Миколаївські степи відомі своїми краєвидами, річковими каньйонами та багатим рослинним і тваринним світом. Саме Олександра Рігоц — блогерка та дослідниця, у соціальних мережах ділиться красою Гранітно-степового Побужжя та закохує підписників.
Говоримо про природний туризм, вплив війни та збереження степів.
«Миколаївщина — це унікальний край, де степи поєднуються з гранітними скелями, каньйонами та річками. Ландшафт може змінюватися буквально за кілька кілометрів: щойно ти йдеш відкритим степом, а вже за деякий час опиняєшся серед скель над річкою», — розповідає Олександра.
Від прогулянок після роботи — до дослідження природи
Любов до природи в Олександри почалася досить буденно. Вона почала частіше виходити на природу, щоб відволікатися від робочих буднів в офісі. Спочатку фотографувала пейзажі та ділилася ними у соцмережах. Згодом почала помічати значно більше: цікавитися флорою і фауною, довше ходити маршрутами, шукати інформацію про побачені види. Інтерес виявився взаємним — на її дописи почали реагувати люди, запитувати про місцевість і цікавитися природою Миколаївщини. Тоді Олександра зрозуміла, що про цей край знають далеко не всі.
Її маршрути не мають чіткого шаблону. Іноді вона вирушає знайомими стежками, щоб побути наодинці з собою, а іноді спеціально шукає нові місця.
«Якщо в мене є бажання дослідити якусь нову стежку, я собі в цьому не відмовляю. А якщо хочеться спокою та усамітнення – йду вже знайомим маршрутом по улюблених місцях», — каже вона.
За останні кілька місяців у житті Олександри відбулися й професійні зміни. Вона звільнилася з органів прокуратури, а тепер опановує нову для себе справу — мистецтво татуювання.
Степ, у якому можна зустріти ендемічні рослини
Окремий інтерес Олександри — рослини та тварини, які можна побачити саме в цьому регіоні. Особливе місце серед них займають ендеміки — види, які зустрічаються лише на певній території.
«Це рослини-ендеміки, тобто види, які зустрічаються лише на конкретній ділянці Землі. Наприклад, смілка бузька, тюльпан бузький, гвоздика бузька тощо. Усі ці рослини зустрічаються лише в межах Гранітно-степового Побужжя», — пояснює дослідниця.
Щоб визначати побачене, Олександра використовує одразу кілька інструментів. Голоси птахів записує за допомогою Merlin Bird ID — застосунку, який розпізнає птаха за співом. Сліди тварин фотографує та самостійно шукає інформацію про них. Рослини й птахів визначає через iNaturalist.
«Під час прогулянки я багато дивлюсь по сторонам і фотографую усе на камеру, а вдома вже дивлюсь, що це за вид», — розповідає вона.
Такі прогулянки перетворюються на своєрідне дослідження: спочатку — спостереження, фотографія та фіксація, а вже потім — визначення виду та пошук додаткової інформації.
Зустріч із вепром і «полювання» на червонокнижні рослини
Однією з найбільш пам’ятних пригод Олександри стала зустріч із диким кабаном. Під час прогулянки стежкою біля річки вона почула шурхіт в очереті, повернула голову і побачила тварину зовсім близько.
«Це була весна і тварина могла бути агресивною, тому я злякалась», — згадує вона.
Втім, зустріч завершилася мирно. За іронією долі, буквально напередодні Олександра побачила у TikTok відео про те, як поводитися у разі зустрічі з вепром. Тож вона намагалася не панікувати й просто продовжила свій шлях.
«Максимально спокійно я пішла своєю стежкою, роблячи вигляд, шо не бачу кабана і не боюся його. Ми розійшлися мирно, але чесно кажучи, зустріти таку тварину знов і так близько, я б не хотіла», — каже дослідниця.
Інший вид «полювання» Олександри значно безпечніший — на рідкісні рослини. Миколаївщина багата на червонокнижні види, і дослідниця спеціально шукає їх під час своїх мандрівок, щоб сфотографувати.
«Я, насправді, влаштовую собі маленькі полювання на них (полювання в сенсі знайти і сфотографувати)», — пояснює Олександра. При цьому вона не розкриває точних координат таких знахідок у своєму блозі. Адже популярність рідкісної рослини може стати для неї додатковою загрозою.
Коли популярність локації стає проблемою
За словами Олександри, сьогодні однією з найбільших загроз для природи Миколаївщини є саме люди. Чим популярнішою стає природна локація, тим більше сміття там залишається.
«Я три роки стабільно ходжу в ці місцини і щороку сміття все більше і більше», — говорить дівчина.
Окремою проблемою стають квадроцикли та ендуро. Транспорт прокладає нові стежки там, де їх не має бути, руйнує ґрунти та може пошкоджувати рослини. На думку Олександри, проблема актуальна не лише для гірських територій, про які говорять найчастіше.
«Зараз багато говорять про шкоду джипінгу, квадроциклів та ендуро в горах, але така сама шкода від них і у степах», — наголошує вона.
Ще одна проблема — відсутність у частини відвідувачів розуміння правил поведінки в природі: люди шумлять, вмикають гучну музику, палять багаття, не враховують періоди тиші.
Війна і нова популярність природних локацій
Повномасштабна війна також змінила можливості для дослідження Миколаївщини. Частину унікальних територій, зокрема Кінбурнську косу, зараз неможливо повноцінно відвідати та оцінити їхній стан.
Водночас у доступних для туристів місцях Олександра помічає іншу тенденцію — зростання кількості людей і, відповідно, навантаження на природу.
«Через збільшення туристів збільшилось засмічення території».
Одного разу Олександра стала свідком того, як ендуристи їздили просто по галявинах із червонокнижним шафраном сітчастим. Для неї це приклад проблеми, яка виникає через брак знань: люди шукають нові місця для відпочинку, знаходять природні локації, але не завжди розуміють, як поводитися на таких територіях.
Як мандрувати природою і не залишати після себе шкоди
На думку Олександри, починати варто з простих речей — уважності та поваги до природи. «Не смітити, по можливості забирати сміття інших, не рвати квіти і траву, не топтати первоцвіти (бо більшість з них червонокнижні), не робити надписи на скелях і тому подібне», — перелічує вона.
Для неї дослідження природи — це не лише можливість побачити щось красиве, сфотографувати й опублікувати у соцмережах. Це ще й відповідальність за те, що залишиться після відвідувача.
«Природа нам дана не для того, щоб ми її нищили», — додає Олександра.
Миколаївщина має потенціал для природного туризму
Попри всі проблеми, Олександра бачить великий потенціал для розвитку природного туризму в регіоні. На її думку, Миколаївщині вже зараз є що показати мандрівникам — від степових просторів до гранітних скель і річкових каньйонів.
Водночас розвиток туризму стримують брак інформації в медіа, складна логістика та стан доріг. Після завершення війни, переконана дослідниця, інтерес до регіону може суттєво зрости.
«Після завершення війни, думаю, попит на відвідування збільшиться, бо зараз люди дещо бояться сюди їздити і через питання безпеки», — зазначає вона.
Миколаївщина має всі шанси стати одним із цікавих напрямків для тих, хто хоче відкривати українську природу. Але для цього важливо не лише показувати її красу, а й навчати людей бачити в ній живу систему, яку легко пошкодити.
Авторка: Діана Римарчук
