Нещодавно в Івано-Франківську з’явилася незвична інсталяція «Обриси» від галереї «Мистерня». А саме десять контурних об’єктів розміром від 1,5 до 3 метрів, створених за формами реальних предметів. Серед них — роботи майстрів Львівської кераміко-скульптурної фабрики та Васильківського майолікового заводу.
У цій розмові детальніше говоримо з Юлією про ідею «Обрисів», складний виробничий процес, плани показувати інсталяцію в інших містах та те, як через сучасний міський простір зацікавити людей українською матеріальною культурою.
Чому ви обрали саме формат «обрисів», а не прямої репрезентації предметів?
Ми шукали спосіб представити «Мистерню» поза її фізичним простором у місті Яремче, але не хотіли просто переносити частину експозиції чи створювати класичний виставковий стенд. Так виникла ідея перенести не саму колекцію, а її силуети.
Ми взяли реальні предмети з колекції «Мистерні», максимально спростили їх до впізнаваного контуру й збільшили майже до триметрового масштабу. У результаті предмет залишається впізнаваним, але починає працювати зовсім інакше — уже як самостійний об’єкт у просторі. Для нас це був спосіб показати колекцію без її буквального відтворення і водночас викликати цікавість до оригіналів.
Сьогодні матеріальна спадщина може бути не лише експонатом у музеї, а й частиною міського простору й сучасного культурного життя. На Вашу думку, як змінюється ставлення людей до неї, коли ми зустрічаємо її саме в такому контексті?
Передусім зникає дистанція. Коли предмет перебуває у вітрині, ми автоматично сприймаємо його як щось, що належить музею, колекції, минулому. Коли ж його образ раптом з’являється посеред сучасного міського простору, та ще й у незвичному масштабі, виникає зовсім інша взаємодія.
Людина може не знати, що таке лембик, хто його створив чи до якого періоду він належить, але спочатку форма привертає увагу — і вже потім виникає бажання дізнатися більше. Для нас це важливо: не вимагати від людини попереднього знання, а створити цікавість, із якої це знання може початися.
За яким принципом із всієї колекції «Мистерні» Ви обирали саме ці 10 предметів?
Ми не намагалися скласти рейтинг десяти найцінніших чи найважливіших предметів колекції. Для цього формату були важливі насамперед характерна форма, впізнаваний силует і різноманітність предметів. Дивилися, які об’єкти добре працюватимуть саме в контурі — без кольору, фактури й дрібних деталей — і водночас дадуть змогу показати різні частини колекції «Мистерні». Тому добір був одночасно змістовним і дуже практичним: предмет мав щось розповідати про нашу колекцію, але водночас витримувати радикальне спрощення до однієї форми.
Наскільки складно було реалізувати задум? А саме створити ці обриси, які заввишки 3 метри
На ескізі все виглядає дуже просто: одна лінія, один матеріал, силует предмета. Але за цією простотою стоїть доволі складний і, у нашому випадку, ще й дуже швидкий виробничий процес. Ми працювали у вкрай стислих термінах: за цей час потрібно було з нуля придумати концепцію, відібрати предмети, розробити їхні контури, знайти підрядника, прорахувати конструкції й бюджет, погодити рішення, запустити виготовлення та паралельно організувати всю логістику й монтаж.
Окремим викликом було перевести реальні предмети в максимально чисті силуети й не втратити їхню впізнаваність після збільшення до трьох метрів. Далі починалася вже інженерна частина: вага металу, масивні основи, стійкість у відкритому просторі, безпека для відвідувачів, транспортування. А фінальний монтаж узагалі відбувався за допомогою автокрана, бо частину конструкцій фізично неможливо було просто занести й встановити вручну.
Тому, мабуть, один із парадоксів «Обрисів» полягає в тому, що чим простішим і легшим виглядає фінальний об’єкт, тим більше роботи залишається невидимою за ним. За однією металевою лінією — дизайн, виробництво, інженерія, логістика і дуже багато швидких рішень великої команди.
Яка головна мета цього проєкту та ключовий показник успіху?
Головна мета — зацікавити людину предметом і через нього привести її до ширшого знайомства з українською матеріальною культурою та «Мистернею».
Тому для нас успіх — не лише в тому, що інсталяція красиво виглядає чи люди фотографуються поруч. Найважливіше, щоб після першої реакції «Що це?» виникала друга — «Хочу дізнатися, що це за предмет». Саме для цього біля об’єктів є інформація про їхні прототипи й можливість перейти далі, щоб познайомитися з «Мистернею».
Якщо «Обриси» стають першою точкою контакту, після якої людина починає цікавитися самим предметом та історією, що за ним стоїть, — для нас це означає, що проєкт спрацював.
Чи плануєте Ви робити схожі інсталяції в інших містах України?
Ми від початку створювали «Обриси» не як декорацію для однієї конкретної події. Конструкції мобільні, а сама ідея дозволяє працювати з ними в різних просторах і контекстах. Тому так, ми бачимо потенціал показувати «Обриси» й в інших містах.
Але нам важливо не просто перевозити одну й ту саму інсталяцію з події на подію заради присутності «Мистерні». Набагато цікавіше знаходити для неї середовища, де така поява предметів справді матиме сенс і створюватиме нову взаємодію з авдиторією.
Авторка: Юлія Накалюжна
Редакторка: Юлія Самохіна
