Стрічка за авторською ідеєю та сценарієм Вячеслава Островцева і Ірини Петрик пропонує нове бачення українського фольклору та переосмислення образів родинного дому. У центрі історії — власниця київської кав’ярні Іванка, яка через борги вирушає до села на Полтавщині, аби продати єдиний спадок — бабусину хату. Проте виявляється, що в оселі мешкає невидимий для інших хатник Роман, котрий робить усе можливе, щоб уберегти дім від продажу та допомогти дівчині осягнути цінність коріння.
На відміну від радянських стереотипів про домовиків, екранний хатник постає у вигляді звабливого й харизматичного молодика. Головні ролі у фільмі виконали Дмитро Павко та Анна Романова, для якої ця робота стала кінематографічним дебютом на великому екрані. Також у стрічці знялися народна артистка України Лариса Руснак, яку задля ролі візуально «зістарили» на 30 років, Дар’я Легейда-Сова, Михайло Дзюба, Кароліна Мруга, Поліна Сумарокова, Олександр Піскунов, Ярослав Безкоровайний та інші актори, а серед спеціальних камео з’являться Марк Куцевалов і Дмитро Коляденко. Режисером картини виступив Валентин Шпаков, відомий за проєктами «Потяг до Різдва» та «Перші дні», за операторську роботу відповідає Володимир Іванов, а продюсерками виступили Ірина Костюк та Анна Єлісєєва.
Знімальний процес розпочався у старовинному селі Велика Бугаївка на Київщині, де команда знайшла автентичну хату й відтворила в ній архітектурні та інтер’єрні традиції Полтавщини. Культурний простір стрічки насичений опішнянською керамікою, традиційним розписом та побутовими деталями. Як зазначає продюсерка Ірина Костюк, творці прагнули відтворити теплу сільську романтику дитинства й водночас зруйнувати нав’язані минулою епохою стереотипні казки: «Ми не могли не спокуситися на такий сетінг, як автентична бабусина хата в селі — побілена, з гаптованими фіранками на вікнах із синіми рамами, тканими доріжками та телевізором під плетеною серветою. Наш домовик, він же хатник, — молодий красень, який разом із героїнею переосмислює стару домівку. До того ж фільм має важливу культурну складову, адже в сюжет та візуальну мову вписані опішнянські лембики, свистунці, глечики, миски й куманці».
