Про трансформацію та сприйняття оточенням
Ольго, ви пройшли шлях від банківської сфери та дизайну до наставництва й письменництва. Знайомлячись із вашою книгою, ми бачимо масштабну трансформацію. Поділіться, будь ласка, чи стикалися ви з недовірою до себе як до «нової» письменниці? Як ваш перший серйозний літературний досвід зустріли колеги та друзі, які знали вас у зовсім інших ролях?
Як не дивно, з мого кола спілкування та моїх підписників ніхто не здивувався. Можливо, навіть навпаки, я часто чула: “тобі варто написати книгу”, “я думаю, у тебе це вийде”, “це виглядає логічним для тебе”, “я так і знала, що ти напишеш книгу”.
Чому? Бо я 7 років регулярно веду блог і він текстовий. Так, в часи роботи дизайнеркою було більше візуалів, ніж текстів. Але рух напрямку вже зароджувався. Також я завжди багато працювала над власним мисленням та ділилася цим з іншими: своїми інсайтами та усвідомленнями, своїми думками та висновками. Мені завжди казали, що мені вдається простою мовою доносити складні сенси.
Тому моєму новому досвіду здивувалися напевно лише люди, які давно за мною не слідкували і запам’ятали мене лише як дизайнерку.
Про точку відліку та внутрішню енергію
Ваша книга — дуже терапевтична, вона про пошук енергії для життя. Очевидно, щоб давати такі поради іншим, треба самій пройти крізь «шторм». Розкажіть, коли саме почалися ваші особисті трансформаційні зміни і що стало тим вирішальним поштовхом, після якого ви зрозуміли: я маю написати про це книгу?
Думаю все почалося раніше, але сильний поштовх відбувся на початку повномасштабного вторгнення, коли я, як і всі, втратила більшість зовнішніх опор. Я з дитиною виїхала за кордон, а мій чоловік залишився в Києві. В нашу квартиру, в якій ми майже завершили ремонт, прилетіла ворожа артилерія. Згодом мій чоловік втратив роботу, а мені довелося закрити власний проєкт. Сім’я, в якій я народилася і яку все життя я вважала своєю зоною безпеки, стала для мене місцем найбільшого “удару” — саме тоді наші погляди на події розійшлися. Я буквально була сама з дитиною за кордоном без майже єдиної точки опори, рятували лише друзі.
В той болючий момент зрозуміла, що все, що раніше ми вважали опорами, уся наша стабільність та передбачуваність — лише ілюзії. Вони завжди ними були. Але я, як і багато інших людей, чітко побачила це лише тоді.
Так я крок за кроком почала заглиблюватися всередину себе, шукаючи там опору. Читала книги — від езотерики до філософії й наукових підходів до життя та його сенсу. Безперервно рефлексувала, писала щоденники, медитувала. Усе, що зустрічала на цьому шляху, намагалася прожити й застосувати до себе. І поступово це почало працювати.
За рік ми з донькою повернулися додому, в Київ. І як би дивно це не звучало, я змогла жити під обстрілами без панічних атак, які накривали мене на початку повномасштабної війни. Я завершила ремонт у нашій квартирі й закрила кредити. Прийняла те, що мій чоловік мобілізувався, і змогла стати йому підтримкою. Вивчила англійську. Кардинально змінила сферу діяльності й почала в ній заробляти. Змінила тему блогу, втратила частину аудиторії, і знайшла нових людей. Усе це стало можливим завдяки внутрішнім сенсам і опорам.
Тому, коли стала часто чути від підписників та знайомих питання: “де зараз брати сили та енергію, щоб щось робити”, я знала, що у мене є багато відповідей на ці питання. Так мені і прийшла ідея книги. Мені хотілося поділитися просто й практично тим, на що можна спиратися в собі у ці непрості часи. Не теоріями чи абстрактними підходами, а справжнім, прожитим досвідом. Я часто чую від читачів, що для них особливо цінно: цю книгу написала українка, яка живе у тому самому контексті, і проходить ті самі виклики.
