Анастасія Соломко — майстриня з валяння вовни, засновниця творчих майстер-класів і наборів для самостійного валяння. Уже понад десять років вона працює з матеріалом, який називає теплим і живим, а сьогодні допомагає відкривати це ремесло іншим. Попри постійні обстріли Харкова, Анастасія продовжує збирати людей за спільним столом, де з маленьких клубочків вовни народжуються не лише іграшки, а й відчуття спокою.
Про творчість, силу ручної праці, натхнення та сенси, які можна вкласти в кожен виріб, — читайте в нашому інтерв’ю.
Матеріал підготовлено у співпраці з KredoBank.
Настю, розкажіть, з чого все почалося? Чи була творчість присутня у вашому житті з самого дитинства, чи цей нахил проявився вже в дорослому віці?
Почну з того, що ще з дитинства я дуже любила щось робити своїми руками. Шила одяг для Барбі та інших ляльок. Я завжди росла в творчості — не знаю, мабуть, це в мені було від самого початку. Із дитинства займалася танцями, у школі постійно виступала, співала. Тобто моє життя було дуже активним. Мені подобалося щось робити, рухатися, бути на сцені, щоб мене бачили. Це досі є частиною мене. Так сталося, що у 2012 році я вступила до театрального університету, бо хотіла пов’язати своє життя з творчістю та акторством. Вступила саме на факультет акторів театру ляльок. Там ми не лише навчалися акторської майстерності, а й власноруч виготовляли ляльки. Тобто це така професія, де ти не просто актор, а ще й майстер, який уміє створювати ляльок своїми руками.
Як у вашому житті з’явилося саме валяння з вовни? Звідки взялася ця ідея і чим цей матеріал підкорив вас порівняно з іншими видами хендмейду?
Так сталося, що початок моєї творчості з валянням, я вважаю, припадає десь на 2013 рік. Тоді ми навчалися в університеті, розвивалися, пробували різні техніки. Пам’ятаю, як одна однокурсниця принесла на перерві між парами вовняну іграшку. Вона з таким захопленням показувала, як усе це робиться, і мене це дуже зацікавило. У мене ніколи не було такого, що я суперкласно малюю. Я люблю саме працювати руками. І коли побачила, що з вовни можна створювати абсолютно різні речі, мене це справді захопило.
Ще мені сподобалося, що в цьому процесі майже неможливо помилитися. Ти можеш зробити кульку, додати вушка, щось змінити — і це не зіпсує роботу. Навпаки, все поступово набуває форми. Це дуже цікавий процес. Пам’ятаю, як ми купували вовну в магазині. Якщо зараз я можу взяти одразу кілька пакетів різних кольорів, то тоді купила один колір, одну голочку й пішла додому просто спробувати. Звісно, не можна сказати, що це одразу стало моєю справою життя. Ні. Це було так: зробила, спробувала, мені сподобалося. Але водночас я навчалася, займалася іншою творчістю, тому валяння було з великими перервами. Проте я постійно дарувала свої іграшки друзям, завжди була в пошуку натхнення. Здавалося, що весь Pinterest уже переглянула: безперервно зберігала картинки, ідеї, думала, що ще можна буде зробити потім.
Хто ви за фахом? Чи є ця діяльність Вашою основною діяльністю сьогодні, чи Ви поєднуєте її з іншою професією?
Я була акторкою театру ляльок, викладала акторську майстерність дітям у творчому колективі. Тобто все моє життя було пов’язане з творчістю. Валяння з вовни для мене завжди було такою червоною ниткою, що проходить через усе життя. Я працювала в театрі, а ввечері чи зранку знаходила час, щоб щось зваляти. Потім був декрет, робота з дітьми, інші творчі проєкти. Тобто валяння ніколи не було моєю основною діяльністю, але завжди залишалося тим острівцем, де я могла проявляти себе, експериментувати, пробувати щось нове й цікаве.
Згодом це переросло у проведення майстеркласів. А пізніше народилася ідея наборів для самостійного валяння. Тобто тепер не лише людина, яка може прийти до мене на офлайн-заняття в Харкові, має можливість навчитися. Вона може замовити набір, у якому є всі матеріали, покрокова інструкція та відеоурок, і зробити свою першу іграшку вдома самостійно.
