Авторка: Оксана Куцик
Марк Мельниченко — це проукраїнський активіст до кісток, — так я б його охарактеризувала. Молодий чоловік, що ламає стереотипи, живе в горах, будує свою хатинку з підручних засобів і водночас об’єднує навколо себе спільноту небайдужих українців, які хочуть зберегти свою землю для дітей та онуків. Глибоке мислення та глобальні плани Марка захоплюють, а його щирість підкуповує. Після розмови з ним захотілося вже сьогодні стати кращою версією себе, тому впевнена, що і тобі, дорогий читачу, цього захочеться. Отож, знайомимося ближче!
Марку, ви одночасно волонтер, садівник, дослідник нових культур, популяризатор екологічного життя і ще будуєте власний екодім. Що сьогодні переважає у вашій ідентичності? Якою однією фразою ви б описали себе зараз?
Так, ви все правильно зазначили. Перш за все, мабуть, це будівництво, бо я досить давно будую свою хатинку, в якій вже живуть волонтери, гості-ветерани, для яких я тут влаштовую реабілітацію. Наразі будівництво переважає, бо понад усе хочу закінчити цей будинок і приступити до наступного проєкту. А до закінчення ще, мабуть, рік щоденної праці, і не лише моєї, а й людей, які до мене приїздять. Друге місце займає екоактивізм. Я не забуваю про те, що у нас, на жаль, щодня викидається сміття у річку, про те, що всю частину Закарпатської області планують забудувати вітряками — я активно за цим слідкую, поширюю інформацію, тому сміливо скажу, що я залишаюся активним екоактивістом. Фермерство зараз перейшло в стадію хобі. І значна частина мого невеликого фермерського доходу — це продаж саджанців хурми. Їх я або продаю, або розігрую для підсилення військових зборів. Якщо сказати однією фразою — то я блогер, трішки фермер і екоактивіст.
Ви будуєте екохатинку, яка вже є прикладом для майбутніх «розумних і свідомих» осель. Розкажіть, будь ласка, що в ній буде особливого — в матеріалах, комунікаціях, архітектурних рішеннях?
Не люблю слова «еко», бо екологія — це наука, а захищати насамперед треба довкілля. Щодо оселі, то особлива вона передовсім тим, що була збудована без плану. Я не знав із самого початку, що і як буде (усміхається), її план по факту створили мої потреби — де яка кімната розміститься, і що в ній буде знаходитися. Усе будувалося на інтуїтивному рівні. Цікаво, що всі матеріали знайдені довкола — каміння й глину я знайшов на ділянці, осоку — на березі річки Уж, деревину я знайшов під дротами високовольтної напруги, де її залишили гнити, а я матеіалу дав друге життя. Особливість хатини в тому, що вона — поєднання різних технологій: за старими будую, як колись будували — з глини, і в чомусь опираюся на новітні. Наприклад, електроенергія у мене — із сонячних панелей, водопровід сам гравітаційно набирається без свердловини. Також є бездротовий супутниковий Інтернет, тепла підлога, яка нагрівається від печі взимку, так само як і вода в бойлері у ванній. Це те, що вже реалізовано. Енергія в моєму будиночку виключно від сонячних панелей, вона малесенька. Багато хто мені говорить, що її недостатньо для комфортного життя, але я доводжу протилежне.
Щодо архітектурних рішень — може ви знаєте, що в більшості сільських хат є кілька печей, вони потрібні, щоби було тепло всюди. Я це питання вирішив таким чином, що збудував одну піч, яка з’єднана з усіма кімнатами на першому поверсі, також прогріває і другий поверх — має окремі димові ходи, що прогрівають на другому поверсі спальню і підлогу біля ліжка. І мені приємно, якщо я, скажімо, промерз на вулиці, прогріти ноги від теплої підлоги, ніж це було б лише прогріте повітря.
Тепловий насос, сонячні панелі, септик — це звучить як автономність. Наскільки для вас важливо бути незалежним від централізованих ресурсів у сучасних умовах?
