Художниця і співзасновниця групи Р.Е.П. (Революційний експериментальний простір) Леся Хоменко створила 21-метрове полотно над ескалатором головної зали Київського вокзалу. На ньому зображено рух ескалатора та людей на ньому. Як зазначала сама художниця журналістці УП.Культура
“Ми робили реальну фотозйомку: запросили військових, ветерана, фотографку, залізничників, лікаря, цивільних, дітей, волонтерів. Навіть бариста — бо без кави ніяк. Це реальні люди, які стали моделями. І це тільки фрагмент — екскаватор нескінченний, ми всі в цьому русі”, – згадує мисткиня.
З одного боку, картина міцно прив’язана до цього місця, а з іншого – виступає метафорою руху, плинності часу та неможливості втримати момент. Герої на полотні постійно змінюються, зливаються один з одним, як і ми змінюємо свої ролі: хтось іде до війська, волонтерить, навчається домедичній допомозі або доставляє автівки на фронт; хтось переїжджає у більш безпечне місто, хоча такого не існує; а хтось зовсім лишається незмінним.
З близької відстані величезне полотно виглядає як абстракція, а його персонажі починають вимальовуватися тільки здалеку. Головні глядачі – мандрівники, що спускаються ескалатором.
Над полотном художниця працювала ще з липня майже без вихідних. Про сам процес роботи каже: «Отак я працювала: у нас була така стійка з шестиметровою палицею, складеною з різних швабр. Ми прикрутили зверху GoPro-камеру, яка передавала зображення на планшет. Це було трохи дивно, навіть неконтрольовано.
Коли я заходила в коло цієї камери, то виглядала маленькою фігуркою, меншою, ніж один мазок. Я дивилась і думала: що це за пилинка? А це ж я.
Навіть ця 15-метрова робота, здавалося, вислизає з-під контролю. Якщо фігура 5 метрів, я її не бачу повністю – вона вже зникає за мій горизонт».
«Я працювала віниками й спеціальними пензлями на довгих палицях. Їх зробив мій батько, художник Віктор Хоменко. Він завжди надихається знайденими предметами, сам робить інструменти. У нього багато таких авторських речей. Я використовувала ці пензлі, але найбільше – віник, бо хотіла робити дуже великі мазки».
Під шум пасажирів, які все ще невпинно курсують проходами й коліями, журналістка попрощалася. Леся ще має багато роботи.