Чи пам’ятаєте це перше замовлення? Що це було?
Це була іграшка-єнот — така невеличка фігурка. Звісно, я пам’ятаю її. А потім ця клієнтка вже почала робити у мене постійні замовлення — перед Новим роком, на різні подарунки.
Які найцікавіші або найулюбленіші іграшки ви створили за цей час? Чи є серед них робота з особливою історією?
За стільки років у мене назбиралося дуже багато різних історій, і я навіть думала, яку саме розповісти. Напевно, найбільш особливі для мене замовлення — це іграшки улюбленців. Але я одразу пояснюю, що не роблю натуралістичних, портретних копій. Є майстри, які відтворюють тварин майже один в один, а я так не працюю. Мені ближчий мінімалізм. Звісно, іграшка має бути схожою на улюбленця, але не стовідсотковою копією.
Одне із замовлень особливо запам’яталося. Дівчина попросила зробити іграшку на згадку про свого кота. Вона навіть надіслала мені поштою його шерсть. Основу я зробила з овечої вовни, тому що котяча шерсть дуже м’яка і погано звалюється. А вже зверху приваляла справжню шерсть її котика — як пам’ять про нього. Це було дуже зворушливе замовлення.
Часто замовляють і собак. Зараз, наприклад, популярні невеликі іграшки, які вішають у машині. Останнім часом я зробила кілька левреток поспіль. Ця порода дуже цікава в роботі, тому що в собак коротка гладенька шерсть, тож їх простіше передати у вовні, і вони виходять дуже витонченими.
Цікаво, що все почалося з однієї власниці левретки. Вона замовила іграшку, потім порадила мене іншій власниці, та — ще одній. Так спрацювало «сарафанне радіо», і за короткий час я зробила одразу кілька левреток: хтось хотів іграшку на гойдалці, хтось — просто фігурку свого улюбленця.
Вовна — дуже теплий і живий матеріал. Чи можна сказати, що процес валяння із вовни є терапевтичним, зцілюючим?
Робота з таким матеріалом — теплим, м’яким, дуже приємним на дотик — справді зменшує тривожність. Вона допомагає сконцентруватися, відпустити страхи, трохи приземлитися. А для когось, можливо, навіть стає новим хобі.
Я в цьому переконана, і маю вже не одне підтвердження своїх слів. Насамперед тому, що проводжу майстеркласи й бачу, як лише за дві години змінюється стан людей. Вони приходять із певним хвилюванням і навіть нерозумінням: як із маленького клубочка вовни взагалі можна щось створити? А потім поступово розслабляються, занурюються в процес, і наприкінці заняття це вже зовсім інший внутрішній стан.
Зараз ви проводите живі майстер-класи у Харкові, попри постійні обстріли та важку ситуацію в місті. Що для вас особисто означають ці зустрічі в такий час? Розкажіть про них.
Моя цільова аудиторія — це діти від дев’яти років і дорослі. Із вересня я намагаюся раз на місяць проводити майстер-класи у кафе «Кохана». Там є затишний круглий стіл, за яким ми збираємося. Для мене це не просто заняття, а справжній простір для відпочинку й заземлення. Люди приходять, обирають із безлічі кольорів вовни те, що їм до душі, а ще кафе пригощає їх тістечком і смачним напоєм. Виходить такий час для себе. Я ніколи не ставлю всім однакове завдання. Не кажу: «Сьогодні всі робимо одну іграшку». Навпаки, залишаю право вибору. Ми всі різні: хтось хоче зробити брошку, хтось — брелок, комусь подобається зайчик, а комусь — мишка. І я завжди підтримую ці ідеї, тому що з вовни насправді можна створити абсолютно все. Пояснюю, що будь-яка фігура починається з простих форм — кола, овалу, трикутника чи маленьких кульок. Далі все поступово складається в готову роботу.
