Розмова з психологинею Ольгою Богатко – практичні поради та цікаві усвідомлення, щоб прожити святковий період радісно та без стресу
Ольго, часто трапляється, що саме очікування свята часто приносить більше радості, ніж саме свято?
Що відбувається з нашою психікою в цей період підготовки?
З точки зору психіки є такий процес, як передчуття, в цьому процесі виділяється гормон дофамін – дуже класний гормон. Нам у цьому процесі радісно, ми піднесені, він додає нам багато енергії. Що важливо: процес підготовки це завжди про сенси, про велику кількість передчуттів, на кшталт “Має відбутися диво”. Унікальна здатність кожного з нас – ми всі гарно все ідеалізуємо, певні процеси в голові ми собі уявляємо, форматуємо, думаємо, як це свято має пройти, що куди покласти-докласти. Бо також, якщо про ментальну здатність, то ми, люди, любимо все контролювати і діяти. Можемо знайти у себе цілу купу упереджень, що без діла сидіти не можна, а коли ми у підготовці свята – ми безпосередньо у активній дії, і ми від цього почуваємось класно: ми задіяні, потрібні, щось робимо, контролюємо. Все у наших руках. Реалізовуємо те, що запланували. Чому передчуття і підготовка є яскравішим для нас, ніж саме свято?
Тут питання в тому, як і до чого ми готуємося, скільки часу. Часто просто є момент, що ми втомлені. Виснажені. Історій про те, що я не власному весіллі чи дні народженні вже не бачила білого світу – купа. Сюди ж відносимо і українські наші свята, коли 26 пляцків, столи гнуться, і приходять родичі на свято – вже немає сил радіти, світ пливе перед очима. Це якраз про виснажливу підготовку. Це банальна втома – і фізична, і моральна. Психіка наша спустошена – вона постійно готувалася, хвилювалася, контролювала, керувала, малювала ці всі ідеальні картинки, а зараз я сиджу та розумію: я втомлена, невиспана, я їсти вже цього не хочу. І в такому стані реалізувати ось цю ідеальну картинку вже в самому процесі свята доволі складно. Чому процес приготування “солодший”? Бо в ньому за допомогою цього передчуття і дофаміну ми “малюємо” собі картинку, а в процесі свята ми пірнаємо в реальність як у холодну воду, і часто ця реальність буде відрізнятися від того, що ми малювали у своїй голові. А далі, в силу певних причин – у кожного вони можуть бути різні – ми ранимося. Здуваємось, як надувна кулька. Розуміємо, що все даремно, я не впорався, в мене не вийшло.
Як навчитися балансувати між виснажливою підготовкою і насолодою вже від святкування?
Щоб не втратити відчуття свята, треба мати здатність жити тут і тепер. Дуже багато тут, напевно, таких ключових моментів будуть залежати, так би мовити, від наших базових установок, якими концепціями у своїй голові ми керуємось, живемо це життя. Яким ми бачимо цей світ. Коли ми вміємо бути тут і тепер, зупинятися в моменті, заземлятися, розуміти, що я тут, я є не всесильний, я не можу контролювати всіх і все, не можу врятувати весь світ – десь ось ця здатність жити тут і тепер точно допомагає бути в тому реальному процесі. Звичайно, дуже важливо спочатку банально попіклуватися про себе у процесі тієї всієї підготовки: я не кинула себе, вклала всю душу, а потім не отримала навіть подяки. Тут цікавий момент – для чого чи для кого я це роблю?
Які сенси я вкладаю в власне підготовку цього свята? Що я хочу отримати вкінці.
Тому треба робити те, що від вас залежить. Складати картинки, які ви б хотіли собі реалізувати, але усвідомити, що це – лише картинки, і в житті може відбутися абсолютно по-іншому, бо є багато процесів зовнішніх, яких ми не можемо контролювати. Тобто, я дбаю про себе також. Я піклуюся про себе. Я себе чую. Дослухаюся до себе. Щоб не вигоріти зсередини – згадуємо базові потреби: вчасно їсти, достатньо спати. Процес очікування у нас зазвичай емоційно яскраво забарвлений, а уже саме святкування може кардинально відрізнятися. Тому дайте собі право посвяткувати. Право розслабитись. Видихнути. Будьте у цьому процесі. Зрозумійте, що ви більше нічого не контролюєте, і спробуйте насолодитися моментом.
