Матеріал від Аукціонного дому «Меркурій»
Українське сучасне мистецтво переживає період безпрецедентної уваги з боку міжнародної спільноти. Війна не лише загострила інтерес до української культури, а й показала світу, наскільки багатоголосою, сміливою та актуальною є наша художня сцена. Сьогодні українські митці представлені на провідних міжнародних виставках, входять до музейних і приватних колекцій по всьому світу та формують нову культурну репутацію країни.
В Аукціонному домі «Меркурій» ми щодня спостерігаємо за розвитком артринку та появою нових імен, які визначають майбутнє українського мистецтва. Саме тому ми зібрали десять художників і художниць, за творчістю яких, на нашу думку, варто стежити вже зараз.
Вован (WAONE)
Володимир Манжос, більш відомий під псевдонімом WAONE, належить до числа найвпізнаваніших українських художників у світі. Співзасновник культового дуету Interesni Kazki створив власний художній всесвіт, у якому поєднуються українська міфологія, космологія, філософія та сучасна реальність.
Масштаб його міжнародної присутності важко переоцінити: художник співпрацював із брендом Hermès, реалізовував проєкти в різних країнах світу, а його мурали стали частиною міського ландшафту Києва, Парижа, Барселони та інших міст у світі. Останнім часом WAONE дедалі активніше звертається до тем війни, української ідентичності та колективного досвіду, залишаючись одним із найпомітніших українських художників на міжнародній сцені.
Анатоль Степаненко
Анатоль Степаненко – художник, перформер і режисер, чия кар’єра відображає історію становлення українського сучасного мистецтва. Від андеграундних мистецьких експериментів у Києві кінця 1980-х до участі в міжнародних виставкових проєктах і Венеційській бієнале – його творчий шлях вирізняється постійним пошуком нових форм художнього висловлювання.
Цей чоловік – справжній мультидисциплінарний митець: окрім живопису та перформансу, він працює з фотографією, кіно, інсталяцією, енвайронмент-артом, архівами та природними об’єктами. Його практика розвивається ще з 1970-х років, а в 1990-х митець жив і працював у Базелі, де продовжував міжнародну виставкову діяльність. Його роботи були представлені, зокрема, в Японії, Норвегії, Польщі та США, а твори сьогодні зберігаються в музейних і приватних колекціях Європи, Північної Америки та Азії.
Цікаво, що мультидисциплінарність для Степаненка – не лише професійний принцип, а спосіб життя. Навіть власний одяг він сприймає як продовження художньої практики: не дотримується правил моди, комбінує речі різних епох і створює з власного образу своєрідний артоб’єкт.
Назар Симотюк
Назар Симотюк працює з деревом як із живим матеріалом, досліджуючи взаємодію форми, простору та людського сприйняття. Його скульптурні об’єкти змінюються залежно від освітлення та кута огляду, перетворюючи глядача на активного учасника мистецького процесу.
Особливість художньої практики Симотюка полягає у використанні тисяч дерев’яних елементів, або «штихів», з яких він створює складні геометричні композиції та оптичні ілюзії. Поєднуючи традиційне деревообробне ремесло з принципами оп-арту, митець формує власну впізнавану візуальну мову, яка вже привернула увагу міжнародної аудиторії та була представлена на одній із найбільших європейських виставок сучасного мистецтва NordArt.
У час, коли українська скульптура переживає новий етап розвитку, роботи Симотюка вирізняються здатністю поєднувати традиційний матеріал із сучасними просторовими та візуальними експериментами, відкриваючи нові можливості для взаємодії мистецтва та глядача.
Юрій Сивирин
Юрій Сивирин – художник, куратор і педагог, відомий насамперед завдяки авторській техніці роботи аерографом. Його вважають одним із небагатьох європейських митців, які працюють із цим медіумом на високому професійному рівні.
Його практика охоплює живопис, інсталяцію та масштабні урбаністичні проєкти. Через власну художню мову Сивирин досліджує взаємодію глобалізації та локальної ідентичності, а його роботи давно привертають увагу колекціонерів сучасного українського мистецтва.
У своїй творчості художник використовує впізнавані образи та сенси, які вже існують, і черпає з живопису, літератури, кінематографу, політичних новин та інших джерел. Митець переосмислює їх, інтерпретує і створює нову реальність.
Моторошність, естетика, містика, символізм та глибинність сенсів переплітаються у полотнах Юрія Сивирина.
Ірина Максимова
Ірина Максимова належить до покоління художниць, які активно представляють Україну на міжнародній артсцені. Її роботи експонувалися в Лондоні, Берліні, Мадриді та Лос-Анджелесі, а серед партнерів мисткині — відомі міжнародні бренди та культурні проєкти.
У центрі її творчості – образи жінки, дому, любові, свободи та внутрішньої сили. Особливе місце посідають природні мотиви, а одним із головних символів і своєрідним візуальним автографом художниці став лебідь, який з’являється у її картинах та навіть капсульних колекціях одягу. Водночас для Максимової цей образ – не стільки про ніжність чи романтику, скільки про силу, запеклий характер і здатність захищати своє.
