Лесю, розкажіть, чому саме ви стали ідейною засновницею такого важливого для українців дня? Що саме спонукало вас до ініціативи затвердити цей день на законодавчому рівні?
Сьогодні День вишиванки є невід’ємною частиною культурної дипломатії.
І це значно більше, ніж просто день красивого вишитого українського одягу. Це про систему цінностей, це про певні наміри щодо майбутнього українського, які базуються на українській ідентичності. Сьогодні День вишиванки не є державним святом, і це не є нашим пріоритетом.
Ми працюємо 365 днів на рік, хоча свято — лише раз на рік. І наше основне завдання — працювати з темами культурної спадщини, які досі ніхто не опрацьовував, не видавав і не досліджував. Тобто наша робота наразі максимально пов’язана з дослідженнями.
Серед ґрунтовних дослідницьких проєктів — документальні фільми «Ткацький шлях», «Спадок нації» та «Соловей співає», а також видання нашого видавництва «Видиво», яке ми започаткували у 2023 році.
Що пов’язує вас особисто із вишиваним одягом? Можливо, є якась цікава родинна історія — звідки у вас з’явилася така глибока любов до вишивки?
Я народилася в українській родині, де українські традиції ніколи не переривалися, навіть у період радянської окупації. Бабуся Вікторія Катайгородська є майстринею з ткацтва, мама — колекціонерка, тож мені пощастило народитися у світі української краси.
Усі ці речі були моїм природним середовищем — середовищем зростання, самоусвідомлення, розуміння того, хто я є і які цінності має наша родина та наш рід. Тому вишиванка у нас завжди була невід’ємним атрибутом державних, релігійних і сімейних свят.
Зараз часто чуємо, що слово «вишиванка» вживається неправильно, і коректніше казати «вишита сорочка» або «вишивана сорочка» (залежно від контексту). Як говорите в побуті ви? Чи надаєте ви великого значення термінології у цьому питанні?
Я вживаю ці слова як синоніми, і варто розуміти, що слово «вишиванка» не є новотвором, попри хибні думки деяких людей, які називають себе фахівцями з культурної спадщини.
Це слово вживали і Леся Українка, і її мати — пані Косач. Його також можна знайти у словниках 150-річної давності, зокрема у словнику Грінченка. Слово «вишиванка» вживалося у значенні «вишиття» або «вишита сорочка».
Сьогодні це слово має навіть два наголоси — «виши́ванка» та «вишива́нка». Отже, мова є живим організмом, і вона реагує на популярність явищ та процесів. Саме тому існує подвійний наголос.
Чому для нас важливо називати День вишиванки саме так, не перейменовувати й не дробити ідею? Тому що дуже погано, коли створено певне явище, у цьому випадку — свято, і кожен починає пояснювати, як краще. У такому разі ідею можна взагалі зруйнувати.
Ми чули багато варіантів: і День вишитої сорочки, і День етноодягу, і День національного вбрання, і День традиційної культури тощо.
Але уявіть собі, що ви працюєте над виданням, яке має певну назву, і вам починають пояснювати, повчати, як краще називатися, як позиціонуватися тощо. Тобто це насамперед історія про повагу до ідеї та її творців, повагу до концепції митця і мистецтва.
Звичайно, це також історія про єдність.
Ми завжди будували День вишиванки як платформу, що об’єднує людей довкола українських цінностей. І намагаємося оминати руйнівні дискусії та не говорити про те, що є правильним, а що — неправильним.
Ми вважаємо, що носити вишиваний одяг варто не лише на свята, а й у повсякденні. Як ви ставитеся до стилізації вишитого одягу та його елементів у буденних образах? Чи вважаєте ви, що це має бути лише святковий, сакральний одяг для особливих моментів?
Вишитий одяг сьогодні став невід’ємною частиною життя сучасних українців. І, до речі, саме в цьому була основна ідея свята — Дня вишиванки.