Чому святкування часто супроводжується сімейними сварками? Чи це лише про стрес підготовки, чи про непроговорені конфлікти, які “вилазять” у важливі дні.
Це може бути і те, і інше. Якщо ми говоримо про маму, то головний ворог в материнстві – це втома. Від втоми до роздратування – просто одна мить, і коли приходить дитина до мами з певним питанням вже другий чи третій раз, мама може вибухнути. Це щось подібне – коли людина втомлена, вона близька до роздратування, і тут вже напевно уже можуть вийти на арену ось ці власне конфлікти. Я не зустрічала людей, які не мають жодних конфліктів – навіть, якщо вони так говорять, то зазвичай вони просо подавлені і приховані. Вони обов’язково десь є, і тоді, коли ми немов оголений дріт – то іскра обов’язково буде. Коли ми втомлені, роздратовані, є моменти і процеси, які нас десь трішки напружують, то обов’язково ці події, які відбувались між нами до цього – видимі і невидимі – вони однозначно проявляться. Ще не секрет, що дуже часто у нас будь-яке святкування і застілля супроводжується алкоголем. І це також провокує конфлікти та викривлює картину реальності. Тішить, що зараз культ їжі та алкоголю уже відходить на другий план, і люди дбають і про фізичне, і про ментальне своє здоров’я.
Підготовка до свята часто викликає багато теплих емоцій. Чому важливо створювати традиції, ритуали підготовки саме в моделі своєї сім’ї, щоб діти могли наслідувати правильний приклад?
Це безумовно важливо. В методі позитивної психотерапії, в якій я працюю, засновник її говорив, що в житті можна виділяти чотири мегаважливі сфери життя: тіло, і все що стосується його, друге – це діяльність, контакти – соціальні наші зв’язки та взаємодії, та сенси. До сенсів ми відносимо і мрії, плани на майбутнє, туди ж ми відносимо і традиції, ритуали. Нам це важливо, бо це одна із надважливих частин нашого життя. Кожну із наших сфер ми можемо наповнювати як “плюсом”, так і “мінусом”. Якщо, для прикладу, говоримо про сферу тіла – можна тричі на день їсти картоплю фрі, але чи буде це зі знаком “плюс” для нас? Точно ні. А можемо їсти здорову, корисну їжу, і дбати про себе. Теж саме і про сферу сенсів – ми можемо вкладати туди як “плюс”, так і “мінус”. Напевно не секрет те, що ми – дуже цікаве покоління, тому що ми розриваємо ланцюгову реакцію минулих поколінь. Дуже велика кількість людей, наших ровесників банально говорять, що вони не люблять свят – особливо часто чую від клієнтів, що вони не люблять своїх днів народжень. Чому? Можу сказати, я зустрічала в своїй практиці дуже багато людей, які мають концепцію, що стосунки – це дуже складно, бо там постійні скандали. Ось, і те ж саме про ті свята – не хочу тих свят, бо там купа роботи і купа скандалів, всі злі, всі на мене кричать, звинувачують, і так далі. Дуже сумна картина в тому моменті, що стосується днів народження. Бо там багато є звинувачень, багато почуття провини. Дуже часто такі люди, в принципі, в дорослому потім віці відчувають, що вони не вміють приймати подарунки, привітання, вони відчувають себе не окей, внутрішньо некомфортно, коли просто людина телефонує, а не, дай Боже, прийде з тортом і з квітами, чи просто подарує навіть якусь дрібницю. Виходить, що з дитинства ця сфера сенсів формувалася зі знаком мінус.
Ми те покоління, що розриває ось цю ланцюгову реакцію дуже багато в чому.
Зараз у нас є десь певне усвідомлення і розуміння того, що ось ці традиції формувати треба, треба робити це якось тепло, але ми не завжди маємо здатність копнути глибше, спитати себе “для чого? який в цьому я вкладаю сенс?”. І тоді, коли ми будемо мати, наприклад, якесь ширше для себе розуміння і усвідомлення, для чого нам той шлях формування традицій, свят, нових норм в сім’ї – в такому теплому форматі буде набагато легше. Ти розумієш, для чого ти це робиш і фокусуєшся не на кінцевій точці, на кінцевому дні, а ти увесь той процес проходиш якісно.