На початку кожного майстер-класу обов’язково проводжу інструктаж, адже голка для валяння дуже гостра. Саме тому я працюю з дітьми від дев’яти років. Колись був досвід із молодшими дітьми, семирічними, і тоді було багато сліз — вони часто кололися. Тож для себе я зрозуміла, що дев’ять років — це оптимальний вік. Після інструктажу кожен починає працювати самостійно. Я лише ходжу від людини до людини, підказую, коментую, допомагаю, якщо потрібно. Але нічого не роблю замість них. І мені дуже подобається бачити, як наприкінці майстер-класу люди виходять щасливими й здивованими тим, що вони самі змогли створити свою першу іграшку. Я намагаюся проводити такі зустрічі щонайменше раз на місяць. Влітку інколи роблю паузу, якщо група не набирається, бо розумію, що це час відпочинку. А от перед Новим роком, навпаки, майстер-класів стає значно більше.
Особливо люблю новорічні зустрічі. Одного разу ми робили іграшки з наміром — кожен вкладав у свою роботу мрію або бажання на наступний рік. Потім ці іграшки люди вішали на ялинку як символ своїх намірів. Хтось робив зірочку, хтось — два сердечка, мріючи про кохання, а хтось створював котика, бо давно хотів завести домашнього улюбленця. Це був дуже теплий і дорослий майстер-клас, який мені особливо запам’ятався.
Також ми валяли новорічні кульки, і вони теж мали великий попит.
Окрім власних майстер-класів, мене часто запрошують різні харківські благодійні фонди провести творчі зустрічі для своїх підопічних. Серед учасників були навіть люди старшого віку. З ними працювати трохи складніше, бо молодь швидше сприймає нову інформацію, а старші люди часто ставлять більше запитань і хочуть зрозуміти кожен крок. Але зрештою ми завжди справляємося.
Наприкінці майстер-класу люди часто запитують: «А це можна забрати із собою?» І я завжди усміхаюся, бо відповідаю: «Звісно. Ви ж робите це не для мене, а для себе». За дві — дві з половиною години людина, яка ніколи не тримала в руках голку для валяння, створює свою першу роботу. І разом із нею отримує новий досвід та впевненість, що здатна навчитися чомусь абсолютно новому.
Дуже часто після майстер-класів мені пишуть із запитаннями, де купити вовну чи матеріали. А ще надсилають фотографії своїх нових робіт. Для мене це, мабуть, найкраще підтвердження того, що я займаюся своєю справою недарма. Особливо цінно, коли люди приходять не просто зробити іграшку, а вкладають у неї певний намір чи мрію. Тоді ця маленька річ стає для них чимось значно більшим, ніж просто виробом із вовни.
Ви активно та послідовно ведете свої соцмережі. Як Ви вважаєте, чи обов’язково зараз для сучасних майстрів ремесла бути ще й блогерами, щоб показувати себе світу, і скільки часу це забирає у творчого процесу?Розкажіть, як починали?
2013 рік — це було лише знайомство з валянням. А вже з 2018-го я почала активніше показувати свої роботи в соцмережах. Просто виставляла їх, ділилася процесом, робила це вже більш регулярно: всі мої друзі почали мені радити активно показувати свої роботи. Так я й зробила. Виклала перший пост, перші фотографії. Зараз, звісно, вони здаються мені смішними, такими зовсім дитячими. Тоді ж усе було просто: сфотографував роботу на столі — і виклав.
А вже за кілька місяців прийшло перше замовлення від незнайомої людини. І це мене дуже налякало. По-перше, я не знала, яку ціну назвати. По-друге, переживала: а раптом людині не сподобається? У голові було дуже багато таких запитань. Але все пройшло добре. Замовниця теж була з Харкова, ми домовилися про зустріч, я особисто передала їй іграшку. Так усе й почалося. Тому для себе я вважаю, що знайомство з валянням відбулося у 2013 році, а вже з 2018-го воно почало поступово перетворюватися на справу, якою я ділюся з людьми.