Тому ми спеціально не закріплювали конкретну дату, адже вона може припадати на суботу чи неділю. Ми закріпили саму ідею — щороку у третій четвер травня носити вишитий одяг без особливих нагод чи свят.
І я можу з упевненістю сказати, що за 20 років ми простежили цю еволюцію, коли вишиванки повернулися до статусу звичного повсякденного вбрання, а не лише одягу для особливих подій чи свят.
І це, звичайно ж, було нашою метою.
Чому День вишиванки має таку потужну енергію? Частково я вже відповіла: ми завжди будували свято на принципах єднання довкола цінностей, а не роз’єднання, не з’ясування стосунків і не змагання за те, хто розумніший чи досвідченіший.
Тобто ми не виходили з позиції менторства чи зверхнього повчання, а з позиції одностайності, єдності та об’єднання. Мабуть, це один із важливих чинників.
Інший важливий чинник полягає в тому, що українці потребували такого візуального символу.
Вишита сорочка є дуже потужним символом, бо її має кожен і кожен може до неї доторкнутися. Це не музейний експонат, як глечик чи картина, на які можна лише дивитися здалеку. Це річ, яку людина відчуває на собі.
І, одягаючи вишиту сорочку, людина справді почувається інакше — більш натхненною, захищеною, щасливою та радісною. Багато хто вважає вишиту сорочку оберегом.
Наприклад, у нас є акція «Вишиванка для захисників», коли військові просять передавати їм не ліки чи амуніцію, а саме вишиті сорочки, бо вважають, що вони захищають і працюють як духовна броня нарівні з бронежилетами.
Свято зародилося як студентська ініціатива в Чернівцях, а зараз його масштаби — світові. На вашу думку, у чому секрет такої потужної енергії Дня вишиванки? Чому саме цей символ зміг так об’єднати українців у різних куточках планети, попри кордони та відстані?
Справді, свято зародилося у Чернівцях, і ми 20 років працювали над тим, щоб День вишиванки став святом світового масштабу.
Щороку у третій четвер травня в понад ста країнах світу до свята долучаються не лише українці, а й іноземці, солідарні з Україною.
Тобто вишита сорочка як частина культури є також політичним символом. І це ще раз доводить, що культура ніколи не була і не може бути поза політикою.
Я наголошую на цьому, бо суспільство не повинно йти за псевдомитцями, які до останнього прикривалися тезою про те, що культура «поза політикою», намагаючись всидіти на двох стільцях і не втрачати можливості заробляти в Росії.
Культура і українська вишита сорочка — це політичний атрибут української ідентичності.
Вишита сорочка сьогодні — це вже не просто одяг, а справжня українська сила на міжнародній арені, наша візитівка. Яку головну тезу ви прагнете донести світу через цьогорічне відзначення Дня вишиванки?
Цього року Дню вишиванки виповнюється 20 років, і наш основний слоган — «Завдяки кожному з нас».
Бо як би не старався невеликий оргкомітет свята, воно не стало б явищем світового масштабу без українців, які своєю єдністю показали світу силу нашої нації.
На міжнародній політичній арені в День вишиванки можна побачити у вишитих сорочках іноземних політиків, дипломатів, прем’єр-міністрів, президентів, цілі уряди, членів королівських родин і голлівудських зірок.
Таким чином вони висловлюють політичну солідарність з Україною, а ми вкотре показуємо світові, що стоїмо, не збираємося здаватися чи погоджуватися на невигідні для українців умови, що ми є надзвичайно сильною нацією, а український народ — культурним феноменом для всього світу.
Адже, за логікою, після початку повномасштабного вторгнення ми мали б думати лише про виживання — про їжу, воду, ліки та безпечне місце. Але ми побачили феноменальний розквіт української культури, величезне занурення суспільства в історію, бо людям потрібно було знайти ґрунт під ногами.
І саме традиційна культура стала осердям, основою та ядром цього процесу.
Тому День вишиванки має дуже багато нашарувань. І чим глибше ми розуміємо це свято, тим краще можемо зрозуміти ідентичність самих українців.
