Іноді достатньо однієї зустрічі, щоб повністю змінити своє життя. Саме так сталося із засновницею бренду GLASSICO, яка після знайомства із особливою технікою відкрила для себе нове покликання. Сьогодні Тетяна створює авторські прикраси зі скла, допомагає клієнтам втілювати власні ідеї та мріє зробити українське художнє скло впізнаваним у світі.
Про шлях бренду, народженого під час повномасштабної війни, натхнення та великі плани — в нашому інтерв’ю.
Матеріал підготовлено у співпраці з KredoBank.
Тетяно, Ви обрали скло як головний матеріал для роботи. Чим воно Вас так вразило та як з’явилася ідея створити GLASSICO?
Чесно кажучи, я не обирала скло — мені здається, що воно обрало мене. Моє перше знайомство зі склом у його мистецькому прояві відбулося у Вроцлаві на крафтовій виставці в грудні 2022 року. Саме там я вперше познайомилася з технікою лемпворку — обробкою скла в полум’ї пальника, яка повністю змінила моє уявлення про цей матеріал.
Коли я повернулася в Україну, то зрозуміла, що хочу знайти справу, яка буде по-справжньому моєю. До цього я працювала дизайнеркою інтер’єрів і помічницею архітектора у Вроцлаві, тому спочатку думала про кераміку, про дизайн, перебирала в голові різні варіанти. І в якийсь момент у мене ніби засвітилася лампочка: «Стоп… А що, якщо це буде скло?» Я й сама не можу пояснити, чому саме ця думка так міцно засіла в голові. Напевно, після тієї виставки у Вроцлаві я вже не могла забути побачене. Найсмішніше, що жодних грандіозних планів тоді не було. Я взагалі не думала: «О, зараз створю бренд». Навпаки, жартувала друзям: «Ну, якщо нічого не вийде, то в мене хоча б буде достатньо скла, щоб зробити собі всі прикраси, які тільки захочу, купу скляних фігурок і, нарешті, меблеві ручки для старого креденса». До речі, про ці ручки я мрію досі — руки до них так і не дійшли (сміється).
Мені здається, це навіть добре, що тоді я не ставила на це все. Не було тиску, не було завищених очікувань. Була лише цікавість: «А що буде, якщо спробувати?» Мабуть, саме з цієї простої цікавості й виріс GLASSICO.
Чому вирішили зупинитись саме на склі Мурано та боросилікатному склі?
Для мене дуже важлива якість матеріалів. Скло Мурано цінується у всьому світі за неймовірну палітру кольорів, глибину відтінків і багатовікову історію. Саме воно дозволяє створювати вироби, які виглядають живими та мають особливу гру світла.
Боросилікатне скло зовсім інше за своїми властивостями — воно міцніше, легше й відкриває інші можливості для створення форм. Мені подобається працювати з обома матеріалами, адже кожен із них має свій характер. На жаль, сьогодні в Україні поки що немає можливості придбати таке художнє скло, тому всі матеріали я замовляю з-за кордону — переважно з Італії, Нідерландів і Польщі.
Техніка лемпворку в Україні досі залишається доволі нішевою. Чи було страшно запускати бренд у такому напрямі та з якими труднощами Ви зіткнулися на початку?
*Лемпворк – техніка обробки скла у полум’ї пальника
Мабуть, секрет у тому, що я взагалі ні на що не ставила. Мені просто дуже хотілося спробувати. Хотілося зрозуміти, чи зможу я навчитися працювати зі склом і чи справді це настільки моє, як мені тоді здавалося. Я подумала: якщо в мене вийде створювати речі, які подобатимуться мені самій, тоді я покажу їх людям. Якщо вони відгукнуться комусь ще — значить, ці прикраси знайдуть своїх власників. І саме так усе поступово й сталося.
А найбільшим відкриттям стало те, наскільки складною насправді є робота зі склом. Спочатку мені здавалося, що це буде значно простіше. Коли дивишся на майстра збоку, складається враження, ніби все відбувається дуже легко. Але коли сама стаєш за пальник, розумієш, що за цією легкістю стоять сотні годин практики.
Робота зі склом — це не те, що можна опанувати за кілька тижнів. З часом ти починаєш буквально відчувати матеріал. Знаєш, коли можна зробити наступний рух, коли скло готове до роботи, а коли потрібно зупинитися. Можливо, це звучить трохи дивно, але згодом ти справді починаєш його відчувати. Тому, озираючись назад, я розумію, що найбільше мені допомогла не впевненість у результаті, а звичайна цікавість, наполегливість і бажання спробувати щось нове.
Як народжується нова прикраса GLASSICO? З чого найбільше черпаєте натхнення?
Мені здається, натхнення неможливо знайти в одному місці. Воно просто постійно накопичується. Я дуже люблю подорожувати, і з кожної поїздки обов’язково привожу щось із собою. Не сувеніри, а яскраві враження: кольори, архітектуру, атмосферу, настрій міста. Саме вони часто стають основою нових прикрас.
