У кожної речі, створеної руками, є своя тиша. Тиша тепла, концентрації, дихання та сили. У керамічних виробах Тетяни Літус ця тиша звучить особливо – як пам’ять про пережите, як подяка життю, як м’який, але незламний стержень.
Тетяна — керамістка, для якої глина стала не просто матеріалом, а мовою, через яку вона розповідає про стійкість, ніжність і другу народжену силу. В розмові з Тетяною дізнаємось про особливості роботи з глиною, про цікаві замовлення та волю до життя. Приємного читання!
Глина — природний матеріал, що водночас м’який і незламний. Чому саме вона стала вашим способом говорити зі світом? Як ви дійшли до роботи з глиною?
Глина дає мені сил в усі періоди мого життя, як щасливі, так і важкі. Чотирнадцять років тому вступила в художній коледж на відділ художньої кераміки – з цього і розпочався мій шлях в кераміці. Звісно, не одразу я зрозуміла, що це моє на 100%. На початку я взагалі була “нульова”, і не розуміла, що і як маю робити. А з часом все більше і більше працюєш з цим матеріалом , і пірнаєш в нього. Так було й у мене.
Ваші роботи — не просто кераміка, а історії з душею. В них відчутна присутність символів, архетипів, українських мотивів, прихованого змісту. Як народжується кожен ваш дизайн — інтуїтивно чи продумано, ще до того, як глина торкається рук?
Всі наші вироби натхненні чимось – чи то порою року, чи кольорами або квітами. Вкрай рідко можу їх зобразити ескізом в телефоні – основному вже проробляю нові ідеї одразу в матеріалі, фактурах та кольорах. Тобто, можна сказати, що втілення більшості ідей – спонтанне.
Гончарство зараз стає дедалі популярнішим. Розкажіть про майстеркласи, які ви проводите. Як вони відбуваються і як можна до них долучитись?
Проводжу майстеркласи по гончарству на постійній основі – і для дорослих, і для дітей. Все це індивідуально, тобто якщо це сімейний майстерклас, дружній або вашою мінікомпанією, то це означає, що у мене будете лише ви та ваші друзі.
А записатися можна, просто написавши мені в директ, далі ми узгоджуємо зручний день та години.
Ви працюєте разом із чоловіком. Як це — створювати красу вдвох? Де проходить межа між партнерством у житті й партнерством у творчості?
Ми з чоловіком – це як суцільне ціле, яке не розʼєднується, у нас переплітається сімейне життя з роботою та творчістю. Все, що ми робимо разом, це і є наше життя.
Підтримуємо одне одного, і дійсно майже 24/7 разом, і так вже дуже багато років.
Пройшли вдвох багато щасливих моментів, і також багато важкого було на нашому шляху, але ці виклики долі, гадаю, зробили нас ще міцнішими.
Ваші вироби – точно не масмаркет. Чи відчуваєте ви, що люди, які купують ваш посуд, купують не просто речі, а певний світогляд — ставлення до краси, часу, праці?
Завжди кажу, що людина приходить в першу чергу до людини. Якщо мені не імпонує світогляд тієї чи іншої людини, то якою б класною не була її робота, я її не куплю. Бо для мене виріб людини передає її суть – тут такий взаємообмін виходить. Тому так, однозначно, ми робимо не просто речі, а те, що відображує нас, наш внутрішній світ. Творчість – вона багатогранна, і саме в кераміці я можу передати саме те, що люблю.
Сила творчості: як мистецтво стало порятунком
Ви відкрито говорите про свій досвід, пов’язаний з інклюзивністю, і ділитеся ним у блозі. Ми щиро дякуємо вам за це, особливо зараз, коли ця тема, на жаль, є такою актуальною. Що вам допомогло зберегти силу й продовжити творити? Чи відчуваєте, що ваш приклад підтримує інших?
Коли мене чекала ампутація нижньої кінцівки внаслідок онкології, я розуміла – про це треба говорити. В першу чергу, щоб мені самій у цьому світі легше жилося. Коли вперше розповіла про те, з чим борюся і що на мене чекає, це було наче сповідь. І тоді мені стало легше – більше не приховувати, більше не носити тягар недосказаності.
У житті траплялися неприємні люди, і вони, напевно, будуть і далі – ті, чиї слова можуть порізати до живого. Якби я була сама, сприймати таке було б нестерпно важко. Але я маю прекрасну сім’ю, яка мене підтримує і додає мені сил.
Вже шість років минуло з моменту ампутації ноги, і п’ять з половиною років, як я увійшла в ремісію після шести курсів хіміотерапії. Я тут. Я жива. І це справді чудо, бо «сценарій» міг бути значно страшнішим.
Тому я ділюся своєю історією, підтримую тих, хто саме зараз бореться за життя. Те, що ми пройшли, – це пекло на землі. Інакше я не можу це назвати. І саме підтримка сім’ї, любов до життя, творчість – вони тримали мене.
У перший же день, коли мене виписали з лікарні, я взяла глину в руки і почала ліпити. Тіло боліло до жаху, руки мене не слухали від болю. Але я змогла відновити свої навички і досягти ще більших успіхів у нашій із чоловіком справі. Моя сім’я – це моя найбільша любов.
І ті люди – знайомі й незнайомі, які добрими словами, допомогою проходили зі мною весь цей болісний період, – це неймовірно. Коли ти розумієш, що в цьому світі не сама. І навіть на іншому кінці країни та світу є ті, хто моляться, переживають і додають сил на боротьбу. За це я завжди буду вдячна.
І кераміка – це дійсно справа мого життя, без якої я себе не уявляю. Те, що мене наповнює, зцілює, надихає, заспокоює та заземляє.