Теплового насосу в мене немає, він у планах, бо це дійсно крута штука, але вона вартісна. А мій будинок зроблений за мінімальні кошти, я насправді в нього майже не вкладав грошей, лише зараз, коли я проводжу останні комунікації, вже вкладаю кошти. Із септиком теж не розібрався, але в активному процесі (сміється). Загалом, бути поза мережею для мене важливо з різних причин: по-перше, коли будинок підключений до мережі, він повністю від неї залежить, по-друге, тебе ніхто не може контролювати, шантажувати, ставити свої умови, тобі не доведеться все життя витрачатися, приміром, на оплату води чи електрики. Якщо порахувати в десятках років — це доволі великі суми, і я не бачу сенсу віддавати їх комусь, краще витратити кошти на ту саму сонячну мікростанцію, і потім тільки споживати. А з іншого боку, на мою думку, важливо, коли людина підключає сонячну електростанцію, то влітку вона віддає надлишок електроенергії в мережу, а взимку — забирає енергію назад, таким чином, не потрібно скуповувати так багато літієвих акумуляторів, які теж добряче руйнують довкілля.
Як ви уявляєте собі ідеальний дім майбутнього для українців? Це більше про комфорт чи про гармонію з природою? Опишіть вашу ідеальну оселю.
Передусім я реаліст і центрист. Більшість українців так і залишаться жити в містах; багатоповерхівки, нові квартали будуть з’являтися й надалі, і це не буде приклад Данії чи Швеції, де будуються чотириповерхові будинки, це будуть «висотки», у яких люди житимуть, як в мурашнику. Хоча, після останніх новин, коли після влучення шахеда людина вилетіла на ліжку з дев’ятого поверху, я б на місці наших архітекторів замислився над доцільністю будування високих будинків.
Моя ціль — комфорт та гармонія з природою. Тому я за баланс, і моя мета — довести, що знайти баланс сталого розвитку можливо, і в набагато комфортніший спосіб, ніж я це роблю зараз. Наприклад, в Італії та Японії вже є 3D-принтери, які друкують будиночки з глини. На мою думку, це і є майбутнє. Я мрію про один із таких принтерів, щоб теж такий надрукувати. Для прикладу, щоб побудувати будинок силами двох людей із глини, потрібен мінімум рік: багато часу йде на підготовку матеріалу, вимішування розчину, ліплення, очікування, поки все висохне. А тут робить все одна машина та один міні екскаватор. Тобто ті самі двоє людей друкують будинок за два тижні. Це феноменально. Звісно, кілька тижнів додаємо на внутрішні роботи, і ще кілька — на дах. Ми маємо розуміти, що технології можуть співіснувати в гармонії з природою — ми беремо не бетон, на який треба багато ресурсу, а глину, яка є у нас локально, на місці видобутку якої можна зробити ставок і запустити риб, наприклад. Навіть зараз, якщо брати Чернігівщину чи інші села, які стерті з лиця землі, і від будинків залишилися лише фундаменти, то на цих територіях вже зараз можна друкувати нові оселі. Звичайно, що інший фактор — безпековий, безперечно важливіший у цьому плані.
Ви неодноразово виступали проти будівництва вітряків у Карпатах. У світі їх вважають «зеленою енергетикою». Як пояснити людям, що ця «екологія» може руйнувати довкілля, і її потрібно правильно впроваджувати в життя?
У будь-якого джерела альтернативної енергії є свої мінуси. Зараз дуже багато досліджень вказують на те, що речовина, якою покриті лопаті вітряка, виділяє токсини, які шкодять довкіллю, рослинам і тваринам; багато вітрових станцій закривають через те, що вони масово знищують птахів, багато морських станцій закривають тому, що вони нерентабельні — на своє обслуговування споживають енергії більше, ніж виробляють. Здається, що ядерне паливо екологічніше, але його треба також добувати, вирубувати цілі ліси для цього. Люди вірять, що є якась панацея, але її немає. Як на мене, потрібно використовувати все комплексно. Збудувати вітряки на вершинах гір — це те саме, що збудувати атомну станцію в центрі міста. Це нелогічно, негарно і з максимальною неповагою до своєї природи, до своєї землі, своїх предків і наступних поколінь. З часом цей вітряк стане непотрібний, а природа в тому місці, на жаль, буде зруйнована назавжди. Я не проти вітряків. Я проти їх розташування біля населених пунктів, бо вони своїм шумом заважають жити, і проти розміщення на вершинах гір. До прикладу, в Австрії вітряки розміщені на висоті приблизно 1600 м, проте для Альп — це половина їхньої висоти. А наші будують на висоті 1400 м — це майже сама вершина.
