Історія про шлях від навчальної майстерні до власного бренду від художника-кераміста Олександра Маслія. Для нього кераміка — це спосіб ескапізму та простір для гри, де народжуються характерні персонажі й цілі світи. У розмові засновник проєкту ділиться тим, як народжується кожна робота, де проходить межа між ремеслом і мистецтвом, і чому українська кераміка сьогодні привертає все більше міжнародної уваги та інтересу.
Матеріал створений у співпраці з KredoBank.
Як взагалі з’явилась ідея MASLO CERAMICS? Поділитесь історією заснування бренду?
«Насправді все дуже просто. Ще коли я навчався на факультеті художньої кераміки в коледжі, у всіх студентів уже було розуміння, що хочеться працювати у власній майстерні. Це означало мати свій простір, де можна працювати, щось створювати. Такі думки зароджувалися ще під час навчання. Потім, зазвичай після коледжу, ти працюєш і набуваєш досвіду. Я працював у різних майстернях і студіях. І чим більше ти працюєш, чим більше отримуєш досвіду, тим сильніше зростає бажання незалежності та самостійності в роботі. У якийсь момент це бажання свободи стає більшим за страх невідомості.
Моє власне «вільне плавання» почалося у 2021 році. Була пандемія ковіду. Мабуть, найкращі часи для початку бізнесу (сміється). Але саме тоді я почав усвідомлювати, що ідеальні умови, на які я чекаю, ніколи не настануть. Якщо хочеш працювати самостійно, треба просто починати створювати свою історію.
Для цього мені знадобилося місце. Я пішов до свого колишнього викладача з коледжу, у якого була майстерня та невеликі кімнатки, які він здавав початківцям. Це було дуже зручно, тому що молоді майстри могли орендувати приміщення разом. Для кераміста, який тільки починає і не має великих грошей, це дуже важливо.
Там я і почав працювати. Ми домовилися із сусідами по кімнаті про графік, хто і коли працює. Я почав робити те, чого навчився: посуд, різні замовлення, а також проводити навчання та майстер-класи з гончарства і ліпки.
Невдовзі, у 2022 році, почалася війна. Із наших приміщень зробили укриття для цивільних. Певний час працювати там було неможливо, але я все одно продовжував працювати вдома, щось створював. Коли з’явилася можливість повернутися, ми повернулися, але майстерні почали закриватися, тому що люди масово виїжджали з країни. Моєму викладачеві Василю Івановичу довелося закрити свою справу.
Перед нами постав вибір: або забирати речі й продовжувати працювати вдома, не розуміючи, що буде далі, або ризикнути. Працювати вдома ми могли, але про повноцінну майстерню вже не йшлося. У тому ж приміщенні звільнилася інша кімната, але вона була приблизно у шість разів дорожча, бо значно більша. І вже не було нікого, з ким можна було б ділити оренду. Це був справжній крок у невідомість. Після довгих роздумів ми все ж наважилися ризикнути, взяти приміщення і продовжити працювати.
Згодом ми зрозуміли, що нам потрібні люди в команді, тому що на той момент я працював лише з дружиною. Ми вміли створювати, але цього недостатньо для ведення бізнесу. Потрібні були люди, які займатимуться рекламою, просуванням і соцмережами. Наприклад, таргетолог для налаштування реклами та SMM-спеціаліст для ведення сторінок у соцмережах. Ми розуміли, що без цього ніяк. І невдовзі знайшлися люди, які стали частиною нашої команди протягом цих чотирьох років».
Хто стоїть за проєктом сьогодні — і як ви самі прийшли до кераміки? Звідки ця любов до гончарства?
«За проєктом сьогодні стою я, моя дружина Поліна, таргетолог Марина, яка налаштовує рекламу, і Каріна — наш SMM-спеціаліст, яка веде сторінку в Instagram і відповідає за візуальну частину.
Як я прийшов до кераміки? Все доволі просто. Після школи я вступив до коледжу на художню кераміку. Саме там і з’явилася любов до гончарства. До цього я вже знав про гончарство, але не мав розуміння, наскільки це глибокий і цікавий процес. Коли ти занурюєшся в якусь тему все більше і більше, поступово виникає любов до неї, якщо вона тобі справді цікава. У моєму випадку так і сталося: мені було цікаво, і з часом ставало ще цікавіше».
