Максим “Єнот” Ємець – підполковник Збройних Сил України, старший офіцер підрозділу спеціального призначення ГУР МО, Герой України (посмертно), поет, автор книги «Наше ратне діло та роздуми про вічне».
Максим народився 21 вересня 1994 року в селі Старий Косів Косівського району Івано-Франківської області. Навчався у Косівській гімназії-інтернаті, а згодом — в Івано-Франківському фінансово-комерційному коледжі імені Степана Граната. Ще в дитинстві Максим брав активну участь у діяльності військово-патріотичних організацій УНА-УНСО та «Тризуб» імені Степана Бандери, а пізніше став учасником громадського руху «Народний контроль».
Вихованням Максима займалися найрідніші люди: матір Надія Ємець, бабуся Марія та дідусь Валентин. Свій шлях у лавах Збройних Сил України він розпочав у дев’ятнадцятирічному віці у 2014 році. Спершу Максим воював у складі батальйону «Айдар», а вже 4 серпня 2014 року став до лав 54-го окремого розвідувального батальйону.
У 2018 році, після успішного завершення курсів лідерства в Одеській військовій академії, йому було присвоєно первинне офіцерське звання «молодший лейтенант». Протягом усієї служби Максим невпинно вдосконалював професійні навички, збагачуючи власний досвід, а влітку 2024 року став слухачем Воєнно-дипломатичної академії імені Євгенія Березняка.
Військовий шлях Максима Ємця, знаного за позивним «Єнот», був насиченим та тривалим, сповненим значущих подій. Одинадцять років, понад третину свого життя, він віддав захисту Батьківщини на найгарячіших напрямках, пройшовши шлях від солдата до командира батальйону, а згодом — старшого офіцера підрозділу спеціального призначення ГУР МО.
Обіймаючи найвідповідальніші посади, він був добровольцем батальйону «Айдар», навідником-оператором у 54-му окремому розвідувальному батальйоні, командиром взводу у 10-й гірсько-штурмовій бригаді «Едельвейс», командиром піхотної роти у 24-й окремій механізованій бригаді імені короля Данила, оперативним черговим відділення поточних бойових дій штабу 24-ї ОМБр, а з 1 червня 2022 року — командиром мотопіхотного батальйону 10-ї гірсько-штурмової бригади «Едельвейс» та старшим офіцером підрозділу спеціального призначення ГУР МО.
Максим Ємець брав участь у боях за Іловайськ, Дебальцеве, Лисичанськ, Широкине, Попасну, Сєвєродонецьк, Соледар, Бахмут та Авдіївку, де виявляв виняткову сміливість, героїзм та непохитну відданість Україні, її народу та військовій справі. Він ніколи не зупинявся, впевнено йшов уперед без вагань, і за ним йшли люди та цілі підрозділи, адже вони довіряли своєму командирові та були впевнені у його професійності й рішеннях.
"По суті, все моє доросле життя — це війна. Пройшов увесь шлях від солдата до командира роти... Ми просто робимо свою роботу. І це нормально для військових. Коли смерть і життя на короткій грані — це важко. Але нічого, справляємося, мусимо"
Після поранення під Дебальцевим, Максим відновився та повернувся до служби на посаду командира розвідувальної роти 24 окремої механізованої бригади імені короля Данила, на цій посаді пройшов все пекло боїв у н.п. Попасна.
Переглянути репортаж з фронту про оборону Попасної із Максимом Ємцем “Єнотом” можна за посиланням.
1 червня 2022-го Максима призначено командиром мотопіхотного батальйону 10-ї гірсько-штурмової бригади “Едельвейс”, який в цей момент вже вів бої у Сіверодонецьку. Попри важку ситуацію на лінії зіткнення, Максим прикладав усі зусилля, щоб зберегти особовий склад і не дозволити противнику прорвати оборонні позиції.
Велике інтерв’ю Максима Ємця “Єнота”, коли він був командиром батальйону – “Капітан ЗСУ Максим Ємець: “Нас просто закидують м’ясом…”
Після оборони Сєвєродонецька Максим Ємець перевівся до загальновійськової частини ГУР МО, де розробляв та особисто брав участь у ризикованих операціях на найскладніших напрямках лінії фронту. Він долучився до планування та реалізації військових операцій зі звільнення Харківської області, зокрема у Балаклійському прориві та визволенні Куп’янська у 2022 році, а також брав активну участь у наступі Сил оборони України на території росії у 2024 році. Крім того, воїн зробив вагомий внесок у вироблення плану та реалізацію оборони Харківщини у 2024 році, де безпосередньо керував оборонними операціями, зокрема в районі населеного пункту Стариця; там підрозділи ГУР спільно з 42-ю ОМБр розгромили противника, зупинивши його просування.