Сусідні до нас країни, в яких теж пролягають Карпати — Польща, Словаччина, Чехія — бережуть своє довкілля і не будують вітряків на такій висоті. Не розумію, чому ми маємо бути дурнішими за них, не розуміти очевидних речей. Є ще один момент: при побудові вітряків дороги в гори стануть кращими, і любителям багі, квадроциклів та мотоциклів стане легше добиратися до вершин — а їм байдуже, куди їздити. Це знову ж таки, чимала шкода флорі та фауні. І, відповідно, для піших походів буде все менше територій. Мені хочеться думати, що це страшний сон, від якого я ось-ось прокинуся. Але, на жаль, це не так.
Ви багато працюєте в горах. Чи змінилося ваше сприйняття Карпат після того, як ви побачили, скільки там відходів лишає людина?
Я тут виріс. Це — мій дім. Я бачу, що в місцях, де є активні, небайдужі люди, які за підтримки влади можуть значно покращити ситуацію, зменшити кількість відходів. Споживча властивість у людей із часом тільки зростає — вони купують машини, нову техніку, стару ж відповідно викидають чи в ліс, чи в річку. І це відбувається не лише в Карпатах, а й по всій Україні. Нам рано говорити про сортування, спершу треба вирішити проблему вивезення і захоронення відходів. Є стартапи, що працюють уже зараз над цими проблемами і зі вторсировиною. На жаль, у нас немає системи штрафування, немає компаній, які займаються переробкою, скажімо, холодильників чи телефонів. І це сумно.
Якщо узагальнити: що для вас означає «свідомо жити у своєму домі»?
Для мене це означає, що цей дім не збудований з величезної купи матеріалу, і після будівництва не залишено гору будівельного сміття. Це жити в ньому, не утворюючи сміття, тобто не купуючи одноразові речі, які завтра-післязавтра відвезуться на смітник. Я надихаюся людьми, які не купують речі на один раз, а живуть за принципом мінімалізму — купують лише те, що дійсно необхідно, те, що приносить задоволення. Якщо подивитися в концепцію сталого розвитку, то ми маємо споживати трішки менше можливого максимуму, щоби в країні цього максимуму залишилося трішки більше.
З чого почати? З найпростіших кроків. Перестати купувати одноразову тару, замінюючи її на багаторазову, також всі речі раджу купувати дорожчі, якісніші, а не затарюватися в магазинах та на сайтах, де все «по 5 копійок». Хоча й там можна купувати розумно: тарілки, до прикладу, можна купувати не пластикові, а металеві, і після того, як вони прослужать, їх можна здати на переробку. Це просто маленький приклад. Також сміття. На жаль, неможливо переробити усе. Тому раджу подумати про свідоме утилізування утилізування відходів, які утворюються у ваших оселях.
У себе я будую сортувальну станцію, якою користуватимемося разом із сусідами. Також у планах придбати кілька електровелосипедів, щоб їздити по горах.
Наразі думаю, що якщо ми перевиснажимо планету — у майбутньому це обернеться катастрофою для людства.
Якою Ви бачите Україну майбутнього, якщо українці справді почнуть жити у гармонії з довкіллям?
Нещодавно я був на з’їзді Молодого народного руху, і там читав лекцію про те, чому націоналізм неможливий без чистого довкілля, і навпаки, чисте довкілля неможливе без націоналістичного духу. Це взаємопоєднані питання — людина не може називатися патріотом своєї країни, якщо вона живе у смітті. Відповідно, якщо людина проявляє любов до свого краю, своєї землі та довкілля, свого двору чи вулиці, вона вже є кращою ніж ті, хто їй протистоїть. Подивіться, наприклад, в якому середовищі живуть вони (росіяни — ред.), а в якому — ми. Але я завжди кажу, що ми живемо у двох країнах. Одна Україна — та, де багато сміття, де всі викидають, що заманеться, порушують будь-які закони, де процвітає корупція, вбивства, а в іншій живуть свідомі люди, які не допускають всього вище переліченого, не мають страху та сумніву. Це — розумний народ, що завжди думає наперед, цікавиться життям і готовий захищати дім, у якому живе. Сподіваюся, що ця краща Україна з часом таки переможе ту, першу. Ми самі в собі переможемо ницих людей, які не цікавляться нічим і живуть в тотальній байдужості. Загалом, мені здається, свідомих людей у нас мільйони, і ми разом зробимо все, щоб перемогти зло всередині своєї країни. І такі маленькі внески, як мій — це ще один крок до цієї мети.
Повне інтервʼю читай у журналі КАМО.
