«Гончарство в темряві»: як незрячий ветеран Іван Шостак повернув собі життя через глину

Після поранення на Бахмутському напрямку Іван Шостак повністю втратив зір. Під час реабілітації він випадково відкрив для себе гончарство. Сьогодні Іван створює кераміку, проводить майстер-класи для ветеранів і незрячих людей та розвиває проєкт «Гончарство в темряві».

«Я виготовляю керамічний посуд з глини. І за вашими мірками він буде грубий, сільський, жахливий. Але я незрячий ветеран війни, я вкладаю душу в кожне горня і це чи не єдиний спосіб заробити після поранення. І знаю ще таких як я. І ми вдячні всім хто купує наші вироби і користується ними», – пише Іван Шостак в Threads.

Скриншот із мережі

У березні 2023 року Іван Шостак втратив зір, стримуючи російський наступ на Бахмутському напрямку. Майже через рік під час реабілітації він уперше сів за гончарне коло. Відтоді глина стала невід’ємною частиною його життя. Сьогодні Іван виготовляє керамічний посуд, навчає інших незрячих людей і ветеранів працювати з глиною та розвиває громадську організацію «Гончарство в темряві».

В інтерв’ю він розповів про шлях після поранення, підтримку, нову справу та мрію зробити реабілітацію доступнішою для тих, хто пережив війну.

Матеріал підготовлено у співпраці з KredoBank.

Фото: @blindwarrior0103

Пане Іване, розкажіть, будь ласка, трохи про себе: ким Ви були в цивільному житті до початку військової служби, чим захоплювалися та чим займалися?

До початку АТО я працював на виробництві з металообробки. Згодом перейшов у будівельну сферу, а у вільний час найбільше любив риболовлю.

Розкажіть, якщо Вам комфортно поділитися цим, про Вашу військову службу. І — виключно за умови, що Вам не важко про це згадувати, — як саме Ви дістали поранення?

Це сталося 1 березня 2023 року. Ми стримували наступ противника на Бахмутському напрямку, відбиваючи атаки ПВК «Вагнер», яка тоді активно наступала. Після обіду неподалік вибухнула протитанкова граната, випущена з РПГ. Вибух стався зовсім поруч із моєю головою. Унаслідок цього я втратив зір, знепритомнів, після чого мене евакуювали.

Фото: @blindwarrior0103
Фото: @blindwarrior0103

Наскільки складною для Вас була адаптація до нової реальності після поранення? Чому Ви обрали саме гончарство і як це ремесло допомогло Вам у процесі повернення?

Якщо чесно, я нічого спеціально не обирав. Усе якось сталося само собою. Приблизно через сім місяців після поранення я потрапив на реабілітацію. У реабілітаційному центрі мені запропонували відвідати гончарну майстерню. Там майстриня познайомила мене з гончарством. Вона все пояснила, ми сіли за гончарне коло, і мені це дуже сподобалося. Потім вона запропонувала відвідувати майстерню на постійній основі, адже я був місцевим.

Після завершення реабілітації я вступив на навчання за спеціальністю масажиста, бо хотів відкрити власний масажний кабінет. Але, на жаль, через стан здоров’я не зміг працювати за цією професією. Так поступово я повністю переключився на гончарство і займаюся ним до сьогодні.

Фото: @blindwarrior0103
Фото: @blindwarrior0103

Робота з глиною — це тактильність, дрібна моторика, сенсорика та, безперечно, душа в кожному виробі. У Вашому випадку кожна робота має особливу, неповторну автентику. Розкажіть, хто став Вашим провідником у світ кераміки і на якому етапі Ваше захоплення перебуває зараз?

Усе розпочалося в реабілітаційному центрі «Поділля». Там мене навчали життєвих навичок: користування смартфоном, орієнтування на місцевості, роботи з тростиною, а також використання інших засобів і пристроїв, які допомагають незрячим людям у повсякденному житті.

Саме там я й познайомився з гончарством. Зараз це вже не просто захоплення, а справа мого життя. Я не лише створюю власні вироби, а й навчаю інших.

Фото: @blindwarrior0103

Хто підтримував Вас на шляху до реабілітації? З якими труднощами Ви зіткнулися? І як, на Вашу думку, суспільство може покращити адаптацію ветеранів, які втратили зір на війні?

Найбільше мене підтримували батьки. Після поранення мене залишила дружина, і тоді психологічно було дуже важко. Не сказав би, що це була глибока депресія, але я багато лежав, думав, що робити далі, як жити.

Згодом до мене приїхав побратим і друг, з яким ми знайомі ще з першого класу. Він саме був у відпустці з фронту. Фактично він і «затягнув» мене до реабілітаційного центру, бо до того мені ніхто нічого подібного не пропонував. Саме з цього все й почалося.