З грудня 2024 року Максим Ємець перебував на Покровському напрямку, де організовував та координував військові операції з оборони околиць Покровська, Піщаного та Шевченка. Завдяки його високому професіоналізму, досконалому володінню ситуацією та чітким вказівкам підрозділам, що виконували бойові завдання в зоні його відповідальності (зокрема 425-му штурмовому полку «Скала» та 32-й ОМБр), населений пункт Піщане було успішно звільнене від ворога.
За своє життя Максим не мав багато нагород, адже для нього ніколи не були важливими посади, звання чи відзнаки — пріоритетом завжди залишалися люди. Він невтомно турбувався про свій особовий склад і беріг його, інколи йдучи навіть проти волі вищого командування, якщо вважав їхні вказівки некомпетентними чи помилковими з огляду на реальну ситуацію на лінії фронту. За виняткову службу Максим був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня та медаллю «За військову службу Україні», а посмертно — високою відзнакою «Хрест бойових заслуг».
Його шлях був позначений численними випробуваннями: воїн кілька разів отримував важкі поранення, зокрема 8 березня 2022 року під час оборони Попасної, коли внаслідок ворожого вогню в нього була пробита легеня та втрачена частина шлунка. Ще одного надскладного поранення Максим зазнав, коли самотужки та з власної ініціативи вирушив на евакуацію «трьохсотих». Тоді він отримав майже десяток кулевих поранень, проте врятував побратимів, підтвердивши власним вчинком головний принцип свого життя: люди — понад усе. Сюжет про поранення Максима можна переглянути за посиланням.
Максим отримав численні поранення від куль та уламків, неодноразово пережив контузії. За всю службу загалом воїн отримав вісім поранень, його тіло було відверто порешетовано шрамами, а з ускладненнями після травм він боровся кожного дня. Навіть маючи групу інвалідності, він жодного разу не замислювався про те, щоб залишити службу, бо для нього військовий обов’язок був найважливішим у житті.
Максим Ємець залишив по собі мистецьку спадщину у вигляді віршів. Його вірші — це голос війська з фронту, голос невмирущої української нації, людини-титана, воїна, борця, котрий вмів воювати, захищати та кохати… Як стверджує Світлана Борисова, військовий журналіст, підполковник ЗСУ та хороша подруга Максима, з якою вони разом служили за часів АТО: «Поезією він захоплювався ще в дитинстві та юності, друкуючи їх у вітчизняних ЗМІ. Стосунки із останнім коханням свого життя, українською військовою Оксаною Рубаняк, роздмухали в серці воїна ліричні настрої, і він повернувся до поетичного слова».
Саме Оксана після загибелі нареченого не дає його імені стати забутим – популяризує творчість та здобутки Максима, вона ж надала редакції КАМО матеріали для цього допису.
Після смерті Максима вона видала збірку віршів Героя – «Наше ратне діло та роздуми про вічне». «Ця збірка
була здана до видавництва в останні дні життя автора, всі вірші, ілюстрації Максим затверджував особисто. З перших днів нашої роботи з Максимом із формуванням збірки, комунікацією допомагала його наречена – Оксана Рубаняк. І з його волі Оксана доводить розпочате до завершення» – розповідає головний редактор видавництва «Фоліо» Олександр Красовицький.
У Максима залишилася донька Квітослава, народжена у листопаді 2019 року шлюбі із колишньою дружиною Тетяною, з якою вони розлучилися у лютому 2023 року. Останній період свого життя Максим Ємець “Єнот” перебував у відносинах із українською військовою Оксаною Рубаняк, з якою був заручений та планував одружитися.
Максим Ємець “Єнот” загинув 4 лютого 2025 року внаслідок артилерійського обстрілу під час виконання бойових завдань на Проковському напрямку на Донеччині. В червні 2025 року Максимові було посмертно присвоєно звання Героя України. Боєць залишив післясмертне послання “Якщо я загину, врахуйте всі ці помилки” для всіх офіцерів, воїнів, українців.