Про сенси
Книга має дуже чітку й зручну структуру: розділи «Відпускаємо», «Дивимося по-іншому», «Зв’язок із собою». Як ви вибудовували цю логіку? Чи була ця трирівнева система відображенням вашого власного поетапного зцілення, чи ви створювали її як універсальний алгоритм для читача?
Це була власна система плюс загальна логіка. Щоб здобути щось нове, нам потрібно відпустити старе. Я бачила, як багато людей все ще чіпляються за зовнішнє. Як намагаються замінити одне зовнішнє іншим. Як шукають стабільність і передбачуваність, діючи за старими сценаріями там, де вони вже не працюють. Як чіпляються за горизонт у два-три тижні. Я теж так робила, тож добре це розумію. І саме це чіпляння робить внутрішній стан ще важчим.
До того ж я дуже послідовна людина. Для мене було важливо вибудувати чітку структуру цих процесів і зрозумілий шлях, щоб читання книги стало не просто набором нових думок, а конкретною інструкцією до дій. Саме тому цей шлях вибудуваний так: від того, з чим варто попрощатися, через зміну кута зору, до того, що час почати робити.
Про “серце” та суть книги
Яка з частин вашої книги є найбільш значущою або, можливо, «найскладнішою» для вас особисто? До якого розділу ви б радили читачам повертатися щоразу, коли вони відчувають, що втрачають опору?
Напевно, це дві частини: відпускаємо ілюзії та приймаємо.
Наш мозок дуже хоче за щось чіплятися. За щось, що працювало раніше. Тому відпустити старе не виходить легко й швидко. Це можливо лише через постійну практику. Наприклад, щоразу, коли з’являється щось нове, страшне й непередбачуване, нам важливо не намагатися бути “стійкими”, а вчитися будувати новий рівень гнучкості. Такий, у якому я можу знайти себе навіть у цих нових умовах.
Другий етап — прийняття. Чи можливо легко приймати все, що відбувається навколо? Навряд чи. Але саме прийняття дає найбільше сил і полегшення. І що важливо, прийняття — це не про погодитися з тим, що відбувається, і не про здатися. Це про здатність дивитися на реальність через факти. Так, відбувається ось це й ось це, і це справді так. Саме опора на факти дозволяє мислити раціонально та ухвалювати зважені рішення.
Окремо важливий етап — навчитися приймати власні емоції. Але про це детальніше в книзі: там є покроковий механізм, який допомагає поступово опанувати цю навичку.
Про діалог з собою (рефлексію)
Питання для рефлексії після кожного розділу — це наче сесія з ментором прямо на сторінках книги. Як народилася ідея додати цей інтерактив? Чи можна сказати, що ваша книга — це частково відображення вашої поточної коучингової практики?
Так, питання — це основа коучингової практики. Коли ви відповідаєте на питання, ви розвиваєте власні думки та відчуття і щодо самого запитання, і щодо його сенсу. Напрацьовуєте навичку саморефлексії. Шукаєте відповіді всередині себе й вчитися спиратися на них. А це означає і на себе. Й саме це є базою внутрішньої опори
Про вибір шляху та соціальну відповідальність
Ви зараз допомагаєте сотням людей як менторка. Це величезна відповідальність — залишити стабільну, звичну сферу і піти в «допомагаючу» професію. Чи доводиться вам сьогодні стикатися зі скепсисом і доводити, що коуч або ментор — це така ж фундаментальна і затребувана професія, як лікар чи перукар?
На жаль, коучинг в нашій країні ще на початковому рівні розвитку, тому багато ким він сприймається скептично. До того ж негативно впливає легкий вхід у професію. Можна закінчити 2-міс курси і вже називатися коучем (це якщо ви хочете мати хоч якийсь сертифікат).
