Про секретний рецепт та неймовірну історію напою від Романа Пелеха
Розкажіть про себе. Знаю про Вас та Ваш бренд дещо із соцмереж. Хочу розпочати з назви вашого бренду “Контапель”. Це сполука слів “контабас” та вашого прізвища Пелех. Розкажіть, що таке власне “контабас”?
Контабас – це давній український напій, виготовлений зі спеціально підготовленого дистиляту та витриманий у скляних кубах зі щойно зрізаними бруньками чорної смородини. Останні згадки про нього датовані 1913 роком. Але відомо, що про цей напій говорив ще Борис Грінченко – 1863 рік (“Як нап’ється контабасу, стане нетверезий” – ред.). Письменник навіть заніс слово “контабас” у словник, а у вжитку воно було 100, а то й 200 років до того. Ми припускаємо, що контабас виготовляли ще у XVI–XVII століттях. Він є доказом того, що українці колись вміли виготовляти напої такої якості, як віскі чи коньяк, а то й кращі!
Збір смородинових бруньок триває лише кілька днів на рік. Розкажіть про цей важкий процес. Звідки берете сировину для Вашого виробництва?
Так, це дійсно важка праця, і в минулі часи такий напій міг дозволити собі не кожен. По-перше, дуже обмежений час збору сировини: на збір бруньок у нас є 4–5 днів, і їх треба багато-багато. Не кожен навіть мав стільки смородини. По-друге, це напрочуд трудомісткий процес з наймом великої кількості робітників. Бруньки дуже маленькі, їх нелегко збирати.
Зараз ми працюємо лише з українською сировиною. За кордоном, у Франції, – єдина країна, де ще є ринок бруньок чорної смородини – ціна за 1 літр сировини становить близько 600 євро. У нас же все значно скромніше (усміхається, – ред.), і якість не гірша.
Пляшки, етикетки, ковпачки, корки – також використовуємо українського виробництва. Мали період, коли були змушені замовляти ковпачки за кордоном, бо завод у Сумах, що їх виготовляв, росіяни знищили. Зараз його виробництво, Слава Богу, відновились, і ми знову з ними налагодили контакти. Між іншим, в Україні два заводи постраждали, з якими ми співпрацювали. Другий – у Харкові. Його, на превеликий жаль, відновити неможливо. Ми там замовляли спеціальні келихи для контабасу.
З часів совєцького союзу традиція виготовлення контабасу зникла. Що саме Вас надихнуло її відроджувати? Знаю історію, що Ви знайшли старовинний рецепт у зошиті. Розкажіть про це детальніше.
Насправді історія дуже цікава. Ми разом з братом викуповували на Закарпатті старенькі будиночки, реставрували їх та продавали киянам, львів’янам, туристам. Це не було нашою основною діяльністю – робили, коли видавалась хвилинка. І в підвалі однієї з сільських хат Мукачівського району якось знайшли старі бутлі. Там зберігалось і пиво з часів Австро-Угорської імперії, і вино, яке господар робив, дистиляти різні (самогон), а також контабас, підписаний 1993 роком.
В іншому житті не звернув би уваги на знахідку, але я певний час працював у компанії, що займалась дистрибуцією Hennessy, і у нас часто бували тренінги з дегустаціями. Я куштував якісний, дорогий, витриманий алкоголь, тож є з чим порівнювати. Ми з братом спробували контабас, і я зрозумів, що він на рівні Glenmorangie (шотландський віскі – ред.), який куштував напередодні. Я був вражений.
У цьому ж будинку ми знайшли зошит, куди господар записував різні рецепти страв, а також занотував, як робити контабас. Далі ми з братом хотіли якнайширше дослідити цю тему. Зрозуміли, що контабас – українській автентичний напій, про який інформації вкрай мало, а технологія виробництва майже втрачена. Вирішив, що буде зрадою дати знайденому рецепту піти в забуття.
Про війну, поранення, мету в житті, становлення контабасу як українського національного напою та інші цікаві факти про бренд “Контапель” читайте у повному інтерв’ю з паном Романом у друкованій чи електронній версії другого номеру КАМО-літо.
