Бюро соціальних проєктів Zagoriy Foundation для проєкту «Витоки» вперше дослідили спадкоємність і тяглість традицій в Україні. В рамках дослідження команда Центру соціальних і маркетингових досліджень «СОЦИС» опитала 3200 респондентів, що мешкають у 8 історичних регіонах країни – винятком стали тимчасово окуповані території та зони проведення активних бойових дій.
Серед відкриттів – речі, які об’єднують і є звичними для більшості українців. Це Великдень та Різдво Христове, які святкують 95% населення незалежно від місця проживання. Це нові традиції та практики, які відгукуються і молодшим, і старшим поколінням: Хвилина мовчання, День захисників та захисниць, День вишиванки. Це спільність обрядів: поминки, хрещення та весілля, які стали невіддільною частиною життя кожної родини.
Але попри це, кожен регіон зберігає свою ідентичність і є особливим: кулінарними візитівками й акцентами локальної кухні, традиційними ремеслами, звичаями та символами. Спадкоємність і тяглість традицій в різних областях несе на собі й слід минулого: десь яскравіше відчувається вплив радянізації та урбанізації, а десь українські традиції так тісно вплелися в побут, що втрачають відчуття цінності для наступних поколінь
Про те, які традиції живуть, а які втрачають популярність у різних куточках України, а також що робить унікальним кожен з її етнорегіонів – читайте далі.
Прикарпаття, Закарпаття та Галичина
Ці регіони є акумулятором українських традицій у сьогоденні: тут святкують найбільше релігійних та сучасних українських свят та дотримуються повного циклу обрядів від першого причастя до весілля. На заході також найвищий показник вшанування Хвилини мовчання у країні – 85%.
У Прикарпатті активно і розмаїто донині розвивається реміснича культура: від вишивання й писанкарства до плетіння, різьби по дереву та гончарства. Обізнаність про традиційні ремесла та дохристиянські символи є рекордною, а 90% населення має вдома вишиванки.
Кулінарними візитівками регіону є банош, бограч, мамалига та куліш.
Традиції передаються із покоління в покоління і настільки органічно вплітаються у побут й буденне життя, що не сприймаються як додаткова цінність.
Волинь і Західне Полісся
У формуванні культурної ідентичності Волині та Західного Полісся особливу роль відіграє кухня: 73% населення регіону вважають деруни основною національною стравою.
Сімейні традиції посідають важливе місце і тісно пов’язані з буденністю. Проте, порівняно з іншими етнорегіонами, на Волині зберігається і передається у спадок найменше родинних реліквій.
Хвилини Мовчання дотримується більшість – 72,5% населення, але загальна обізнаність про сучасні свята є однією з найнижчих. Тож зробити традиції цікавими для молоді – виклик і зона зростання для цього регіону.
Поділля
Поділля – сучасний осередок розвитку українських ремесел. Регіон має сильну ремісничу і фольклорну ідентичність, особливо в декоративно-ужитковому мистецтві.
Найпопулярнішими ремеслами є вишивання, писанкарство і плетіння. Завдяки цьому значна кількість сімей зберігають і передають у спадок родинні реліквії: 59% – один з найвищих показників в Україні.
Подоляни чудово обізнані у традиційних оберегах та сакральній спадщині: найвпізнаванішими символами є рушник, хрестик, дідух та сволок. Проте інтерес до вивчення традицій, зокрема серед молоді, є ослабленим.
Особливою рисою обрядовості Поділля є святкування заручин — цього звичаю дотримується 81% населення, що є вищим лише у Прикарпатті. Регіон також входить у топ-3 лідерів за вшануванням Хвилини мовчання.
Сіверщина і Слобожанщина
Найсильніша кулінарна ідентичність відчувається саме тут. Галушки, деруни, куліш – основні локальні страви й символи українських традицій в цьому регіоні. А географічні особливості та ідеальні умови для вирощування картоплі цьому неабияк сприяють.
Сіверщина і Слобожанщина – регіон, де найактивніше підтримуються сучасні свята і звичаї. Більшість населення вшановує Хвилину мовчання, День пам’яті жертв Голодомору та святкує День матері, а День вишиванки є одним із найвпізнаваніших свят. Натомість патріотичні свята та релігійні обряди мають меншу силу, ніж в інших областях України.
З-поміж традиційних ремесел найхарактернішими для регіону є плетіння з лози та соломи, а також виготовлення іграшок й оберегів.
Причорномор’я, Придніпров’я та Запоріжжя
Це регіони, у яких певною мірою відчувається пострадянський вплив: на сході на півдні досі зберігають свою значущість такі свята, як 8 березня та День перемоги., а зв’язок з народною та релігійною спадщиною є дещо ослабленим.
Попри це, населення сприймає традиції як важливий елемент національного коду. В урбанізованому Придніпров’ї підтримку отримують державні традиції та патріотичні свята – саме вони виступають фактором формування громадянської свідомості у великих містах.
Ідентичність в цих етнорегіонах також формує кухня: у Причорномор’ї головною стравою є мамалига, у Запоріжжі – капусняк та куліш.
Київ
Традиції для киян несуть особливу цінність і об’єктом культурної спадщини: мешканці щиро цікавляться народними традиціями, слов’янськими символами та прагнуть вивчати їх більше.
Найвпізнаванішим сучасним святом в Києві є День вишиванки, і національний одяг має майже кожен – 92% жителів. Тут підтримують державні та патріотичні свята, що типово для великих міст, а 80% населення дотримується релігійних традицій – цей показник є рекордним.
Хоч урбанізація часто розриває зв’язок між поколіннями, для Києва це не стає перешкодою – навпаки, спонукає культивувати традиції самостійно.
Дослідження українських традицій проводилося на основі кількісних даних. І хоч деяким з висновків ми можемо дати чітке пояснення, чому так сталося, з огляду на історичний, географічний та культурний контекст, залишається перелік інсайтів, які лиш відкривають перед нами новий простір для вивчення та пошуку відповідей.
Більше про те, звідки українці дізнаються про традиції, що впливає на передачу традицій та які свята та звичаї є важливими для різних поколінь – розповімо у наступних матеріалах цієї серії. Стежте за новими публікаціями!
Більше цікавого…
Як українці ідентифікують себе через традиції? Результати дослідження