Мені здається, що 2022 рік теж став для мене поворотним. Саме тоді я почала активніше вести соцмережі, час від часу виходити в сторіз, більше транслювати себе. Хоча все це відбувалося паралельно з основною роботою. Гадаю, ще моя акторська майстерність і освіта дала мені хорошу “базу”, щоб не боятися публіки та виходити до людей зі своїм контентом. Так, я справді вважаю, що соціальні мережі — це хороший та потрібний інструмент для комунікації творця зі споживачем, і в теперішньому світі ними не можна нехтувати, і в своєму блозі я бачу величезний потенціал.
Бачила, у Вас є також готові набори для самостійного валяння з вовни: розкажіть, що у них входить, і чи можна опанувати таке ремесло самостійно?
Наразі мої набори можна замовити через мій сайт або написати мені в Instagram у директ. Зараз у мене є вісім різних наборів — від маленької брошки до гірлянди, яку можна повісити вдома. Я завжди намагаюся зробити так, щоб людина створювала не просто іграшку, а річ, яка матиме своє місце в житті й буде функціональною. Наприклад, у мене є набір для двох — із котиками. Це одна з моїх найулюбленіших ідей. Закохані сідають разом: один робить свого котика, інший — свого, а потім вони з’єднуються в одну композицію.
І саме цей набір одного разу набув для мене зовсім іншого змісту. Його замовила дружина військового. Вона зробила одного котика собі, а другого хотіла відправити чоловікові. Це була така маленька, але дуже символічна річ, яка поєднувала їх навіть на відстані. Для мене такі історії мають величезне значення. Є також три новорічні набори — гномик, ангелик і машинка. Їх можна повісити на ялинку. До речі, ангеликів теж часто замовляють дружини військових як обереги для своїх чоловіків. Вони власноруч створюють їх і надсилають як символ підтримки та любові.
Мені подобається, що у валяння можна вкладати дуже багато сенсів. Це вже не просто творчість, а спосіб передати свої почуття. Останній набір, який я створила, — це брелок-зайчик. Він найпростіший із усіх і розрахований насамперед на тих, хто тільки знайомиться з валянням. Я зрозуміла, що багатьох лякають об’ємні іграшки й велика кількість матеріалів. Тому вирішила зробити максимально легкий старт: фактично це кулька, вушка — і вже виходить милий брелок. У кожному наборі є все необхідне для роботи. Людина отримує листівку з моїм побажанням і QR-кодом, який веде до покрокової інструкції. Там є і текстовий опис із фотографіями, і детальний відеоурок.
Для мене було дуже важливо не скорочувати відео. Ми спеціально показуємо весь процес без прискорень і монтажних хитрощів, щоб навіть людина, яка вперше тримає голку для валяння, могла спокійно повторити кожен крок. Також у наборі є спеціальна подушечка для валяння. Хоча я завжди кажу, що її легко можна замінити звичайною губкою для миття посуду — саме на такій губці я працювала понад десять років. Але для набору хотілося зробити все більш естетичним і подарунковим.
Звісно, у комплекті є вовна всіх потрібних кольорів. Якщо ж людина хоче щось змінити, наприклад зробити зеленого котика чи відтворити особливості свого домашнього улюбленця, я завжди йду назустріч і комплектую набір індивідуально. Попри те, що набори створені для самостійної роботи, я ніколи не залишаю людей сам на сам із процесом. Якщо виникають запитання, можна написати мені в Instagram — я завжди відповідаю, підказую, а за потреби навіть записую додаткове відео з поясненнями.
І, звісно, у кожному наборі є голки для валяння. Я кладу одразу дві, тому що вони досить крихкі й можуть ламатися під час роботи. А якщо набір розрахований на двох, то додаю дві пари голок. Сьогодні в моїй колекції вже вісім наборів: для однієї людини й для пари, новорічні прикраси, гірлянди, брошка, брелок та інші іграшки. І мені дуже подобається, що кожен із них допомагає людині не просто навчитися валяти, а створити річ зі своєю історією.
Ви обмовились, що маєте сина. Скільки йому? Він уже також активно опановує валяння з вовни?
Ще ні. Він поки що не валяє, хоча дуже цікавиться. У нас він теж дуже артистичний — видно, що це сімейне (сміється). Навіть із голками вигадує рольові ігри: у нього вони стають персонажами, розмовляють між собою, живуть своїм життям.
