Як змінюється роль культури, що насправді об’єднує людей і чи можливий сталий розвиток без ком’юніті — пояснює Дмитро Феліксов, підприємець, який об’єднує культуру, технології та людей у системні бізнеси зі змістом і довгостроковим баченням, засновник Concert.ua, Readeat та Origin Stage.
Ви розвиваєте одразу кілька культурних проєктів — від концертної індустрії до книгарні. Як змінюється роль культурного бізнесу в Україні сьогодні: це більше про комерцію чи про формування сенсів і спільнот?
Сьогодні у культурного бізнесу в Україні з’явилось значно більше відповідальності. Але водночас він все ще залишається справою відчайдушних романтиків. Чому так?
Тому що держава досі дивиться на культуру радше як на сферу, а не як на повноцінну галузь креативних індустрій. З одного боку, немає достатньо сильного запиту від самої індустрії на формування чітких правил гри, а з іншого — державі об’єктивно не до цього в умовах війни. І в цій реальності саме бізнес і підприємництво драйвлять розвиток ринку. Саме вони створюють робочі місця, підвищують рівень сервісу і формують конкуренцію, яка виникає разом зі зростанням попиту на українську культуру — події, книжки, вистави, мистецтво. Підприємництво тут — це завжди баланс.
Потрібно створювати реальну цінність для клієнта і суспільства, щоб залишатися актуальним і ціннісно привабливим. І водночас будувати економіку, яка дозволяє цьому всьому існувати і масштабуватися. Саме в цьому балансі культура перестає бути просто розвагою, а стає середовищем, яке формує сенси і об’єднує людей у спільноти.
На вашому досвіді Concert.ua, Origin і Readeat — що насправді об’єднує людей у спільноти сьогодні: продукт, цінності чи досвід взаємодії?
Якщо говорити про спільноти — людей об’єднують не продукти. Їх об’єднують цінності. Але не задекларовані, а прожиті.
У моєму випадку це спільне бачення, яке я формулюю як співтворення сучасної української культури. І це не просто слова — кожен проєкт, так чи інакше, підпорядковується цій логіці.
- Concert.ua — про доступ до подій і створення єдиного культурного поля.
- Origin Stage — про сцену, де народжуються нові імена.
- Readeat — про читача і культуру читання як частину життя.
І всі ці напрямки об’єднані не продуктом, а ідеєю — ми створюємо середовище, де люди не просто споживають контент, а стають частиною культури. Продукт важливий, а досвід взаємодії — критично важливий. Проте саме цінності утримують людей разом на довгій дистанції.
Багато бізнесів говорять про «ком’юніті», але на практиці це часто просто маркетинг. Яка, на вашу думку, різниця між реальною спільнотою і аудиторією, і як бізнесу не зімітувати, а побудувати перше?
Чесно скажу: у мене немає чіткої формули, як побудувати ком’юніті. Я добре розумію його цінність, прагну його створити, проте це не виглядає як набір кроків. Скоріш як якась особлива хімія. Для мене спільнота — це коли люди стають твоїми адвокатами. Вони готові захищати тебе, підтримувати, пробачати помилки, допомагати розвивати продукт, але водночас це дуже крихка субстанція.
Ми це відчули на собі. Одна не зовсім точна комунікація щодо змін у доставці — і частина активної аудиторії просто пішла. Десятки, можливо сотні людей. І тоді виникає питання: це була спільнота чи ситуативний союз? У мене немає однозначної відповіді. Єдине, що я для себе зрозумів — ком’юніті неможливо побудувати як маркетингову задачу. Його не можна зімітувати. Мій підхід простий: робити з чистими намірами і щирим ставленням до клієнта. Я дуже чітко розумію, для кого ми працюємо, і намагаюсь дати максимально якісний сервіс. Я взагалі “помішаний” на сервісі, бо саме ось цей досвід взаємодії і чесність або перетворюють аудиторію на спільноту — або ні.
Чи може культурний бізнес в Україні сьогодні бути сталим без сильної спільноти навколо?
Чи може культурний бізнес існувати без спільноти? Так. Чи може він бути сталим без неї? Ні. Без цього зв’язку бізнес стає транзакційним: ти продав квиток, продав книгу — і все. Тоді ти повністю залежиш від реклами, ціни і постійного потоку нових клієнтів. Це слабка модель. Сильна спільнота дає інше — довіру, повторні взаємодії та емоційний зв’язок. Іноді це проявляється дуже просто. Ми можемо зробити щось поза процесами — просто тому, що відчуваємо, що це правильно. Надіслати книгу, додати подарунок, відреагувати по-людськи.
Це не про ефективність, а про відношення. І саме такі речі створюють зв’язок, який не купиш рекламою. Але важливо розуміти: спільнота — це не гарантія. Вона не захищає від помилок і якщо її ігнорувати — в момент кризи поруч просто нікого не буде.
Як повномасштабна війна вплинула на поведінку аудиторії: чи стали люди більше об’єднуватися навколо культурних проєктів, і що саме їх зараз тримає разом?
Війна дуже сильно змінила поведінку людей. Я пам’ятаю розмову з керівником одного з театрів через кілька місяців після вторгнення, коли він розповів, що на дитячі вистави почали приходити дорослі без дітей — просто щоб побути в цьому світі. Це дуже показово. Сьогодні дуже складно купити квиток у театр. І це не тільки про попит на культурний продукт, а й про потребу проживати. Люди почали значно більше цінувати момент. Фіксувати його. Бути в ньому. Ми живемо короткими відрізками — подіями, зустрічами, досвідом, і культура в цьому сенсі стала способом триматися. Способом бути разом. Саме це сьогодні об’єднує людей.
Якщо говорити стратегічно: які формати або інструменти (події, клуби, освітні ініціативи, цифрові платформи) сьогодні найкраще працюють для побудови сильних культурних спільнот в Україні?
Якщо говорити стратегічно — у мене немає відповіді у вигляді інструментів. Я не знаю, що «краще працює»: події, клуби, платформи чи підписки. Я лише експериментую. Але точно знаю, з чого все починається — зі спільної ідеї. Моя особиста місія — поєднання технологій, культури та людей у системи, які працюють на зміст і майбутнє. Мої проєкти знаходяться на перетині книжкової, музичної та подієвої культур. І я не ставлю собі задачу «побудувати ком’юніті».
Я роблю інше:
- створюю досвід для глядача і читача;
- створюю середовище для митця;
- створюю інфраструктуру для тих, хто системно розвиває галузь.
І якщо в цьому процесі виникає спільнота — значить, ми робимо щось правильно. Якщо у когось є інструкція — я з радістю її застосую. А поки що єдине, що працює — рухатися вперед, створювати цінність і залишатися чесним у тому, що ти робиш.
