Проєкт звертає увагу на зміну ставлення українського суспільства до власної історії: від усвідомлення історичної лінійності до визнання її складності, розривів, невидимих чи замовчуваних аспектів.
Ідея «архіпелагового мислення» Едуарда Ґліссана стає метафорою: історію сприймають як сукупність островів — локальних, сімейних, публічних — які взаємодіють, але не обов’язково з’єднані простою лінією.
Виставка поділена на три “острови” (сегменти), які умовно замарковані кольорами на підлозі:
- Велика історія (коричневий / брунатний колір) — про історичні події і великі постаті.
- Історія ландшафтів (зелений) — локальні історії, зв’язок з домом, з пейзажами, досвід втрат і переживань через зміну середовища.
- Сімейна історія (синій) — те, що зазвичай не потрапляє до підручників: спогади, сімейні архіви, інтимні розповіді.
Ось деякі приклади робіт, які присутні:
Микола Рідний, «Битва за Мазепу» — реп-батл між різними історичними та літературними інтерпретаціями Івана Мазепи (Байрон vs Пушкін) через сучасні голоси реп-культури.
Алевтина Кахідзе, проєкт «Тату, я в Одесі!» — збірка сімейних фотографій, документів, спогадів, пов’язаних із Одесою, мовою, домом, втратою й поверненням слідів історії.
«Архіпелаг історії» показує, що історія країни — це не просто великий офіційний наратив, а складна мозаїка особистих, сімейних, локальних історій, що часто містять біль, суперечності й тишу.
Дізнавайся детальніше на сайті.