Умовно, якщо для тебе є цінністю, сенсом сформувати в дитини приємні спогади про її день народження, то ти вже маєш усвідомлення, що ці всі приготування можуть тебе виснажити та навіть розрадувати, а тут ще й щось дитина може вимагати (що природно). Коли ти будеш злитись та дратуватися, спитай себе: чи відповідає це моїй цінності сформувати приємне, тепле відчуття дня народження своєї дитини?
На жаль, ми не вміємо ставити перед собою якихось ширших питань в плані цінностей, тому що ці цінності, наші бажання, вони теж тут, в сфері сенсів. Вони є надважливими.
І здебільшого в нас ці уявлення чи фантазії про ті свята такі, бо “так треба”. І те саме підготовка, хай буде їжі, бо так треба. Наприклад, якщо говоримо суто про їжу, бо вона в нашому суспільстві є дуже великим сформованим культом (і він не завжди здоровий). І от наше покоління, також покоління, напевно, наших батьків – там було дуже багато про те, що так треба – думка суспільства, думка оточуючих. Сюди віднесу жарт про те, що “Ісус не воскресне, якщо я не помию вікна” – ну воно десь теж сюди. Це про те, що якісь ось ці поверхневі актуальні процеси, думка оточуючих суспільства, вони були першочергові і важливіші за певні внутрішні.
Як батьківські сценарії впливають на те, як ми переживаємо святковий період у дорослому житті? Чи також тут є вплив нашого дитинства?
Так, вплив нашого дитинства є беззаперечно. Ми живемо все наше життя, ми будуємо наш світогляд несвідомими картинками з нашого дитинства. Вони нікуди не ділися, вони ніде не розчинилися, не загубилися. Вони завжди є, і наше несвідоме гарно їх видає. Батьківські сценарії прекрасно і чудово беруть до сьогоднішнього часу десь роль в нашому житті, або в прямому прояві, або в прямо протилежному.
Батьківські сценарії – це якраз батьківська сім’я. Це те середовище, коли ми знайомилися з цими процесами і святами, зокрема. Поруч з нашими батьками ми дізнались, що таке день народження. І напевно, якщо той процес колись формувався з негативним відношенням, то з цим наслідком можна справлятися дуже довго. Дехто може і навіть не справлятися, просто жити собі без цього свята, повністю ігноруючи його. Для того, аби це питання вирішити, деякі люди іноді тратять дуже багато часу, зусиль і старань.
Але батьківські сценарії обов’язково будуть впливати на дуже важливі сфери нашого життя. Як саме має відбуватися підготовка того свята, скільки страв готувати, як прибирати в домі, як готуватися, в чому ми маємо бути одягнені, як саме проводити це свято. Бо коли, наприклад, ми в житті не бачили красивої мами з макіяжем на свято, вона була завжди там в халаті, щось там смажила, доносила і подавала – то й в нас цього теж не буде, ми просто не будемо знати і розуміти, що так можна. Концепція, модель для наслідування, як проживати це свято, як ми проживаємо – все йде з дитинства. Коли з батьками був стрес, конфлікти і сварки, це стовідсотково одна модель. Коли, наприклад, відкладаються усі справи, ми йдемо до церкви, молимось, тішимося, дякуємо Богу, робимо фото, обговорюємо – це також модель.
Чи, наприклад, коли до нас приходили гості, і там завжди були конфлікти, скандали, всі сварилися, звинувачували один одного, а за столом сиділи гарно усміхнено, цілували-обіймали один одного – це дуже викривлена картинка в очах дитини, у ній дуже багато непорозумінь і несправедливості.
Ще є інший варіант, коли, в принципі ніде і нікого не запрошували і нікуди не ходили. Коли батьки вели такий відлюдькуватий спосіб життя, вони вважали, що друзі, родина, походи в гості — це неважливо в житті, то однозначно, що й ця модель на нас буде впливати.
