Кераміка Spadok Ceramics народжується зі спогадів, тиші Карпат і любові до української культури, яка з дитинства оточувала засновницю бренду Ольгу Садову. Її роботи — про пам’ять, дім і речі, що зберігають тепло людських рук. У цій розмові говоримо про силу Гуцульщини, творчість без гонитви за трендами та особливі вироби, у яких живе особиста історія.
А щоб дізнатися про перший по-справжньому значущий виріб бренду, історію празникових намист та деталі творчого процесу — читайте це інтерв’ю.
Матеріал створений у співпраці з KredoBank.
Пані Олю, назва бренду «Спадок» звучить дуже особисто й інтимно. Що саме ви хотіли передати через цю назву?
Так і є насправді. Назва «Спадок» для мене дуже особиста. Коли я її придумала, то зрозуміла, що іншої вже просто не могло бути. Я зростала в середовищі, де українська культура й побут були природною частиною життя. Навколо мене завжди були вишиті сорочки, рушники, старі речі з історією. Коли я приїжджала до дідуся й бабусі на Тернопільщину, бачила вишиті подушки, а в Косові хата моєї бабусі була прикрашена гуцульськими килимами.
Я з дитинства була оточена цією красою українського побуту, і саме вона формувала моє відчуття естетики. Це не було чимось музейним чи далеким — це було живе, щоденне, справжнє. Тому сьогодні всі мої роботи багато в чому натхненні цим досвідом і тим теплом, яке я відчувала поруч із такими речами. Для мене «Спадок» — це про пам’ять, красу, яку ми отримуємо від попередніх поколінь, і про бажання переосмислювати її через сучасну кераміку.
Ви говорили, що дуже любите своє село у Карпатах. Чи є у ваших виробах деталі або форми, натхненні дитинством чи спогадами звідти?
Досліджуючи своє родинне дерево, я дізналася, що маю польське коріння, а також коріння Надсяння, Галичини та Гуцульщини. Але найбільше мене завжди тягнуло саме до Гуцульщини — вона дуже глибоко мені відгукується. Я не можу сказати, що це лише про дитячі спогади чи ностальгію, бо я й зараз часто повертаюся туди. Моє село — Вербовець, неподалік Косова. І щоразу, коли я приїжджаю туди, відчуваю абсолютний спокій. Я завжди знаю, що саме там зможу перезарядитися й отримати натхнення — від природи, людей, місцевого колориту й ритму життя.
Раніше ми приїжджали туди до прабабусі, і це місце було для мене насамперед пов’язане з родиною. А зараз у мене там уже є друзі, і ця місцина наповнюється новими історіями, пригодами та спогадами. Думаю, саме тому Гуцульщина так сильно присутня у моїх роботах — бо для мене це не лише спадок минулого, а й жива частина мого теперішнього життя.
Поділіться, як у вашого бренду народжується новий виріб? Хто вигадує ідеї та реалізує їх?
Процес створення виробів у «Спадку» дуже інтуїтивний. Інколи я починаю щось робити, навіть не знаючи, яким буде фінальний результат. І, чесно кажучи, саме в цьому часто найбільше задоволення від роботи — коли нічого не очікуєш, не намагаєшся все проконтролювати, а в результаті народжується щось дуже живе й справжнє.
Можу навести як приклад різдвяну трійцю, яку я створювала у 2023 році. Це був чистий експеримент із думкою: «Вийде — то вийде». Я зробила маленький ескіз на клаптику паперу, навіть не думаючи до кінця, як саме буду декорувати роботу. Просто був зимовий період, різдвяний настрій, і мені хотілося створити щось у цій атмосфері.
У якийсь момент я згадала, що мій дідусь створює різдвяні звізди, і подумала, що було б дуже красиво перенести цей образ у кераміку. Так вийшла своєрідна мініколаборація з дідом. І найцікавіше, що вже потім я зрозуміла: підсвідомо обрала саме гуцульську зірку — хрестоподібну. Тобто знову повернулася до Гуцульщини, яка постійно присутня у моєму житті та творчості.
І, якщо чесно, лише згодом я усвідомила, що створила різдвяну трійцю, яку гуцули традиційно використовували під час різдвяних свят як один із важливих атрибутів Святвечора. Мені подобаються такі моменти в творчості, коли ти ніби не плануєш щось спеціально, але твоя пам’ять, твій досвід і твоє коріння однаково проявляються у роботах.
Ви маєте бекграунд у дизайні інтер’єрів. Чи допомагає це вам у створенні кераміки?
На початку свого шляху в кераміці я справді думала, що мій досвід у дизайні інтер’єрів дався мені не просто так і що зможу активно використовувати його у творчості. З часом я почала менше про це думати й більше зосереджуватися на самих виробах, на тому, що хочу створити саме зараз, а не на тому, як це буде виглядати в інтер’єрі.
Мене й досі дуже приваблюють предмети інтер’єру. Я отримую величезне задоволення від гарної плитки, меблів, світла, фактур. Мені дуже близький цей світ естетики простору, тому маю бажання й надалі відкривати для себе нові горизонти в кераміці.
