У горах, де ранковий туман повільно сповзає з ялин і відкриває обриси хребтів, стоїть «Гірський дім». Це місце в селі Жденієво, де темп уповільнюється сам по собі: без зусиль і спеціальних практик. Дим від каміну розчиняється у повітрі, а вид на гору Пікуй нагадує, що все довкола — це більше історія, ніж щоденна метушня.
Поспілкувавшись із засновницею унікального будиночку, ми намагалися зрозуміти: в чому його особливість та безмежний спокій.
Насамперед, чому ви обрали саме це місце? Чи довго ви його шукали?
“У мене чоловік зі Жденієва, і він давно знав про ці красиві краєвиди та про цю землю. Вона була нічия. Ми написали до сільської ради щодо отримання землі й отримали її. Відразу почали будівництво. Нам була потрібна зручна комунікація з гостями, щоб було близько, бо ми і проживаємо тут, і поселяємо гостей, і всіма питаннями займаємося виключно самі. У нас поки ще немає персоналу. Це буде в майбутньому”.
Що стало точним поштовхом до створення цього місця?
“Остаточним поштовхом стало, на жаль, повномасштабне вторгнення. Ми з Ужгорода переїхали сюди, в село, бо здавалося, що в селі буде безпечніше. І, не маючи чим зайнятися, чоловік, який багато чого вміє робити власноруч, почав будівництво. Тоді дуже популярним ставав відпочинок у Карпатах, на Закарпатті, особливо під час війни, бо всі їздили сюди. І ми почали займатися цим бізнесом.
Загалом, чоловік хотів мати свій будиночок із гарними краєвидами на гори. У мене теж завжди було таке бажання, бо я багато мандрувала зі спортом і бачила подібний формат відпочинку — сучасні будиночки з панорамними вікнами, щоб було красиво й затишно. Ми просто зійшлися на одній ідеї. Ще до війни багато думали про це, планували. Навіть землю отримали до повномасштабного вторгнення. А остаточним поштовхом стало те, що ми переїхали в село й почали тут жити та займатися своєю справою”.
Власниця простору Аліна ділиться, що місцевість тут дуже унікальна. Це і розвинене село з туристичним ухилом, і водночас воно досить антуражне. Тут багато старих хатинок, мало людей, лише місцеві. І туристів теж небагато. Ділянка відкривається на дві красиві вершини: Гостра гора та гора Пікуй. “Це дуже незвичне місце, бо подібного виду на ці дві гори немає ніде — тільки в нас. Саме цей клаптик землі нас зачепив. Почали ми там будуватися. Атмосфера тиха, спокійна. Є всі комунікації: лікарня, школа, аптека, садочок, ресторанчики, магазини — усе дуже доступно. Хоч здається, що будиночки десь у горах, ніби поряд нічого немає, але насправді — за п’ять хвилин є все необхідне“,— зазначає власниця.
Як ви це будували? Чи з допомогою архітекторів? У чому полягав задум?
“Багато чого ми переглядали — надихалися іноземними будиночками, черпали ідеї. Було своє бачення. Все робили самі, малювали на папері, по клітинках — і так будували. Багато чого змінювали, обирали серед різних варіантів. Але хотілося щось із односкатним дахом. На той час, чотири роки тому, в Україні практично не було таких будиночків. Ми не бачили. А зараз їх вже багато. Але тоді ми хотіли щось унікальне — і, в принципі, нам це вдалося. Додали трохи каменю, дерева. Чоловік усе це зробив сам,інколи брат допомагав, але багато чого навчилися в процесі. Фінансові перепони були, тому змушені були робити все самі. Ми навіть не знали, як піде цей бізнес, чи буде попит. Ми були абсолютно новими в цій сфері, з нульовим досвідом. Але все почало розвиватися дуже добре. Почали рекламувати, і все закрутилося. Вийшло так, як ми й сподівалися”.
Також, Аліна зазначає, що їхньою ціллю був будиночок у мінімалістичному стилі, з дерева. Щоб було тепло, затишно. “Особисто нам не подобається біла, стерильна естетика. Ми додавали багато чорного, коричневого — теплі тони, зелений, ближчий до природи. Старалися використовувати природні кольори. І щоб усе нагадувало справжній будиночок у горах: із каміном, затишком, не схожий на квартиру. Такою була наша мета”.
