В ексклюзивному інтервʼю для KAMO українська акторка театру та кіно Яна Моріс поділилася, як оцінює успішність року, розповіла про ритуали, тишу, навички та майбутні перспективи українського кінематографа. Яна Моріс — українська акторка театру та кіно, яка наразі активно працює в столичному мистецькому середовищі. У своїх ролях вона поєднує щирість, силу волі та здатність проживати внутрішній світ персонажів, зберігаючи власну автентичність і характер.
Як Ви зазвичай підбиваєте творчі підсумки року: аналізуєте ролі, емоційні стани, професійні прориви чи, можливо, власні трансформації?
Особисто я не підбиваю конкретних підсумків року лише через кількість ролей або проєктів. Для мене важливіше насамперед, що зі мною відбулося всередині за цей рік. Звісно, я аналізую ролі, рішення, професійні кроки, але ще уважніше дивлюся на свої стани. Де була чесною з собою, де пішла на компроміс, а де виросла, навіть якщо це не одразу було помітно зовні.
Я вважаю, що для актора важливо аналізувати не тільки прориви, а й внутрішні трансформації. Про те, як змінилося мислення, витривалість, ставлення до професії й до себе в ній. Я ставлю собі питання не «скільки я зробила», а «якою вийшла з цього року». Бо саме це і визначає, ким ти стаєш і наскільки вдосконалюєшся як акторка і як людина.
Чи був у вас цього року момент, коли Ви відчули внутрішній «зсув» — як актриса або як людина? Як Ви це усвідомили?
Я людина, яка завжди перебуває в русі, у пошуку, незалежно від того, чи відбувається щось в моєму професійному полі чи особистому. Це мій психотип і спосіб буття. Незалежно від того, що відбувається зовні, у професії чи в житті загалом, у мені постійно триває внутрішній процес. Я завжди знаходжу, чим себе наповнювати, у що вкладатися, куди рухатися далі.
Навіть у моменти, коли може здаватися, що я зупинилася або застрягла, всередині робота не припиняється. В мені постійно триває аналіз, переосмислення, пошук рішень. І саме в цьому відчувається внутрішній «зсув»: коли з’являються нові підходи й відповіді, які наближають мене до цілей.
Цього року здійснилося кілька моїх бажань, також можу чесно сказати: я зробила все, що від мене залежало. Для мене цей рік став роком переродженого «фундаменту» – внутрішнього, професійного, стратегічного. І я дуже чітко відчуваю: все, що було закладено зараз, це не про миттєвий результат. Це про масштаб і про дальню дистанцію. Впевнена, що саме цей «фундамент» у 2026 році почне давати плоди, над якими я працюю вже не один рік, усвідомлено, послідовно і без випадкових рішень.
Які запитання Ви ставите собі наприкінці року, щоб чесно оцінити свій шлях і не ідеалізувати власні досягнення?
Я загалом дуже реалістично ставлюся до життя і до себе в ньому. І до хороших періодів, і до складних. Не схильна ідеалізувати успіхи чи загострювати поразки. Для мене важливо тверезо оцінювати ситуацію й розуміти, де я зараз насправді. Наприкінці року намагаюся ставити собі не зручні, а точні запитання. Не про кількість зробленого, а про якість прожитого. Чи була я чесною із собою у своїх рішеннях? Чи це був мій вибір, чи реакція на обставини, страхи або очікування ззовні?
Мені важливо зрозуміти, де справді розвивалася, а де просто тримала темп і була зайнята. У нашій професії дуже легко переплутати рух із розвитком, тому я уважно дивлюся, чи розширився мій внутрішній горизонт у мисленні, у відчутті свободи, у ставленні до ролей і до себе в професії.
Після кожного важливого рішення або значущого етапу в моєму житті я, в більшості випадків, покладаюся на інтуїцію. Вона для мене як внутрішній компас. Я достатньо чітко відчуваю, наскільки «міцно» був пройдений той чи інший момент: чи витримала його внутрішньо, чи винесла з нього потрібний досвід, чи зробила правильні висновки.
Саме по цьому відчуттю я і вимірюю рік. Не кількістю досягнень, а рівнем внутрішньої опори. Бо якщо ця опора є, усе інше з часом вибудовується навколо неї.
Як Ви відрізняєте справжній творчий розвиток від «біганини» та зайнятості, що не веде до результату?
Я дуже чітко відчуваю цю різницю на внутрішньому рівні. Справжній творчий розвиток завжди залишає в мені слід. Це може бути думка, питання, внутрішній зсув, який запускає подальший аналіз. Якщо після процесу мені є що осмислювати, значить, це був рух уперед.
Біганина ж, навпаки, швидкоплинна. Вона може виглядати як активність, як зайнятість, але не залишає після себе нічого: ні відчуття росту, ні потреби щось переосмислити. Результати в такому випадку часто невагомі й швидко зникають, бо вони не торкаються суті.