На нас, знову ж таки, ці моделі вони впливають як з позиції “плюс”, так і з позиції “мінус”. І тут дуже важливо розуміти, що нам транслювали наші батьки і в силу чого вони це робили, чи можна десь там поміж рядків прочитати і витягнути “світ добрий” і “ти окей”. Чи там, навпаки, переконання, що світ небезпечний і “з тобою щось не так”. І десь тоді ми можемо в дорослому віці вже розуміти, наскільки ці моделі до сьогоднішнього часу нами керують, наскільки вони впливають на наше життя зараз.
Зважаючи на усе вищезазначене, як навчитися отримувати задоволення від “тут і зараз”, а не тільки від майбутніх подій? Як не вигоріти ще на етапі підготовки до свята? Як стати достойним прикладом для своїх дітей? Поділіться лайфхаками, будь ласка.
Дуже гарне питання, дякую за нього. Тут дуже важливо розуміти те, що свята – Різдво, день народження, Пасха, або якісь трагічні події, з якими ми зустрічаємося, в тому числі та ж війна – це такі події точкові, одномоментні, які лише моментами підкреслюються або з’являються в нашому житті. Питання в тому, якими ми є завжди, зазвичай, щодня, поза цими святами. Тому що, напевно, якщо я є нетривожною людиною, то я, логічно, що не тривожуся, або тривожуся менше в той же святковий період. І мені напевно вдасться якось швидше акумулювати певні свої переживання і прийти до дитини та допомогти дитині акумулювати якісь її певні тривоги.
Якщо я тривожна людина завжди, то, звичайно, я не залишу цю тривогу в шухляді на свята. Ми маємо з відповідальної точки поставити собі питання про себе: якою чи яким я є насправді? Що мені тут імпонує, що мені не подобається в собі? Що мені в собі не подобається? Дуже важливо буде запитати себе: а яке це внутрішнє значення має для мене? Це внутрішнє значення можна приставити до будь–чого – і будь-якого святкування, і до того ж дня народження.
Всюди, де би я не була – це всюди я, і оце моє “я” буде проявлятися. І тут, напевно, якраз і буде той самий важливий момент – чи я вмію, чи можу бути тут і тепер, жити своє життя зараз. Тому що, якщо я цього в принципі не вмію, то я не зможу бути в святкуванні в той день тут присутньою. Якщо в мене цієї здатності, цього вміння немає, то я його не висмокчу з пальця, воно на мене не осяє мене десь саме в той момент святкування.
Підсумовуючи, напевно, можна сказати, що робимо все через “я”, працюємо через себе. Як воно в мені відбивається? Чи треба мені те святкування? В якому воно форматі має проходити? Так, теж вкладання сенсу в цей процес. Але от, аби бути тут і тепер – чи я вмію, в принципі, це робити? Що це для мене означає?
Чи є, можливо, техніка або способи для людей, які взагалі не пробували “бути тут і тепер?”Можливо, після прочитання інтерв‘ю, вони задумуються, як це зробити? З чого почати? Або можемо всіх відправити до психотерапевта? 🙂
Ні, всіх не треба. Психотерапевти також хочуть святкування. Техніка усвідомленості – це десь про те, що зараз тут зі мною відбувається.
Що я відчуваю? Що я бачу? Які запахи? Які кольори? Які відчуття у мене тут? Важливо пригледітись до них, а не тікати від них. Послухати, що вони мені хочуть сказати. Як я себе десь ось тут почуваю?
Дуже важлива техніка вдячності. От коли ми там дуже сильно пірнули в таку ідеальну картинку, а в реальній картинці насправді нам дуже кепсько,то там точно, незважаючи ні на що, є за що собі подякувати, за що себе похвалити, підмітити, що вийшло, що хорошого тут поруч є. Навіть якщо поруч зі мною зібралося дуже багато моїх близьких, рідних – це вже вартує уваги і вдячності собі.
Техніка усвідомленості, техніка вдячності, техніка заземленості. Я зараз тут, і я зараз в цьому просторі, я в цьому часі зараз з цими людьми. І це можливість побути з ними, а не контролювати те, що там відбувається. Це можливість поспілкуватися, почути людину, сказати про себе, а не бути думками десь далеко.