Як виглядає процес створення виробу у вас: від першої ідеї до фінального об’єкта?
«Тут все зовсім по-різному. Це залежить від задач, які стоять переді мною в момент створення роботи. Якщо це замовлення, тоді процес максимально структурований. Спочатку все обговорюється з клієнтом: ідея, форма, функція виробу, технічні моменти. Коли ми приходимо до спільного розуміння і все погоджуємо, починається робота. Це може бути або створення ескізів для подальшого затвердження, або одразу сам процес виготовлення. Іноді ми на цьому етапі теж узгоджуємо проміжні результати, знімаємо процес і показуємо клієнту, щоб він міг підтвердити напрямок роботи. Після завершення виріб передається клієнту.
Є також інша категорія роботи — власний продукт. Це коли кераміст створює свою лінійку посуду або декору, яку потім продає. Це може бути як більш ужиткова річ, так і щось ближче до мистецтва, або поєднання обох підходів. У цьому випадку процес
більш вільний: є загальна ідея або концепція, на яку спирається майстер, але немає жорстких обмежень.
І є третій, найбільш улюблений тип роботи — створення власних арт-об’єктів. Це коли ти робиш щось повністю своє, не орієнтуючись ні на замовлення, ні на продаж. Тут найбільше свободи. Це може бути ідея, яка давно тебе хвилює і поступово формується всередині, або імпровізація, коли ти просто працюєш на відчуттях і не знаєш наперед фінального результату.
Іноді це пошук чогось нового: техніки, форми, кольору. Ти починаєш експериментувати і робиш те, чого раніше не робив. У кераміці таких можливостей дуже багато. І найцікавіше, що саме такі роботи найчастіше потрапляють на виставки, викликають найбільший інтерес і часто першими знаходять свого покупця».
Де ви шукаєте натхнення для форм і об’єктів — це більше про дослідження традицій чи про сучасний контекст?
«Все залежить від того, про які саме форми й об’єкти йдеться. Якщо це комерційні замовлення, які базуються на певних референсах або завданнях, тоді натхнення логічно брати з близьких джерел. Інакше можна занадто далеко відійти від технічного завдання.
Що стосується традицій і сучасного контексту, то одне не замінює інше. Коли ми переосмислюємо традиції, ми однаково маємо дивитися на них крізь призму сучасності. Інакше це буде просто пряме копіювання музейних експонатів без переосмислення. А якщо говорити про натхнення загалом, то для мене питання не в тому, де його знайти. Воно не є чимось зовнішнім, що потрібно «відшукати». Швидше це внутрішній ресурс, який уже є. Тому важливіше не «де взяти натхнення», а як увійти в той стан, у якому ти можеш створювати і працювати».
Які ваші вироби зараз найбільше відгукуються людям — і як ви самі це пояснюєте?
«Та насправді всі роботи відгукуються людям. Комусь більше подобається одне, комусь інше. Але, напевно, найбільший інтерес зазвичай викликають нові роботи, тому що це завжди щось свіже. Уже сам факт новизни додає уваги — новий погляд, нове рішення, інший рівень. Тому коли з’являється нова робота, ми самі сприймаємо її з більшим інтересом, і люди також на це реагують. Я для себе це пояснюю тим, що в нас є потреба в естетиці, у спогляданні краси. Коли ми бачимо створений людиною красивий об’єкт, нам стає внутрішньо приємно. Але це не завжди раціональне чи логічне відчуття — швидше емоційне, інтуїтивне.
Люди часто не можуть пояснити, чому саме їм щось подобається або які емоції це викликає. Але вони це відчувають. І вже потім, свідомо або несвідомо, починають звертати на це увагу. Я для себе це так і пояснюю».
Коли працюєте з традиційними формами, як знаходите баланс між збереженням сенсу і його переосмисленням?
«У певному сенсі всі форми можна вважати традиційними. Неможливо придумати абсолютно нову форму, так само як неможливо вигадати новий колір. Усі базові форми і їх варіації вже існували раніше, і дуже давно. Тому задача полягає не в тому, щоб створити щось принципово нове, а в тому, щоб по-новому це прочитати і зробити цікавішим. Я часто порівнюю це з конструктором LEGO. Деталі завжди ті самі, але ти можеш складати їх по-різному. І те, як саме ти їх складаєш, і є твоє бачення, твоє переосмислення.