Які майстри допомагали вам у створенні?
“Майстри переважно локальні. У нас є друзі, знайомі, які вміють працювати з деревом, вони допомагали. Меблі майже всі зроблені власноруч з дерева. Окрім кухні, бо це потребувало більше часу, а ми не хотіли чекати. Але ліжко, столики, тераса — все зроблено чоловіком і його другом, який має всі інструменти. Декор — своєрідна “збірна солянка“: трохи звідусіль. І килимки, і чашки — все від українських виробників. Знаходили через Instagram або інтернет. А деякі глиняні вироби я навіть роблю сама. І хочу в цьому напрямку розвиватися”.
Що ви відчуваєте, коли приїжджаєте?
“Ми тут живемо. Щодня бачимо ці будиночки. Самі заселяємо, виселяємо, допомагаємо. Навіть прибираємо й дрова рубаємо — усе робимо самі. Краєвиди нам не набридають — вони неймовірні. Ми зараз будуємо собі будинок трішки вище — теж із краєвидом на Пікуй. Дуже чекаю на нього. Дехто каже: «Ви, певно, не цінуєте цю тишу, це повітря, ці гори». Але ми дуже цінуємо. Особисто я — дуже. Жити тут — це насолода. Хоч я і не звідси, приїхати в село — це був усвідомлений крок. Тут гарно, тихо, спокійно. Нам дуже подобається”.
Чому саме цю локацію обирають?
“Тому що багато місць уже дуже розвинені, із щільною інфраструктурою. Там будиночок на будиночку. Люди шукають щось усамітнене, без сусідів. Перше, що запитують: «Чи багато сусідів?», «Чи близько інші будинки?», «Чи немає поруч забудови?». У нас цього всього немає. І це — перевага. Гора Пікуй — одна з найпопулярніших. На неї можна піти зі сторони Білосовиці або від нас. В основному, йдуть саме звідси — і на Пікуй, і на Гостру гору. Можливо, ще з якоїсь сторони є маршрут, я не знаю. Також є гарна локація — Високий Камінь. Поруч. Туристи мають, де погуляти. Не тільки сидіти в будиночку — річка, ліс, маршрути”.
Про сезонність. “Найбільше подобається весна й літо — можна гуляти, не зважаючи на погоду. Влітку бронювання йде наперед на два місяці. Осінь і зима — менш активні. Хоча якби зима була зі снігом — теж була б популярна. Але зараз зими теплі, більше схожі на пізню осінь. Хоч іноді Пікуй і Гостра бувають дуже засніжені, видніються скелясті гори. Видно їх прямо з вікна. Можна сидіти біля каміна, пити чай (який, до речі, ми самі збираємо) і милуватися краєвидами. Це наша “фішка”“.
Про автентику. “Сироварень, ферм, традицій мало, на жаль, але дуже хочеться. Таке є більше в Івано-Франківській області — Верховина, в ту сторону. У нас до найближчих сироварень — 30 км. Але гості їздять і на Шипіт, і на Синевир. Мандрують та можуть дістатися до цих локацій. Просто наше село — не надто туристичне, тому немає для кого традиції цікаві робити”.
“І наостанок. Ми розвиваємося. Зараз у процесі ще один будиночок — плануємо завершити до Нового року. Є плани на басейн, можливо, ресторан. Але все робимо самі. У нас немає забудовників, співвласників. Тому процес не такий швидкий. Але ми ростемо. Дякуємо вам і чекаємо в гості!“
Тому, якщо плануєте спокійний відпочинок у горах, радимо завітати до “Гірського Дому”. Тут не святкують гучних вечірок, не палять усередині й не женуться за атракціями щохвилини. Це місце для тих, кому потрібен простий побут, але в правильному оточенні: гори замість бетонних стін, сосни замість реклами, свіже повітря замість кондиціонера.
«Гірський дім» — не про втечу від життя, а скоріше про повернення до нього. До себе, до звичок, які завжди бракує часу підхопити в місті, і до того відчуття, що інколи досить просто бути.
