Колиндянський замок-палац

мовчазний свідок століть

Авторка: Михальчишина Софія

На пагорбі над річкою Нічлава стоїть він — не гордий і не величний, як колись, а радше втомлений і мовчазний. Колиндянський замок-палац. Його башти вже не блищать на сонці, і жодна карета давно не стукає колесами по колишньому парадному подвір’ю. Але тиша тут глибша, ніж у полі. Бо ця тиша — про пам’ять.

Колись, у сиві XV–XVII століття, коли ця земля ще боронилася від набігів, над річкою височіла фортеця. Кажуть, її збудували Володійовські або, може, Стаменські — і ті, й ті мали шляхетну руку та потребу в обороні. Дерев’яні палі, частокіл, камінь — усе, що колись формувало архітектуру безпеки, тепер — лише згадки в архівах і здогади істориків. Від тієї першої твердині не лишилось нічого, крім відчуття, що тут хтось воював за землю і дім.

Ажнов Олександр назва фільму

Минули століття — й настав час іншої краси. У 1840 році польський шляхтич Корнелій Городиський, успадкувавши маєток, вирішив перетворити руїну на палац. Не просто дім, а витвір мистецтва: із симетрією, галереями, іонічними колонами, баштами, схожими на ті, що зустрічають гостей у романах. Усе промовляло: це місце для музики, роздумів і бесід у парку.

Палац ніби складався з відлунь епохи, коли краса мала значення. Його фасад мав портик із балконом, звідки відкривався краєвид на лани, що хвилювалися за Нічлавою. Башти-павільйони обрамляли композицію, як вишукані дужки у старовинному листі. Парк довкола був не просто зеленим — він був спланованим простором для прогулянок і роздумів.

Але не лише краса визначає долю. Прийшла Перша світова війна — і мури здригнулися. Палац було зруйновано. Людвік Городиський, останній власник, намагався повернути йому велич, проте час уже не слухав його зусиль. А згодом прийшли радянські десятиліття, що перетворили будівлю на школу, потім — на навчальний комбінат.

Тепер палац стоїть сам. Він не в руїнах — радше у сплячці. Башти ще тримаються, колони пам’ятають, що таке прямота, але сліди часу проросли в тріщинах, облупленій штукатурці, забутих аркадах. Його оминає великий рух, та він притягує тих, хто вміє слухати мовчання.

Нехай українське мистецтво й слово шириться — поділися з тими, кому це близьке:

Facebook
Threads
Pinterest
Telegram

Вам також може бути цікаво:

Галушка Київ

Смак традиції: вареники та галушки в сучасній інтерпретації

Вареники та галушки — страви, що втілюють душу української кулінарної традиції. Сьогодні вони отримують нове звучання: несподівані начинки, вишукана подача, оригінальні соуси. У цій статті ми проаналізуємо меню сучасних ресторанів і дослідимо, як класика трансформується, це не втрачаючи зв’язку з традицією.

Read More »

Ми в соцмережах: