Ольго, розкажіть, як давно Ви займаєтесь витинанками? Коли стався перший досвід, та, можливо, вашому захопленню посприяв чийсь приклад?
Матеріал підготовлено у співпраці з KredoBank.
Так, я якраз на днях догортала Facebook до першого разу, як виклала свої роботи на загальний огляд. Це було в 2015 році.
І це якраз тоді я почала робити вже власне витинанки, бо перед тим завжди малювала, щось там творила. Загалом я з сім’ї художника, у мене батько художник, моя родина має рамарню — тобто всі якимось чином прив’язані до мистецтва. У мене завжди було багато прикладів людей навколо: всі друзі батьків займалися творчістю, і в такому середовищі я росла.
Спочатку я не дуже хотіла бути художницею, але коли воно всередині тебе є, то нікуди не дівається. Було таке, що я вирізала багато всяких сніжинок ножицями — вони були дуже декоративні, дрібненькі. Я часом, як десь їх познаходжу, то сама дивуюся, як я їх такі тонкі вирізала. Але витинанкою як такою я ще не займалася на той час.
І десь у 2015 році з моєю мамою радилася одна жінка-замовниця: вона хотіла якусь таку роботу, щоб була напівпрозора. Мама вирішила, що от Оля щось там ріже, і мені дали це замовлення. А мені тоді якраз для навчання в політесі треба було купити макетний ніж — такий, яким я тепер і вирізаю.
Склала одне з другим, вирішила, що можу цим ножем вирізати витинанку. І перша робота була зроблена одразу на замовлення і на продаж. Я зрозуміла, що мені це дуже сподобалося, і тоді вже почала вирізати для себе.
В основному це були квіти, якісь квіткові мотиви. У 2015 році, коли вже підзбирала трохи робіт, вирішила, що, напевно, треба наважитись і показати їх людям. Я взагалі вчилася на дизайні, тому на навчанні трохи іншим займалася.
Вирішила показати — переважно серед знайомих, — але було багато відгуків, люди купували ті роботи. Вони спочатку були недорогі, всім подобалися, їх купували, і мені було дуже приємно. А в 2016 році мене запросили — спочатку взимку — на першу виставку.
Я готувала з нуля на великий зал багато робіт. Тоді вже відчула, що можна займатися цим професійно, більш потужно.
І в 2016 році одразу відбулися дві персональні виставки, і вже від того часу я ніколи не припиняла вирізати. Найбільші паузи були по кілька місяців, коли я нічого не робила, а так — це постійно. Це вже виходить 11 років.
Якось так цікаво все вийшло — з легкої руки мами та з незвичного замовлення.
витинанка “Квітень” Ольги Гнатів
Багато хто, не знаючи, дивується, що існує таке ремесло. Але тішить, що зараз суспільство стає все більш обізнаним, та з радістю вивчає все нове. Розкажіть, яке перше враження справляють на глядачів ваші роботи? Що пишуть у коментарях у соцмережах?
Враження в основному такі, що мене питають, чи це взагалі витинанка. Тому що вона в мене трохи не така, яку ми звикли бачити десь у музеях.
Бо ремесло витинанки — це взагалі-то був декоративний елемент для оздоблення інтер’єру. Зазвичай усі ці роботи складалися вдвоє або вчетверо, утворюючи повторювані патерни, і ними прикрашали житло. Я також часом робила такі складені роботи, але потім зрозуміла, що мені більше подобається використовувати витинанку суто як графічну техніку.
Тоді я можу шукати різні малюнки, які мені подобаються, і різати вже не складений папір, а цільний лист. Ось тому перше, про що люди запитують, — чи це дійсно витинанка, бо вони дивуються такому формату. Це можна назвати сучасною витинанкою.
Хоч є художниці (і знаю одного пана художника у Львові, та й загалом дівчат-мисткинь), які також працюють у подібній техніці. Коли я почала цим займатися, то бачила інших, дивилася, хто що робить, і це дуже цікаво. Мені завжди подобалося, що нас таких не дуже багато. Це нішева справа, що має свої і плюси, і мінуси.
Отож, люди в коментарях найчастіше дивуються, що це витинанка. Наступний за популярністю коментар — це питання: «Боже, скільки це зайняло часу?». Пишуть, що для цього треба мати сталеві нерви, є багато жартів у стилі, що так можна вирізати «всіх або все». Але в основному я отримую схвальні відгуки, рідко коли бувало щось інакше.