Щодо сенсу, мені здається, що сучасне мистецтво в певний момент занадто змістило фокус саме на нього. Але сенс не завжди є первинним, особливо коли йдеться про декоративно-прикладне мистецтво. В сучасному мистецтві, інсталяціях чи перформансах справді часто головним є саме ідея, яку закладає автор, а матеріал або медіум відіграє другорядну роль.
Але коли ти працюєш як художник у прикладному або традиційному полі, не кожна робота потребує складного пояснення чи концепту. І не завжди варто закладати сенс туди, де його спочатку не було.
Наприклад, якщо взяти ті ж лембики, то який сенс закладали майстри, коли їх створювали? Вони зображали те, що бачили навколо: тварин, побут, середовище. Лева вони могли й не бачити, але цей образ уже був присутній у культурі, орнаментиці, геральдиці. Люди просто фіксували реальність і демонстрували майстерність. І саме в такій формі це дійшло до нас. А ми сьогодні, надихаючись цією візуальною мовою, створюємо власні роботи. Але надихнутися — це не означає скопіювати. Це означає, що якийсь образ або підхід запускає в тобі ідею, і ти вже реалізовуєш її по-своєму. Це і є справжнє переосмислення».
Чи відчуваєте ви відповідальність за те, як репрезентуєте українську культуру через свої об’єкти?
«Так, звісно. Коли отримуєш фідбек від людей з різних країн — Японії, Британії, Іспанії, наприклад — і розумієш, що вони в захваті від такого стилю, від традиційного ремесла, з’являється розуміння, що це важливо. Розповідати і показувати це не тільки в своїй країні, а виводити це на міжнародний рівень. Тому що нам дійсно що є показати. Українська культурна спадщина велика і дуже цікава».
Як за останні роки змінився інтерес до кераміки і ремесел — і як це вплинуло на ваш проєкт?
«За останні роки інтерес до ремесел, звичайно, змінився кардинально. Особливо це стало помітно після початку повномасштабного вторгнення. У момент кризи у людей
органічно виник пошук самоідентичності та національної гідності. І тому багато хто почав повертатися до свого коріння. А це якраз ремесла, традиційні практики, адже у творах, виробах, картинах, вишивці можна зашифрувати те, що не зможе заборонити чи знищити будь-яка ідеологія.
Щодо впливу на проєкт, я не можу сказати, що це єдиний фактор, який щось змінив. Завжди працює сукупність факторів, хоча цей, мабуть, один із ключових. І загалом це вплинуло позитивно. Якщо раніше цією темою цікавилися переважно колекціонери або поціновувачі, то за останні роки набагато більше людей дізналися, що таке традиційні вироби в кераміці і не тільки. І це стало можливим якраз тому, що самим людям це стало не байдуже, а справді цікаво».
Наскільки для вас важлива офлайн-присутність, саме живий контакт із глядачем? Де сьогодні можна побачити MASLO CERAMICS наживо?
«Насправді контакт із живим глядачем дуже важливий, незважаючи на те, що сьогодні є великі можливості бачити мистецтво у віртуальному форматі. З одного боку, це зручно. З іншого — ми звикаємо сприймати переважно цифровий контент. А візуальне мистецтво, особливо класичні форми як живопис, скульптури чи кераміка, значно краще сприймається наживо. Тому офлайн-присутність не зникає, а навпаки стає ще ціннішою. Так само важливий фідбек від авдиторії, живе спілкування. Усе це дуже важливо для автора.
Сьогодні наші роботи можна побачити в різних шоурумах у Києві, зокрема RARO на Золотих Воротах, а також у галереях Hinaus та Mlyn на Подолі. Також ми представлені в інших містах — у Львові, Харкові, Тернополі. У Полтаві можна побачити наші садово-паркові скульптури в міському просторі. Окрім цього, ми беремо участь у виставках і різних мистецьких подіях, зокрема Ukrainian Design Week та інших арт-івентах».
Які майбутні плани у MASLO CERAMICS? Або, можливо, найбільша мрія?
«Найбільша мрія — це, звичайно, розширювати свої горизонти, світогляд, художнє бачення, ставати з локальних українських авторів світовими. Виходити на міжнародний рівень, брати участь у міжнародних симпозіумах, виставках, бієнале та різних культурних подіях. Також важливо обмінюватися досвідом з іншими талановитими майстрами і художниками, вчитися та постійно розвиватися».
