Михайло Драй-Хмара — одна з найяскравіших і водночас найтрагічніших постатей «Розстріляного відродження». Видатний поет, вчений та перекладач, він залишив глибокий слід в історії української культури, попри те, що його творчий шлях був брутально перерваний репресіями.
Його історія розпочалася 10 жовтня 1889 року в селі Малі Канівці на Черкащині. Попри ранню втрату матері, Михайло змалку виявляв жагу до знань, що дозволило йому пройти шлях від учня престижної колегії Павла Галагана до професора. Навчаючись у Київському університеті на історико-філологічному факультеті, він присвятив себе слов’янознавству. Ще студентом він працював у архівах Будапешта, Загреба, Белграда та Бухареста, що сформувало його як науковця європейського рівня. Вже у 29 років Драй-Хмара став професором Кам’янець-Подільського університету. Саме в цей період він остаточно перейшов на українську мову в творчості, хоча раніше писав переважно російською.
Постать Драй-Хмари вражає інтелектуальним масштабом. Він був поліглотом світового рівня, володіючи 19 мовами. Окрім рідної української та майже всіх слов’янських мов, він знав латину, давньогрецьку, санскрит, а також провідні європейські мови — французьку, німецьку, англійську та італійську. Такий феноменальний багаж знань дозволив йому стати одним із найкращих перекладачів свого часу. Він не просто перекладав тексти Данте, Бодлера чи Верлена, а переносив дух світової класики в український контекст, роблячи його частиною нашої культури.
У літературному житті 1920-х років Драй-Хмара став частиною легендарного «Грона п’ятірного» — групи неокласиків разом із Миколою Зеровим, Максимом Рильським, Павлом Филиповичем та Юрієм Кленом. Ці поети орієнтувалися на античні традиції та високу художню форму. Їхня творчість була свідомим вибором на користь вічної краси, що часто йшло врозріз із радянською пропагандою. У 1926 році вийшла єдина прижиттєва збірка поета — «Проростень», назва якої символізувала молоде життя, що пробивається крізь товщу землі. Його поезія, як-от знаменитий сонет «Лебеді», була сповнена інтелектуалізму та передчуття майбутніх випробувань.
Особисте життя Михайла було гармонійним: він був щасливим у шлюбі з Ніною Длугопольською та обожнював доньку Оксану. Друзі згадували його як елегантного інтелектуала, який любив спорт, подорожі та бездоганну охайність у всьому — від одягу до рукописів. Проте ця ідилія закінчилася з початком сталінського терору. У 1933 році відбувся перший арешт, а в 1935-му — другий, фатальний. На допитах у підвалах НКВД Михайло виявив неймовірну силу духу: попри тортури, він не обмовив жодного колегу і не підписав жодного фальшивого звинувачення.
Вироком стали 5 років таборів ГУЛАГу на Колимі. Навіть у пеклі золотих копалень, при морозах -50°C, поет залишався Людиною. Очевидці згадували, що він підтримував інших в’язнів, читаючи їм напам’ять Шекспіра та Гете. Життя поета обірвалося 19 січня 1939 року. Офіційна причина — «зупинка серця», але історія зберегла свідчення про його останній героїчний вчинок. Під час чергового розстрілу Драй-Хмара відштовхнув молодого студента Володю, ставши на його місце під кулі зі словами: «Не чіпай, кате, молоде життя, бери моє». На цю тему в КАМО є цікавий ролик – запрошуємо до перегляду.
Михайло Драй-Хмара був реабілітований лише у 1989 році. Сьогодні він залишається для нас символом найвищої людської гідності — вченим, який міг би написати ще сотні праць, але обрав шлях незламності та жертовності.
Цікаві факти про Михайла Драй-Хмару
- Псевдонім «Драй-Хмара» від придумав сам – частину “Хмара” до свого прізвища Михайло приєднав для більшої поетичності.
- 19 мов — це офіційна кількість, але деякі дослідники стверджують, що насправді він володів 23 мовами, включаючи деякі діалекти.
- Єдина прижиттєва збірка “Проростень” — через репресії він не встиг видати більше книг, хоча мав готові рукописи.
- Друг Максима Рильського — вони були не лише колегами по «Грону п’ятірному», а й близькими друзями. Рильський вижив, бо пішов на компроміс із владою, і все життя відчував провину за загиблих друзів.
- Викладав у Києві та Харкові — крім Кам’янця-Подільського, працював у провідних університетах України.
- Його бібліотека була конфіскована НКВД і розпорошена, більшість книг зникла безслідно.
- Донька Оксана прожила важке життя «доньки ворога народу», але дожила до реабілітації батька.