Насправді я досить уважно ставлюся до будь-яких моментів у своєму житті, навіть якщо зовні вони здаються незначними. Бо для мене кожен день — це оновлена версія себе. І єдине коректне порівняння, яке справді працює, це я сьогодні і я вчора. Саме в цій щоденній внутрішній різниці й проявляється справжній розвиток. Не в темпі, не в кількості зробленого, а в тому, наскільки ти змінюєшся зсередини та стаєш точнішою у своїх виборах.
Як актору правильно формулювати наміри чи цілі на наступний рік: проєкти, втілені ролі, особистісні навички чи щось ширше?
З часом я зрозуміла, що для мене цілі в професії не можуть обмежуватися переліком проєктів або ролей. Це занадто вузько для такої живої й нестабільної сфери, як акторство. Мені ближче формулювати наміри не як вимоги до результату, а як внутрішній напрямок руху. Я думаю не стільки про конкретні ролі, скільки про стан, у якому хочу в них входити. Рівень внутрішньої свободи, сміливості, глибини.
Про навички – так, але не лише технічні. Для мене важливі й особистісні. Здатність тримати фокус, витримувати паузи, не зраджувати власний смак і внутрішню етику. Я залишаю простір для того, щоб життя могло мене здивувати. Бо найцінніші професійні моменти часто не вписуються в чіткий план. Тому мої наміри на рік – це скоріше запит до себе: якою я хочу бути в процесі, а не лише до чого хочу прийти. Коли ця внутрішня рамка є, проєкти і ролі з’являються природно. Звичайно при умові постійної праці, як над собою, так і в цілому. Тому що здібності й талант не є запорукою успіху, успіх формується на основі «характеру» і вкладеного ресурсу.
Чи бувають ситуації, коли рік здається «неуспішним»? Як розпізнати, що це не провал, а частина професійного розвитку?
Такі відчуття бувають. І це абсолютно нормально. Іноді рік може здаватися «тихим» або недостатньо результативним, особливо якщо дивитися на нього лише через зовнішні досягнення. Але професійний шлях – це не лінійна історія, і не кожен рік має виглядати як прорив.
З часом я навчилася розрізняти справжній провал і період накопичення. Якщо в році є внутрішня робота, переосмислення, зміна підходів, навіть сумніви – це не застій, а підготовка. Часто саме в таких періодах формується новий рівень усвідомленості й вихід на новий етап для досягнення бажаного результату.
Для мене маркером розвитку є не гучність року, а його вплив на мене. Чи стала я уважнішою до себе? Над чим треба попрацювати більше? Які «слабкі» місця мене гальмують? Чи з’явилося більше ясності, внутрішньої стійкості, розуміння, куди я рухаюся? Якщо так, значить, рік виконав свою функцію.
Я більше не намагаюся вимірювати успіх за загальноприйнятими критеріями. Бо в акторській професії багато процесів не видно одразу. І дуже часто те, що здається паузою, насправді є моментом формування – тихим, але необхідним.
Які практичні кроки Ви порадили б іншим акторам, щоб новий рік дав реальний професійний результат?
Акторська професія складна тим, що в ній немає прямої й передбачуваної залежності між вкладеними зусиллями та результатом. Саме тому новий рік варто починати не з очікувань, а зі структури.
Перший крок – чесна інвентаризація себе як професіонала. Де я зараз, у чому моя сила, які мої слабкі місця, і що з цього реально можу змінити протягом року.
Другий крок – порядок у професійних інструментах. Актуальні матеріали, чітке позиціювання, зрозуміла комунікація з агентом, якщо він є, регулярна присутність у професійному полі, активність в соцмережах, ідеї – як я ще можу заявити про себе світу. Не хаотичність, а системна робота, навіть коли немає миттєвих результатів.
Третій – робота з фокусом. Не «все й одразу», а розвиток конкретних навичок, які відповідають твоєму етапу. Психологічна глибина, техніка, мовна підготовка, витривалість, здатність працювати з великим матеріалом. Це довга інвестиція, але саме вона формує стійкість.
Четвертий крок – це вибір і межі. Уміння відмовлятися від того, що не працює на твій шлях, не відповідає твоєму рівню або внутрішньому відчуттю. Професійна траєкторія вибудовується не лише з того, що ти береш, а й з того, від чого відмовляєшся.
П’ятий, фундаментальний рівень – внутрішня опора. Регулярний самоаналіз, робота зі страхами, затисками, впевненістю, стійкістю до непередбачуваності, витримка пауз, довіра до інтуїції. У цій професії дуже важливо зберегти себе. Бо саме твій стан визначає, які ролі й можливості ти здатен утримати.
Новий рік дає результат не тоді, коли ти багато плануєш, а тоді, коли послідовно дієш. Коли є структура, дисципліна й внутрішня ясність, шлях починає складатися. Не випадково, а закономірно.
Ця розмова — про внутрішню роботу, а не про кількість проєктів. Яна Моріс говорить про акторство як довгу дистанцію, де важливі чесність із собою, внутрішня опора й послідовність рішень. Інтерв’ю нагадує: справжній розвиток не завжди помітний одразу, але саме він формує фундамент для майбутніх ролей і професійного зростання. Для KAMO це розмова про зрілий підхід до професії та відповідальність за власний шлях.