Розкажіть для початківців трішки про сам процес. Що потрібно, аби зробити витинанку? Чи впорається, на Вашу думку, з нею людина, котра ніколи цього раніше не робила?
Я думаю, що всі можуть впоратися. Найлегше, звичайно, коли хтось підкаже, подивиться, скерує руку, але можна пробувати і самим.
Потрібно мати папір, бажано цупкий (десь від 300 г/м²). Також потрібен килимок для різання — вони продаються у всіх художніх магазинах. Я вирізаю макетним ножем (або скальпелем), до якого треба одразу купити запасні леза.
Це простіше, ніж вирізати ножицями, адже пробивати ними дірочки досить складно. Найскладніше у створенні витинанки — намалювати малюнок так, щоб потім, коли ви закінчите роботу, вона не розлетілася на шматки. Треба зробити так, щоб усі лінії вашого малюнка дотикалися одна до одної. Тоді при вирізанні нічого не розпадатиметься. І, звісно, треба підібрати контрастні кольори паперу для самої витинанки та для фону, щоб роботу було гарно видно.
Стосовно цього можу сказати, що я вже кілька разів проводила майстер-класи у Львові — переважно в офісах або в кафешках. Але зараз планую дореставрувати стіл, щоб мати змогу посадити людей, і проводити зустрічі вже у своїй майстерні. Хочу, щоб це були невеликі, камерні майстер-класи — десь по п’ять людей, — так, щоб можна було поспілкуватися, випити вина, приділити час кожному та ближче познайомитися. Це мій план на літо, якщо все вдасться.
На майстер-класах люди завжди дивуються тому, що робити витинанку фізично важко. Треба дуже сильно натискати на ніж і міцно тримати все в руках. Коли рухи ще невпевнені, люди аж втискають ніж у стіл, через що потім з’являється крепатура. Усі дивуються: «Чому це так руки болять?». Здавалося б, таке ніжне, мереживне творіння, а насправді треба докласти чимало фізичних зусиль.
Які мотиви переважають у Ваших взорах? Що чи хто надихає Вас?
Починала я в основному з рослин: робила багато букетів, квіткових мотивів тощо. А в якийсь момент перейшла на більш абстрактні роботи. Мені подобалося щось схоже на заплутані нитки, хвилі або якісь речі з візерунками — власне, абстрактними.
Я дивлюся роботи інших майстрів, гортаю Pinterest, але коли сідаю малювати, стараюся нікуди не підглядати, тому що дуже легко щось скопіювати. Це такий медитативний процес — хочеться просто взяти і створити своє. Коли ж малюю природні мотиви чи квіти, то або фотографую їх на вулиці, або просто шукаю світлини рослин. До речі, дуже класно дивитися на ілюстрації рослин у підручниках з біології — це такий собі лайфхак. Там усе вже лінійне, тому набагато легше зробити малюнок, схожий на справжню рослину.
Мене завжди дуже надихав Яків Гніздовський. Хоч у нього в основному тварини, але він мав і багато рослинних мотивів. Це лінорит, але він настільки контрастний і виразний, що я завжди уявляла, як його можна перенести у витинанку. Одного разу я навіть скопіювала його роботу для своїх батьків — зробила їм такий букет цибулі, але у техніці витинанки. Ця робота була суто для батьків, не на продаж (я такого зазвичай ніколи не роблю). Загалом, я найбільше надихаюся саме графічними роботами.
Якою своєю роботою Ви найбільше пишаєтеся?
У мене є робота, яку я створила, коли почався ковід. Я витратила на неї п’ять тижнів поспіль, працюючи з ранку до вечора. Вона називається «Ходорівська клумба». Це велике полотно, повністю заповнене рослинами.
Тоді я поїхала до батьків у будинок, що в містечку в області. У них дуже доглядають за квітниками, садять городи, і я нафотографувала все, що в них того року росло. Там було неймовірне різноманіття, і я скомпонувала з цього один великий квітник.
Я його дуже довго вирізала, ця робота мені надзвичайно рідна і близька. Я виставляю цю картину на виставках, але думаю, що не продам її ніколи. Кожного разу, коли уявляю, що хтось захоче її купити, я підсвідомо сильно завищую ціну, за яку була б готова з нею розпрощатися. Насправді навряд чи хтось колись її забере. Тож вона висить у мене в спальні, щоб я сама нею милувалася.