Водночас мене може надихнути абсолютно несподівана дрібниця. Наприклад, я можу побачити, як незнайома людина поєднала кольори в одязі, і ця комбінація буквально відкладається десь у пам’яті. А потім, коли я сідаю працювати зі склом, ці кольори несподівано проявляються в нових виробах. Іноді я навіть не одразу розумію, звідки взялася саме ця кольорова гама.
Дуже сильне джерело натхнення для мене — природа. Особливо море. Я можу годинами спостерігати за тим, як змінюється колір води залежно від погоди, світла чи часу доби. Думаю, саме тому в колекціях GLASSICO так багато блакитних, бірюзових і глибоких синіх відтінків. Для мене це кольори свободи, спокою та внутрішньої гармонії. А може, ще й тому, що за гороскопом я Риби, хто його знає (сміється).
Ви даєте клієнтам можливість долучатися до створення прикрас. Поділіться детальніше як відбувається цей процес та чи часто люди дійсно долучаються?
Так! І це одна з моїх улюблених частин роботи. Мені дуже подобається, коли людина долучається до створення своєї прикраси. Ми разом обираємо кольори, обговорюємо настрій, який вона хоче передати, іноді навіть особисті асоціації чи спогади.
При цьому мій досвід дуже допомагає. Скло — це матеріал, який складно зрозуміти лише за фотографією. У житті воно зовсім по-іншому взаємодіє зі світлом: має прозорість, глибину, різноманітні відблиски. Буває, що два кольори окремо виглядають неймовірно красиво, але разом зовсім не «звучать». А іноді, навпаки, поєднання, яке здається несподіваним, у готовій прикрасі виглядає ідеально.
Саме тому я завжди допомагаю з вибором, підказую, ділюся своїм баченням. У результаті виходить прикраса, яка не просто подобається людині, а в якій вона впізнає себе. Мені здається, саме тому такі вироби стають особливо цінними для своїх власників.
Чи був виріб, яке особливо запам’яталося?
Напевно, це прозора кафа-квітка. Саме над нею я працювала найдовше. Мені здається, я зробила близько п’ятдесяти, а може, навіть шістдесяти різних варіантів, перш ніж сказала собі: «Так, ось тепер це саме те». І справа навіть не в перфекціонізмі — хоча, можливо, трохи й у ньому. Просто в мене був дуже чіткий образ цієї прикраси, і я не хотіла зупинятися, поки не наблизилася до нього настільки, наскільки це можливо.
Найскладніше було створити конструкцію, яка ідеально сидітиме на вусі. Для мене було важливо, щоб кафа була не лише красивою, а й комфортною: щоб вона гарно виглядала під різними кутами, пасувала до різних форм вуха, однаково добре сиділа і на правому, і на лівому вусі. Це ті нюанси, про які клієнт, можливо, навіть не замислюється. Але саме вони відрізняють просто красиву річ від прикраси, яку хочеться носити знову і знову.
Я дуже пишаюся тим, що тоді не поспішила. Сьогодні, коли дивлюся на цю кафу, розумію: усі ці десятки спроб були недаремними. Саме завдяки їм вона стала такою, якою я її уявляла.
Як війна вплинула на розвиток бренда та роботу зі склом в Україні?
Насправді GLASSICO народився вже під час повномасштабної війни. Уже на початку серпня бренду виповниться три роки. Звісно, війна вплинула на кожного з нас. І на мене також. М’яко кажучи, вона принесла багато невизначеності, змінила звичне життя, ускладнила роботу, логістику та доступ до матеріалів. Я, як і всі українські підприємці, часто працюю в умовах, які ще кілька років тому було неможливо уявити. Але водночас саме цей період навчив мене не чекати «ідеального моменту». Я зрозуміла, що якщо є мрія, то її не варто відкладати.
А яка найбільша мрія у бренду GLASSICO?
Мабуть, найбільша моя мрія — щоб у нас з’явився впізнаваний почерк. Щоб людина могла побачити прикрасу й одразу подумати: «Це GLASSICO». Для мене це набагато цінніше, ніж просто бути популярними. Я дуже хочу, щоб українське художнє скло стало впізнаваним у світі. Щоб люди асоціювали його не лише з традиціями, а й із сучасним мистецтвом, дизайном та авторськими виробами. Мені хочеться, щоб GLASSICO став маленькою частинкою цієї історії.
Водночас для мене дуже важливо, щоб бренд завжди залишався щирим. Незалежно від того, скільки людей дізнається про GLASSICO, я хочу, щоб кожна прикраса й надалі створювалася з тією ж увагою, любов’ю та повагою до ручної роботи, з яких усе починалося.
І, мабуть, зараз я вже можу трохи привідкрити завісу. Одна з моїх великих мрій зовсім скоро стане реальністю. Поки не хочу розкривати всіх деталей, але дуже сподіваюся, що вже найближчим часом зможу поділитися цією подією, яка відбудеться далеко за межами України. Тому стежте за GLASSICO. Попереду буде багато красивого, обіцяю!
Авторка: Юлія Самохіна
