєвид — із лісами, річками, польовими квітами, смереками або березами.
На відміну від багатьох художників, роботи Ніни Шупляк не створювалися винятково для виставок. Протягом десятиліть вона дарувала свої картини сусідам, друзям і знайомим. Саме тому її твори довгий час прикрашали оселі жителів сіл Біще, Поручин, Урмань та інших населених пунктів Тернопільщини.
Під час мистецтвознавчих експедицій дослідники знаходили десятки її робіт саме в приватних будинках. Це свідчить про те, що творчість художниці була невіддільною від повсякденного життя громади й продовжувала справжню традицію народного мистецтва.
Значення творчості Ніни Шупляк
Мистецтвознавиця Оксана Шпак називає творчість Ніни Шупляк одним із найяскравіших прикладів історичної тяглості української народної картини. У її роботах можна простежити розвиток майже всіх ключових сюжетів народного живопису — від образу Козака Мамая до композицій про кохання, прощання, родину, природу та українських класиків. При цьому художниця ніколи не залишалася в межах механічного наслідування традиції. Вона розширювала її власними образами, кольоровими рішеннями й сюжетами, поєднуючи народну естетику з авторським баченням.
Саме тому її творчість сьогодні розглядають як важливу ланку у розвитку українського народного живопису другої половини XX — початку XXI століття.