Через такі універсальні образи Максимова розповідає світові про сучасну Україну, перетворюючи мистецтво на інструмент культурної дипломатії. Після початку повномасштабної війни її творчість набула нового звучання, ставши ще одним способом говорити про український досвід через мову мистецтва.
Кар’єра Ірини є прикладом того, як сучасне українське мистецтво виходить на глобальну сцену, зберігаючи при цьому міцний зв’язок із власною культурною ідентичністю.
Сергій Радкевич
Сергій Радкевич – один із помітних українських художників та лауреат премії PinchukArtPrize. Розпочавши творчий шлях зі стріт-арту, він поступово переніс власну художню мову до музейного та галерейного простору, залишаючись одним із небагатьох українських митців, які послідовно працюють на перетині публічного мистецтва та сакральної традиції.
У центрі творчості Радкевича – переосмислення релігійної іконографії в контексті сучасного суспільства. Художник створює масштабні мурали та публічні проєкти, у яких сакральні образи виходять за межі храмів і стають частиною міського простору. Через знайому символіку він говорить про війну, колективну пам’ять, співчуття та людську гідність, доводячи, що духовна мова може залишатися актуальною й сьогодні.
Саме здатність поєднувати стріт-арт, монументальне мистецтво та глибокі філософські теми робить Радкевича одним із найсамобутніших голосів сучасної української арт-сцени. Його роботи демонструють, як мистецтво може не лише прикрашати міський простір, а й ставати приводом для важливої суспільної розмови.
Нікіта Цой
Нікіта Цой представляє нову генерацію українських художників, чиї роботи вже входять до приватних колекцій у Європі та США. Вирісши у творчому середовищі, він сформував власну художню мову, яка поєднує фігуративний живопис із глибоким дослідженням психологічних станів сучасної людини.
Особливу увагу привертають роботи, присвячені досвіду війни та її наслідкам. Поєднуючи фігуративність із майже сюрреалістичною пластикою образів, художник говорить про «невидимі історії» – переживання, травми та внутрішні трансформації, які не завжди мають зовнішній прояв, але визначають людський досвід не менше, ніж самі події.
Саме ця здатність говорити про складні психологічні процеси через виразну й водночас багатозначну візуальну мову робить Цоя одним із найцікавіших молодих художників сучасної української арт-сцени.
Катерина Лисовенко
Катерина Лисовенко поєднує особисту міфологію, історичну пам’ять, політичну реальність і теми колективного досвіду. За освітою художниця – монументалістка, і цей досвід відчувається в її роботах: навіть камерні полотна часто мають масштабність сучасних фресок, у яких кожна деталь працює як частина великого наративу.
Великоформатні живописні роботи Лисовенко часто нагадують сучасні легенди, де переплітаються минуле, теперішнє та майбутнє. У своїй практиці вона звертається до тем вразливості людини, насильства, війни та пам’яті, часто використовуючи образи дітей як символи беззахисності, надії й майбутнього. Художниця поєднує міфологічні мотиви з реаліями сьогодення, створюючи роботи, які говорять не лише про український досвід, а й про універсальні переживання людства.
Сьогодні її ім’я регулярно з’являється у контексті міжнародних виставок у Європі та США і професійних дискусій про сучасне українське мистецтво. Кожен новий проєкт Лисовенко підтверджує її статус однієї з ключових художниць свого покоління та демонструє, як мистецтво може одночасно зберігати пам’ять, осмислювати травму й говорити про майбутнє.
Микита Кадан
Микита Кадан уже давно став одним із провідних представників українського сучасного мистецтва на міжнародній сцені. Художник працює з живописом, графікою, скульптурою та інсталяцією, досліджуючи історичну пам’ять, архітектуру, насильство та механізми суспільних трансформацій. Важливу роль у формуванні його творчої практики відіграла участь у мистецькому об’єднанні Р.Е.П. (Революційний Експериментальний Простір), яке стало одним із ключових явищ українського сучасного мистецтва 2000-х років.
У 2025 році художник увійшов до рейтингу ArtReview Power 100 – списку найвпливовіших діячів світового мистецтва. Це визнання стало ще одним підтвердженням того, що творчість Кадана давно вийшла за межі локального контексту й стала частиною глобальної розмови про історію, відповідальність і сучасність.
Андрій Роїк
Андрій Роїк представляє нове покоління українського живопису, яке працює з темами людського тіла, пам’яті та психологічних станів. Його твори вирізняються стриманою колірною палітрою та делікатним ставленням до форми, а фігуративні образи стають інструментом дослідження людської вразливості і внутрішнього світу.
Робота з людським тілом для Роїка – це спосіб говорити про людину без зайвих пояснень. Через фігуру він досліджує індивідуальність, вразливість, характер і внутрішні стани. Часто позбавлені конкретного контексту його образи ніби зависають поза часом і простором, дозволяючи глядачеві впізнати в них власний досвід.
Цікавим є і сам метод роботи художника: він відмовився від традиційного пензля та наносить фарбу на полотно за допомогою ганчірок й інших підручних інструментів, буквально втираючи її в поверхню. Поєднання цієї незвичної техніки та стриманої пластики робить творчість Роїка одним із цікавих прикладів того, як сучасний український живопис говорить про пам’ять, травму та людську стійкість.