Водночас сертифікація коуча за міжнародними стандартами — це зовсім інший рівень відповідальності та підготовки. Вона означає визнання найбільшою коучинговою федерацією світу International Coaching Federation і дає можливість офіційно працювати коучем у будь-якій країні без додаткових іспитів чи локальних сертифікацій. Навчання в середньому триває 8–9 місяців, після чого ще близько 2–3 місяців займає процес отримання міжнародної сертифікації. Також я, як сертифікований коуч та членкиня ICF маю щорічно проходити акредитоване навчання та набирати години практики для підтвердження свого рівня та сертифікації.
Нещодавно я мала досвід роботи запрошеним коучем в міжнародному проєкті. Для участі вони відбирали виключно сертифікованих коучів за стандартами International Coaching Federation. Організатором була міжнародна організація, яка реалізовувала програму лідерства для українських жінок. І в цій програмі коуч був однією з ключових фігур. Тому що коучинг — це про розвиток потенціалу, підтримку в русі вперед і допомогу в тому, щоб краще почути себе та почати діяти у бажаному напрямку. Це добре показує різницю у сприйнятті коучингу в нас і за кордоном на цей момент. Але я вірю, що ми також до цього прийдемо. Просто нам потрібно ще трохи часу.
Про письменницьку «кухню» та поради новачкам
Багато людей мають що сказати світові, але бояться чистого аркуша. З якими технічними чи емоційними труднощами ви стикалися під час написання? Як ви виокремлювали час для творчості у щільному графіку і що б ви порадили тим, хто відчуває потребу написати книгу, але не має письменницького досвіду?
Так, у мене теж не було письменницького досвіду. Але, на щастя, сьогодні є багато якісних курсів із письменництва. З них я і почала. Вони дають необхідну базу: від формування ідеї книги до розуміння її структури, логіки розділів і ключових елементів самого тексту.
Щоб написати книгу й укластися в графік, я щодня виділяла собі дві години на письмо в найбільш продуктивну частину дня. У кожного вона своя, для мене це був ранок — з 7:00 до 11:00. У цей час я просто сідала і писала. Якщо ідей не було, я писала буквально так: “Сьогодні в мене немає ідей, що писати, але дві години все одно потрібно писати, тож почнемо з цього”. І, як не дивно, після цього ідеї приходили.
Згодом я помітила ще одну цікаву особливість про себе. Мені значно легше відповідати на запитання голосом. Тому часто я починала з простого — формулювала ідею параграфа у вигляді питання, уявляла себе на інтерв’ю й відповідала на нього вголос. Я записувала собі голосові повідомлення, і так було легше почати, одразу з’являлися важливі думки й живі приклади.
Також роботу над книгою варто починати зі структури, загальної логіки та глав. Тоді сам процес написання стає значно зрозумілішим і менш хаотичним. Звісно, якщо ми говоримо саме про нон-фікшн.
І ще одне. Колись мені здавалося, що написати книгу — це щось нереальне й майже неможливе. Якщо ви думаєте так само, повірте, усе набагато реальніше й простіше, ніж здається.
Про книгу як «острівець спокою» та плани на майбутнє
Здається, що у вашій книзі запитань більше, ніж готових відповідей, і це дозволяє читачу «рости» разом із нею, змінюючи свої відповіді з часом. Чи саме такий ефект «книги на все життя» ви закладали? І чи чекати нам на ваш наступний письменницький досвід — чи вже народжуються ідеї для нової книги?
Саме тому книга й називається “Шукай всередині”. Ми не можемо мати готові відповіді на всі ситуації життя, але можемо мати запитання, до яких повертатимемося знову й знову. У різні періоди, в різних станах. І щоразу знаходити свої, актуальні саме зараз відповіді всередині себе.
Щодо нових ідей і книг, наразі їх немає. Але якщо я знову відчую внутрішній поштовх і ідею, готову проявитися через мене, я обов’язково піду за нею.
