Коли зовнішні опори руйнуються, ми шукаємо стабільність у вічних вершинах. Але як виглядає сучасний туризм в Україні на п’ятому році повномасштабної війни? Чи можливо сьогодні знайти дикі місця в Карпатах, де немає натовпів, і як подорожі допомагають долати апатію?
У цьому інтерв’ю ми спілкуємося з Віталієм — досвідченим гідом, для якого мандрівки Карпатами стали справою всього життя. Ми поговоримо про маловідомі локації, обговоримо безпеку в горах та дізнаємося, чому соло-подорожі стали головним трендом сезону 2026.
Ця розмова — про «душу» українських гір, магію перших сходжень та те, чому рідна земля дає більше сил, ніж будь-які екзотичні курорти.
Віталію, ви вже багато років організовуєте мандрівки Карпатами. Як за цей час змінилося ваше власне сприйняття гір і чи пам’ятаєте той момент, коли звичайне захоплення туризмом перетворилося на справу життя?
Фактично, туризмом я займаюся з 2010 року — одразу після університету. Спершу це було швидше аматорство, таке собі захоплення «для душі». Власне організацією поїздок у гори як хобі я зайнявся 24 червня 2013 року. Пам’ятаю цю дату, бо саме тоді, щойно розпочавши цю справу, я ніби миттєво закохався в гори. Вони одразу стали для мене рідними. Після того, якщо я бодай тиждень чи два не бував у горах, мене охоплювало нестримне бажання повернутися до тих прекрасних краєвидів, до тієї атмосфери. Коли ти вже хоч раз віддав серце горам, залишатися вдома стає неймовірно важко.
Справою життя це стало вже близько 2018 року, коли я офіційно відкрив власну справу (ФОП). З червня 2018-го моє захоплення перейшло у формат бізнесу, маршрути стали більш продуманими та комерційно орієнтованими. Але до того моєю головною метою було поїхати самому, відпочити та подарувати таку ж можливість людям, які погоджувалися розділити зі мною цей шлях. Зараз, на п’ятому році війни, потік організованих груп зменшився, проте багато хто почав подорожувати самостійно: поїздами чи власним авто. Адже гори — це чи не єдине місце, де можна отримати справжнє психологічне перезавантаження, злитися з природою та бодай на мить сховатися від тривог і буденності, що панують навколо.
Зараз, майже на п’ятому році повномасштабної війни, як ви оцінюєте стан внутрішнього туризму: чи стали люди подорожувати менше через обставини, чи, навпаки, частіше шукають у горах спокою?
На жаль, через воєнні події туризм у нашій країні поступово занепадає. Головним пріоритетом для людей зараз є просте виживання в цей непростий час. Проте ті поодинокі мандрівники, які все ж наважуються на подорож, — я бачу це в їхніх очах — неймовірно насолоджуються кожним моментом, щиро захоплюючись красою наших українських Карпат.
Карпати — це значно більше, ніж популярні маршрути. Які нетипові, «дикі» або маловідомі локації ви б порадили відвідати тим, хто прагне побачити справжню Україну?
Зараз місць, де зовсім не зустрінеш людину, стає дедалі менше. Проте з тих особливих місць, де я бував особисто, можу порадити Свидовецький масив, зокрема озера Ворожеська та Герешаська. Там панує неймовірна, подекуди незаймана природа. Можна замовити місцевий транспорт у селищі Ясіня, доїхати туди з наметом і на кілька днів повністю розчинитися у спокої.
Також чудовою нагодою для усамітнення є підйом на гору Петрос або Говерлу з ночівлею в наметах. Ще раджу одноденний маршрут на гору Хом’як у міжсезоння, коли потік туристів спадає, зі спуском до водоспаду Гук Женецький. Ця стежка менш людна, вона зберігає автентичний затишок гір. Однак варто пам’ятати, що в Карпатах зараз багато диких звірів. Оскільки полювання заборонене, популяція хижаків — ведмедів, рисей — зросла. Треба бути вкрай обережними та мати засоби захисту чи відлякування. Хоча зазвичай тварини самі уникають зустрічі з людьми.
З цікавих варіантів — виїхати в Микуличин на полонину, відійти трохи далі від доріг і просто насолоджуватися краєвидами. Через війну багато людей переїхало на захід країни, тому Карпати стали дуже людними, і віднайти справді «дикий» куточок тепер — справжній квест.
За роки супроводу груп у вас накопичилося чимало історій — який випадок чи зустріч у горах закарбувалися в пам’яті найбільше?
Найяскравіший спогад — моя перша поїздка у 2013-му. Тоді на стежці до Скель Довбуша в Яремче я вперше побачив чорну білку. Це було справжнє диво для мене, я навіть не підозрював, що такі існують. Щодо людей — історії вражають. Пам’ятаю хлопця та дівчину, які поїхали в тур окремо, познайомилися в дорозі, а згодом одружилися. Нещодавно спілкувався з Віталіком — хлопцем із Харкова, який зустрів у моєму турі дівчину з Тернополя. Тепер вони сім’я, у них вже однорічний малюк, і вони планують наступну подорож уже втрьох.
Гори часто стають свідками зародження родин. Я сам робив пропозицію своїй коханій дружині на вершині Говерли. Десятки людей єднали свої серця на цій найвищій точці України. А ще пам’ятаю сходження на Говерлу під час неймовірно сильного граду. Було страшно і водночас велично. Після того моменту будь-який страх перед стихією чи висотою просто зник.
Ми на порозі весни 2026 року — яким, за вашими прогнозами, буде цей туристичний сезон?
Давати прогнози важко. Кількість туристів зменшується через фінансову скруту та загальну апатію. Але ті, хто все ж вибирається в гори, знаходять там справжній релакс. Якщо ситуація в країні буде відносно стабільною, люди подорожуватимуть, бо гори — це чудова можливість для морального спочинку.
Зараз формат змінився: більше стало соло-мандрівників, які їдуть власним авто чи поїздом, орендують затишні будиночки та шукають спокою невеликими групами. Навіть ті, хто відвідав екзотичні країни світу, визнають: наша Україна неперевершена. Вона вражає своїми місцями для усамітнення.
Подорожуючи країною так багато, як би ви описали «душу» сучасного українського туризму?
Карпати — це нескінченна кількість маршрутів, водоспадів та місць сили. За цей складний період ми навчилися цінувати те, що маємо під боком. Ми зрозуміли, що наша земля — найбагатша і найрідніша.
Де б ми не були, які б вишукані умови нам не пропонували за кордоном, наш «простенький шматочок землі чи асфальту» завжди буде милішим і дорожчим за будь-які розкоші світу.
У цьому і є душа нашого туризму — у любові до свого, яка стала тільки міцнішою.
