Українська обрядова культура багата та розмаїта: від різноманіття обрядів календарного циклу до релігійних звичаїв та родинних традицій.
Які обряди українці знають та практикують у сучасному світі, а які – поступово відходять у минуле? Які покоління та регіони дотримуються їх найбільше, а які – найменше? Як формуються нові культурні практики в Україні та якими вони мають бути?
Відповісти на ці запитання дало змогу соціальне дослідження традицій для проєкту «Витоки», втілене Zagoriy Foundation спільно з Центром соціальних і маркетингових досліджень «СОЦИС». Цікаві висновки про найпоширеніші обряди в Україні читайте у нашому спільному матеріалі.
Найпопулярніші обряди календарного циклу
Взимку улюбленою традицією українців є святкування Святого Миколая – подарунки під подушку готують понад 88% родин. Наступними за поширеністю звичаями, які практикують сім’ї, є Святвечір (або Перша кутя) та Водохреща. Це найбільш усталені традиції, які займають важливе місце у родинному та релігійному житті людей.
Впізнаваними, але менш вплетеними в побут звичаями є Щедрий вечір (Голодна кутя), щедрування, колядування, а також засівання на Святого Василя (також відоме у деяких регіонах як Старий Новий рік). Практикування цих обрядів часто залежить від локальних звичаїв та традицій громад, а участь в них найчастіше беруть діти та молодь.
У весняний період найбільш закріпленою традицією українців є освячення Великоднього кошика – церкву на Великдень відвідує 93,5% опитуваних. Важливу цінність також мають Поминальні дні (Гробки), Чистий четвер, Великодній сніданок та Вербна неділя.
Добре відомими за результатами опитуваннями є традиції малювання писанок та крашанок, а також Масниця (Запусти). Саме великодні звичаї близькі для більшості українців незалежно від віку – це обряди, які стали загальнонаціональними.
Влітку 83% українців освячують фрукти на Спаса. У локальних громадах та фольклорі залишаються поширеними звичаї освячення маку та квітів та Маковія, прикрашання житла на Зелені свята, «Петрування» на Петра і Павла, а також плетення вінків, ворожіння та святкувань біля вогнища на Івана Купала.
Топ-3 серед традиційних українських обрядів
Поминки, хрещення та весілля – основні обряди, яких дотримуються майже все українці. Наприклад, поминки відзначають 94% українців, хрещення – 91%, а весілля – 89%.
Ці звичаї популярні незалежно від місця проживання, проте Прикарпаття – регіон-лідер з дотримання всіх українських традиційних обрядів. Також результати опитування показали, що у сільському середовищі традиції вкорінені в побут значно глибше, ніж у великих містах.
Найбільше обрядовість властива людям віком старше 50 років – для старших поколінь важливими є ритуали та релігійні звичаї. Є чітка залежність: чим частіше людина відвідує церкву, тим більше звичаїв вона дотримується. Проте обрядові практики, пов’язані з похованням, хрещенням та весіллям, вийшли за межі релігійності й стали відігравати соціальну, символічну чи родинну функцію.
Які обряди можуть зникнути через 100 років?
Це обряди, які практикують менше, ніж 40% українців. Вони поступово забуваються і перестають бути сімейними традиціями – натомість займають своє місце в сценічних виставах або підтримуються в рамках локальних ініціатив в окремих регіонах.
До переліку зимових обрядів, що зникають, потрапили Вертеп, водіння кози на Маланку, та День Андрія (або Калита). Серед весняних звичаїв календарного циклу це Обливаний понеділок, а також традиції закликання весни – співання веснянок та гаївок (також – гагілок, риндзівок). Через поступове зникнення аграрної культури як повсякденного явища для більшості людей втрачає свою актуальність і святкування збирання врожаю – обжинки.
Знання про ці звичаї береже переважно старше покоління – віком понад 60 років. Щоб передати їх молоді, дуже важливо шукати цікаві формати та розповідати про традиції за допомогою культурно-освітніх ініціатив.
Щодо традиційних сімейних та релігійних обрядів, найменш поширеними сьогодні є вінчання (церковний шлюб), заручини та перше причастя. І якщо заручин ще дотримуються – зокрема покоління віком 30-39 років, то вінчання та перше причастя стають все менш поширеними серед молодих людей, зокрема через зменшення впливу релігійного виховання або популярність цивільних шлюбів.
Ці релігійні обряди зберігають свою значущість на заході України: лідерами дотримання є Прикарпаття, Волинь та Західне Полісся. Натомість у південних та східних регіонах (Сіверщина, Запоріжжя, Причорномор’я) їхня важливість суттєво зменшується.
Сучасні обрядові практики
Обряди нерозривно пов’язані з повсякденним життям, тому наразі з’являються нові культурні практики, що мають потенціал стати традицією. Хвилина Мовчання, Свічка пам’яті до роковин Голодомору, святкування Дня вишиванки – сучасні загальнонаціональні ритуали, які відповідають запитам часу і набирають популярність.
Ми запитали Лесю Воронюк – культурну кураторку та засновницю Всесвітнього дня вишиванки – про те, як формувати нові культурні практики, які відгукуватимуться українцям, та що робити, аби українські звичаї та традиції залишались актуальними і в сьогоденні:
«Найуспішніші проєкти народжуються з особистого відчуття, що вони потрібні суспільству тут і зараз. Це така собі культурна інтуїція митця, культурного куратора, дослідника. Сучасні культурні практики, які мають практичний очевидний результат, обовʼязково повинні мати чіткий заклик до дії: одягни, вивчи, посади, приготуй, зупинись, тримай руку на серці тощо. Щоб популяризувати обряди, їх потрібно публічно демонструвати, відтворювати.
Важливо, аби обрядові практики залишались такими, якими протягом століть їх викристалізували українці. У цей процес не варто втручатись взагалі, а навпаки — глибоко досліджувати та повертати те, що втрачено. Також варто оберігати традиції від значного розчинення неукраїнськими трендами: наприклад, прикрашання Великоднього кошика зайцями, називання паски «панетоне», наклеювання на писанки пластикових наліпок тощо.
Звʼязок між минулим і сьогоденням є безперервним. Навіть ті моменти історії, коли українцям забороняли відзначати Різдво чи вінчатися в церкві, безперечно вплинули на те, якими ми є тепер. На мою думку, спеціально штучно модифікувати обряди не потрібно. Чимало з них самі повільно еволюціонують відповідно до розвитку суспільства.
Щоб традиції та обряди не забувались і не відходили в минуле, вони обовʼязково мають бути присутніми в освітніх програмах шкіл та університетів – у форматі теоретичних та практичних занять, запрошень культурних кураторів, носіїв традицій і навіть навчальних експедицій. А щоб унеможливити примітивність, низьку якість та «мілкість» навчальних матеріалів, ці програми мають формуватись у партнерстві Міністерства освіти, Міністерства культури України та відповідних культурних інституцій».
То чим є обряди для сучасних українців?
Ми можемо не ходити в церкву, але хрестити дітей. Не бути глибоко релігійними, але влаштовувати традиційне весілля. Обряди тісно переплетені з релігією, проте вони не завжди про віру, але завжди про належність, культуру та емоційну силу.
Поширювати знання про звичаї не завжди гарантує їхнє практикування, але і без знання не може бути живої традиції. Тож поширюймо, практикуймо і зберігаймо наші звичаї та традиції як культурний спадок – неодмінно доповнюючи його новими обрядовими практиками, що підсвічуватимуть актуальні потреби та відповідатимуть запитам сьогодення.