Наприклад, на початку я мріяла створювати керамічні плафони для ламп і навіть пробувала це робити. Але тоді виявилося, що не так просто показати такі речі — сфотографувати їх у просторі, передати, як вони виглядають в інтер’єрі та як світяться. Мабуть, саме через це я тимчасово відійшла від цієї ідеї. Але маю відчуття, що колись обов’язково до неї повернуся.
Чи є речі, які ви принципово ніколи не будете робити заради трендів?
Звісно, є речі, які я не хотіла б робити лише заради трендів чи популярності. Мене це завжди трохи відштовхувало, і думаю, багато творчих людей мене зрозуміють. Але я помітила цікаву річ: те, що мені самій часто не до кінця подобається в процесі роботи, дуже подобається іншим людям. Буває, я створюю якийсь виріб і весь час сумніваюся в ньому, а потім саме він продається найшвидше. Це вчить мене бути до себе менш суворою й більше довіряти процесу.
Та все ж у своїй творчості я насамперед орієнтуюся на власне відчуття — чи подобається ця річ мені самій, чи хотіла б я мати її у своєму домі. Це, мабуть, і є мій головний внутрішній критерій у роботі.
Які ваші топ-5 улюблених виробів у «Спадку» та чому?
Мені складно назвати свої топ-5 робіт, бо кожен виріб для мене по-своєму особливий. І прикраси, і вази, і декоративні речі — усі вони народжувалися в різні періоди мого життя та часто пов’язані з певними емоціями, людьми чи спогадами. Є роботи, які я люблю за сам процес створення, є ті, що стали важливими через історію навколо них, а є речі, які навіть несподівано відкривали для мене нові напрямки у творчості. Тому мені важко розділяти їх на «найулюбленіші».
Моєю першою справді значущою роботою стала ваза «Гуцулка». Вона народилася у момент, коли світ дізнався про масштаби трагедії в Бучі та Ірпені наприкінці березня — на початку квітня 2022 року. Тоді було дуже багато болю й розгубленості, і саме робота над цією вазою дала мені відчуття опори та надії.
Для мене образ молодої гуцулки — дуже особистий. Він нагадує мені про моє коріння та про ту дівчину, яка живе всередині мене. Я створювала ці вази вручну, щоб передати цю живу енергію. Але головна магія починається тоді, коли ваза потрапляє у чиюсь домівку. Ідея полягала в тому, щоб люди ставали співтворцями цього виробу. Кожна власниця чи власник може створити для своєї гуцулки унікальний живий вінок із квітів на власний смак. Завдяки цьому ваза ніби оживає та щоразу виглядає по-іншому.
Також для мене дуже особливою є робота із зооморфною керамікою — лембиками, баранцями та іншими образами тварин. У цих виробах завжди присутні імпровізація та певний елемент несподіванки. Звісно, я заздалегідь думаю про силует і форму, але коли доходить до декорування, дозволяю собі повну свободу. Саме тому кожен баранчик чи лембик має власний характер і настрій.
Окреме місце у моїй творчості займає колекція «Празникових» намист. Вона дуже пов’язана з моїми дитячими спогадами та з моєю прабабцею. Ці намиста виникли на основі маленьких традицій із Дублян, де я провела своє дитинство та підліткові роки. За основу я взяла кольорове печиво, яке нанизували на тоненьку нитку. Такі солодкі намиста купували дітям на празники — їх можна було носити на шиї, а потім поступово з’їдати. Для мене цей образ дуже пов’язаний із народною творчістю та тим часом, коли дитячий світ ще формувався не пластиковими іграшками, а простими речами, створеними людьми поруч.
Назва «Празникові» теж має особливе значення. Празник — це одне з найважливіших свят в українському селі: храмове або престольне свято, яке відзначають на честь святого чи церковної події, яким присвячена місцева церква. Це була не лише церковна подія, а й великий день зустрічей. Зазвичай біля церкви влаштовували невеликий ярмарок, де можна було придбати солодощі, йойо чи саме такі дитячі намиста.
Мені дуже хотілося через цю колекцію зберегти відчуття тих спогадів і передати цінність маленьких народних традицій, які формують нашу культурну пам’ять.
Як минає ваш ідеальний день у майстерні?
Мій ідеальний день у майстерні — це день, коли я можу не відволікатися ні на що, окрім ліплення. Дуже люблю гончарити й щоразу пишаюся собою, коли все вдається за гончарним кругом. Зазвичай за лаштунками творчого бренду стоїть величезний обсяг операційної роботи: логістика, комунікація з галереями та магазинами, ведення соцмереж. Також є постійна потреба документувати процес і створювати контент, аби залишатися видимою в інформаційному просторі.
Тому дні, присвячені виключно роботі з матеріалом, для мене — найцінніші. Саме в такі моменти, коли я залишаюся сам на сам із глиною, я відчуваю внутрішній спокій і справжнє задоволення від своєї справи.
І наостанок: як би ви описали Spadok Ceramics трьома словами? Якими були б ці слова і чому?
Для мене Spadok Ceramics — це пам’ять, рукотворність і тиша.
Пам’ять — бо я працюю з образами, які тримають зв’язок із традицією.
Рукотворність — бо кожен виріб проходить через мої руки й час.
Тиша — бо я хочу, щоб ці речі не кричали, а створювали стан.
Авторка: Юлія Самохіна