Звісно, голки для валяння гострі, тому без нагляду я йому їх не даю. Хоча, якщо я поруч, думаю, потроху знайомитися з ними вже можна. До речі, був дуже кумедний випадок. Майже всі, хто приходить на майстеркласи, жартують, що валяння схоже на ляльку вуду — мовляв, постійно щось колеш голкою. Якось я робила іграшку на замовлення, а син узяв мої голки й повстромляв їх усі в одну заготовку. У результаті в мене вийшов справжній їжачок із голок.
Нещодавно він уже серйозно запитав: «Мамо, а можна я теж прийду до тебе на майстер-клас і щось зроблю?» Я відповіла: «Звісно. Просто ще трохи підрости — і обов’язково будеш валяти разом з усіма».
Тож усе ще попереду. Йому це справді цікаво. Він бачить, як я проводжу майстеркласи для дітей і дорослих, і вже хоче бути частиною цього процесу.
Що надихає Вас зараз на створення нових іграшок? Звідки черпає натхнення Анастасія Соломко?
Після початку повномасштабного вторгнення, у 2022 році, ми із сином виїхали до Львова. Тоді мені здавалося, що валяння доведеться поставити на паузу. Я навіть не брала із собою жодних матеріалів. Але минув лише місяць, і мені написала подруга: «Настю, мені потрібні значки з вовни. Не знаю, що ти там зараз думаєш, але давай роби». І це стало для мене своєрідним поштовхом повернутися до творчості.
Саме тоді я зрозуміла, що хочу не просто створювати іграшки, а передавати валяння іншим людям. Щоб якомога більше людей відкрили для себе цю творчість і відчули те, що колись відчула я. Я багато думаю про те, що не можу прийти на майстерклас із порожнім внутрішнім ресурсом, адже робота з людьми — особливо коли ти їх чогось навчаєш — дуже ресурсозатратна. Моє найбільше джерело натхнення — це природа. Я живу у квартирі й дуже сумую за можливістю просто вийти у власний двір, подихати свіжим повітрям. Тому мене рятують прогулянки. Люблю також інколи відволіктися й помалювати картини за номерами. Часу на це небагато, але коли він з’являється, це теж мене наповнює. Є ще одна дуже важлива для мене звичка — ранки. Я люблю прокидатися раніше за сина, щоб мати трохи часу лише для себе. У цей час читаю книжку, медитую, намагаюся зробити руханку чи йогу. Це допомагає мені заземлитися й налаштуватися на день.
До речі, саме під час медитацій до мене прийшла ідея створити набори для самостійного валяння. Я ставила собі запитання: як зробити так, щоб про мою творчість дізналося більше людей? Як вони можуть долучитися, навіть якщо живуть далеко? Так народилася ідея наборів, які можна замовити поштою й творити вдома. Дуже надихають і люди. Іноді, коли ведеш Instagram, здається, ніби говориш сам із собою. Але потім приходить чийсь відгук — і ти розумієш: ні, усе це недарма. Це справді когось зачіпає.
Є ще одна порада, яка дуже допомагає мені самій. Я маю список речей, що мене наповнюють. Коли відчуваю втому, апатію чи безсилля, просто відкриваю його і нагадую собі: ось це мене колись тішило, ось це повертало до себе. І просто роблю хоча б щось одне зі списку. Навіть маленькі кроки допомагають знову відчути ґрунт під ногами. Ще я дуже люблю їздити за кермом. Уже два роки воджу автомобіль. Увімкнути улюблену музику, їхати дорогою й просто бути вдячною за те, що живеш, можеш творити й ділитися своєю творчістю з іншими, — для мене це теж великий ресурс.
Насправді повертати себе до життя — це щоденна робота. Особливо зараз, коли поруч війна, коли постійно щось прилітає. Дуже легко згорнутися в клубочок і закритися від усього світу. Але якщо свідомо витягувати себе з цього стану, крок за кроком, знаходити те, що наповнює, то з’являються сили рухатися далі.
Авторка: Оксана Куцик
Редакторка: Діана Римарчук