Розкажіть, будь ласка, про простір, у якому Ви творите. Це окрема майстерня чи гончарне коло встановлене вдома?

Окремої студії в мене немає. Я облаштував одну кімнату вдома під майстерню. Там стоїть гончарне коло, стіл, невеликий стелаж — і саме там я працюю. Завдяки одному з проєктів розвитку вдалося також облаштувати майстерню в реабілітаційному центрі «Поділля». Зараз ми працюємо над новими проєктами, щоб знайомити з гончарством незрячих людей, ветеранів, які втратили зір або мають ураження нервової системи, а також цивільних.

Пам’ятаю одного хлопця: одна рука в нього не працювала, а на іншій залишалося лише кілька функціональних пальців. Але ми сіли за гончарне коло, трохи попрацювали — і в нас вийшла тарілка. Він дуже надихнувся цим досвідом. Саме заради цього ми й працюємо — щоб допомагати іншим і показувати: усе можливо, потрібно лише повірити в себе.

Фото: @blindwarrior0103
Фото: @blindwarrior0103

Ми знаємо, що Ви не лише створюєте кераміку, а й проводите майстер-класи та ветеранські зустрічі. Це дуже цінна справа. Як часто Вам вдається організовувати такі заходи?

Час від часу. Якщо чесно, це потребує дуже багато сил і ресурсу. Майстер-класи даються мені непросто і морально, і фізично. Коли людина бачила, а потім раптово втратила зір — це надзвичайно складний психологічний стан. Є люди, які втратили зір уже в дорослому віці, а є ті, хто незрячий із дитинства. Це зовсім різний досвід. Людина, яка ніколи не бачила, просто не має візуальних уявлень про світ. Тому дуже багато речей доводиться пояснювати буквально «на дотик».

Саме тому спочатку зазвичай проводимо теоретичне заняття — приблизно півтори години. Потім стільки ж або трохи довше триває практика. Важливо, щоб людина зрозуміла, що це таке, для чого це потрібно і як із цим працювати. Це справді дуже ресурсозатратний процес.

Які плани та мрії Ви маєте на майбутнє? Куди плануєте рухатися далі? І, можливо, хотіли б привернути увагу до проблем, з якими стикаються люди у схожій ситуації?

Ми зареєстрували торгову марку «Гончарство в темряві». Також створили громадську організацію з такою ж назвою, де я є співзасновником. Зараз пишемо проєкти, щоб ще більше людей могли отримати моральну, психологічну та ментальну підтримку. Плануємо проводити безкоштовні майстер-класи для тих, хто цього потребує. Саме в цьому напрямку зараз і працюємо. Я й надалі виготовляю кераміку, хоча часу на це вже значно менше, ніж раніше. Основну частину займають майстер-класи, а після них ще потрібно відновлюватися — це забирає багато сил.

У мене є власний зареєстрований логотип, я створюю посуд на замовлення. Його можна придбати через мою сторінку в Instagram. Якщо ж говорити про те, що справді потрібно змінювати, то це питання доступності міського простору. Хотілося б, щоб місцева влада більше уваги приділяла облаштуванню безпечних тротуарів, громадського транспорту та елементарному догляду за деревами. Наприклад, своєчасно обрізати гілки, які звисають над тротуарами. Я високий, тому вони часто буквально лізуть мені в обличчя. (Сміється.)

Фото: @blindwarrior0103

Авторка: Оксана Куцик

Редакторка: Діана Римарчук

Нехай українське мистецтво й слово шириться — поділися з тими, кому це близьке:

Facebook
Threads
Pinterest
Telegram

Вам також може бути цікаво:

Три координати в новій поезії П. Вишебаби «Марґіналії»: рецензія

«Марґіналії» — нова поетична збірка військовослужбовця Павла Вишебаби, у якій війна постає не лише як фронт, а й як внутрішній простір людини. Розповідаємо, як через образи дерев’яного солдатика, електронних листів і кохання автор говорить про втрати, пам’ять, вибір і надію, а ілюстрації Олени Гудими відкривають для цих текстів ще один вимір.

Read More »

«Потім можна всім казати, що був на оргії»: історії творців найвідвертішої студентської вистави

Експериментальна вистава «Оргія» за Лесею Українкою від режисерки Софії Денисюк у Будинку кіно — це розмова про свободу, імперію, гідність і колоніальність через живу музику, пластику, тіло та глину. Ми поспілкувалися з командою постановки про її створення, особисті відкриття та виклики.

Read More »

Ми в соцмережах:

Пошук

Знайди найцікавіше за одним словом.