Перше, на що ми звертаємо увагу це лицьова етикетка — візитівка вина.
На ній, як правило, буде назва вина, сорт винограду (або кілька), рік урожаю та країна походження. Якщо бачите конкретний сорт, наприклад, «Одеський чорний», «Аркадія» чи «Рислінг», — це вже підказка, чого чекати: перший дасть насичені ягідні тони й терпкість, другий — легкість і свіжість, третій — аромат квітів і цитрусових. Якщо ж написано просто «червоне» чи «біле» — це радше простіше вино без деталізації.

Рік урожаю (vintage) теж важливий: молоде біле чи рожеве зазвичай свіжіше та ароматніше, а червоні витримані вина можуть розкривати глибші ноти з часом. Якщо на етикетці року немає, це може означати купаж із різних врожаїв, що теж не погано.
Від лицевої переходимо до зворотньої етикетки — інструкції для уважних.
Позаду виробник зазвичай пише про стиль вина, рекомендовану температуру подачі, іноді — поєднання зі стравами. Якщо бачите фрази «сухе вино» — це означає, що дріжджі перетворили майже весь цукор на алкоголь, тож залишковий рівень цукру мінімальний.
«Напівсухе» чи «напівсолодке» — сигнал, що солодкості буде більше. У «солодких» винах цукор залишили навмисне або додали пізніше.

А що не має викликати довіри? Це туманні формулювання на кшталт «натуральне вино бездоганної якості» без чіткої інформації про сорт і походження. Хороший виробник завжди пише конкретно: сорт, регіон, рік, стиль.
Поговоримо про походження: країна, регіон, апеляція.
На етикетках вина ми можемо зустріти не лише країну («Україна», «Італія»), а й конкретні регіони чи навіть апеляції — захищені зони виробництва, де діють суворі правила. Наприклад, вина з Закарпаття мають свій характер: білі з сортів Фурмінт чи Совіньйон блан дають свіжість і мінеральність, а червоні з Одещини, зокрема з автохтонних сортів, вирізняються пряністю й глибиною.
Чим точніше зазначене походження — тим вищий рівень контролю якості. Якщо написано просто «вино з України» — це може бути бленд із різних регіонів. Якщо ж бачимо конкретику, то шансів на цікаве відкриття більше.

То як не розгубитися серед полиць?
Для легкого старту спробуй ігристі — вони освіжають і створюють святковий настрій. Далі можна братися за білі сухі: вони краще передають нюанси сорту.
Рожеві — добрий вибір для літа, бо поєднують легкість і фруктовість. А вже після цього переходь до червоних — від легких фруктових до насичених витриманих.
Щоб ще простіше орієнтуватися, уявляй свої майбутні поєднання зі стравами: легкі білі — до салатів і морепродуктів, рожеві — до ягідних десертів і літніх закусок, червоні — до м’яса, грибів та витриманих сирів, ігристі — до сирів, риб, в’яленого м’яса на кшталт хамона чи прошутто. Теж можна організувати домашню дегустацію.
Не потрібно мати професійні келихи ( хоча добре було б мати універсальні дегустаційні ) чи сомельєрський досвід. Достатньо налити вино у скляний келих, понюхати, спробувати маленький ковток, «пожувати» вино і звернути увагу: чи відчуваєш фрукт, квітку, спецію, чи, може, мінеральність. Це і є шлях пізнання. Головне — не боятися помилятися. У вині немає іспитів, є лише досвід і задоволення.
А тут знайдеш кілька порад як спілкуватися з консультантом в магазині з вином (кавістом) і задавати правильні питання.
«Який сорт винограду використаний?» — допомагає уявити смаковий профіль.
«З якого регіону походить вино?» — апеляція або конкретний регіон дають інформацію про стиль, теруар.
«Яке це вино: сухе, напівсухе, солодке?» — для розуміння рівня цукру.
«Чи підходить воно для поєднання з конкретною стравою?» — корисно, якщо плануєш дегустацію або вечерю.
«Як витримувалось вино?» — для червоних та білих витриманих вин це сигнал про потенціал для старіння та глибину смаку.
Такі питання дозволяють орієнтуватися самостійно і не покладатися повністю на рекламу чи яскраву етикетку. Консультант, який знає своє вино, зможе дати корисну підказку без нав’язування брендів. Найважливіше у вині це орієнтування на власний смак і, звичайно, експерименти.

Пам’ятай, що смак — суб’єктивний. Одне й те саме вино для двох людей може бути різним досвідом. Тому експериментуй: виберай різні сорти, апеляції, стилі. З часом ти почнеш розуміти, що тобі до вподоби, і навіть без підказок професіоналів зможеш обирати пляшки, які точно сподобаються.
Тож обирати вино в магазині — не така вже й наука. Достатньо вміти читати етикетку, орієнтуватися в основних термінах, ставити правильні запитання і довіряти власному смаку. Не соромно не знати, соромно — не пробувати. А найкращий спосіб навчитися — відкривати нові пляшки й слухати історії, які вони розповідають.