Ваші роботи дуже стильні та сучасні, це й є, на нашу думку, мистецтво, яке перетворюється, адаптується під час та не зникає з часом, а стає частиною епохи. Скажіть, чи достатньо цінують Ваші роботи в Україні? Чи є замовлення за кордон?
Закордонні покупці бувають, але не дуже часто. Були продажі за кордон через галерею, проте вони радше випадкові. Наразі мені ще не вдалося розвинути свій блог на іноземну аудиторію, тому замовлень з-за кордону небагато, переважно купують в Україні.
Чи цінується воно взагалі? За відгуками людей я бачу, що так. Але замовлень зараз не так уже й багато. Це можна пояснити багатьма факторами, зокрема фінансовим становищем у країні. Або ж я просто ще не знайшла свою правильну аудиторію.
Є також думка, що нетрадиційне мистецтво (тобто не живопис) продавати важче. Бо моя творчість — це і не живопис, і не ужиткова річ. Це декоративна картина, але трохи інакша. Тому на неї потрібен специфічний покупець, який шукає саме таке. Але жити суто з мистецтва — це моя мрія, тому я активно працюю над тим, щоб показувати свою творчість і знаходити нову аудиторію.
Ваше життя, судячи з Вашого блогу – насичене та “дофамінове”, як модно зараз казати. Так само й багато барв у Ваших роботах. Це спосіб додати собі та своїм клієнтам гормонів радості? Чи Ви завжди були такою яскравою та помітною?
Це точно спосіб додати собі радості! Загалом я людина трохи схильна до тривожності, до того, щоб упіймати меланхолію, хоча по мені так і не скажеш. Тому через зовнішнє та через те, що я створюю, я завжди намагаюся збалансувати свої внутрішні переживання.
Багато моїх робіт — це виливання цих емоцій, особливо абстракції. Але коли я беру для цього не чорні чи сумні, а яскраві кольори, воно виходить веселіше. Намагаюся створювати такі речі, які б приносили радість мені самій. І сподіваюся, що вони принесуть радість ще комусь.
Так само намагаюся оточувати себе людьми, планувати багато подій та виходів у світ, щоб жити це життя в радість.
Що надихає Вас у періоди смутку та не дає опустити руки? Поділіться топ-секретами підняття настрою від творчої мисткині.
Я думаю, важливо не закидати речі, які цю радість приносять. Якщо для мене це творчість, то намагаюся не робити дуже довгих пауз. Чим довша пауза, тим важче повертатися до діяльності.
Варто шукати хоча б кілька простих, нескладних речей, які тішать. Для мене це час із друзями, піші прогулянки, коти, подорожі за можливості, а останнім часом — прослуховування аудіокниг під час творчості.
У моменти, коли стає складно створити щось нове (буває таке відчуття, ніби останнім часом нічого класного не виходило і з’являються сумніви в собі), я намагаюся зробити щось звичне. Те, що я робила вже багато разів і що колись мені добре вдавалося. Повторюю це знову, щоб отримати емоцію звершення: «Ось я зробила, воно вийшло і воно гарне, значить, я можу створити ще багато всього чудового!». Для мене це, наприклад, вирізати роботу з квітами, бо я знаю, що вона, швидше за все, точно вдасться.
Як Ви плануєте масштабувати свою діяльність? Яку мрію має Ольга Гнатів, майстриня з витинанок, станом на зараз?
Почнімо з того, що я хотіла б мати регулярні замовлення та проводити майстер-класи. Раніше я працювала дизайнеркою в ІТ-компаніях, але мені забракло творчого простору, тому я звільнилася з прибуткової роботи та творю зараз у вільному графіку, беру замовлення на фріланс. Часом дуже стресую через це і подумую знайти якийсь заробіток, але поки творчість перемагає. Щодо найближчих планів — це саме проведення майстер-класів, формування ком’юніті та пошук зацікавлених людей через такі зустрічі. Дуже хочеться цікавих колаборацій та розвитку. Ну і, звичайно, намагатимусь нарощувати аудиторію.
Я вже бачу, що активне ведення соцмереж дає свої плоди: мене запрошують на виставки, з’являються замовлення. Моя мрія — сформувати навколо себе коло поціновувачів, щоб я могла стабільно продавати свої роботи й не думати про якісь додаткові способи заробітку.
Не можу сказати, що мрію про світову славу чи щось захмарне. Я просто дуже хотіла б займатися творчістю, мати від неї відгук та прибуток для розвитку своєї справи. Хочеться жити своє гарне дофамінове життя, творити й бачити, що людям це відгукується.
