Усе більше українців бачать сенс у читанні, і все більше наших бібліотек та книжок знищує ворог. За понад чотири роки повномасштабного вторгнення росіяни пошкодили в Україні майже 900 бібліотек. У серпні 2026 року російські ракети зруйнували легендарний книжковий ринок у Києві. Від ворожих атак постраждали також українські видавництва — зокрема «Лабораторія», «Книголав», «Атена», «Vivat», «Ранок» та багато інших. За даними Української видавничої асоціації тільки протягом літа 2026 року росія знищила близько 13 мільйонів книжок (це 30-40% річного тиражу).
Тим часом згідно з дослідженням Мінкульту «Культура в Україні», у 2026-му 80% опитаних українців прочитали щонайменше одну книжку за рік, тоді як у 2022-му цей показник становив 65%. На тлі цих втрат і водночас зростання інтересу українців до читання постає питання: як не втратити читачів і що може для цього зробити звичайна публічна бібліотека в громаді.
Зараз я точно можу сказати: значно більшу, ніж просто забезпечувати доступ до книжок. Бібліотека в громаді може стати тим самим «третім місцем» для зустрічей, співтворення та формування читацьких звичок.
Дві тисячі книжок
У 2023 році у Яремчі Івано-Франківської області відкрився Простір Спільного Добра — проєкт з фізичним простором в центрі міста, покликаний розвивати самозарадність громади. Ми працюємо з дітьми, молоддю, людьми старшого віку. Маємо майже 40 активних програм та близько 15 тисяч відвідувань щороку. А серед 3D-моделювання, курсів із SMM-у та команд черлідингу одним із найпопулярніших напрямів роботи Простору є «Читацькі перегони» на базі власної публічної бібліотеки.
Цей формат виріс із іншої нашої активності — «Читацького щоденника» для дітей. Суть проста: читаєш — записуєш. Збираєш наліпки і власні відгуки на прочитане. Після першого сезону ми оформили відгуки в одну книжечку на пружині. Наступного разу однієї вже не вистачило — написані дітьми нотатки-враження від прочитаного перестали поміщатися у формат, який команда підготувала спочатку. За два сезони діти написали 210 відгуків на прочитані книжки. Переможниця «Читацьких перегонів. Весна 2026» прочитала за три місяці прочитала аж 16 книжок.
Бібліотека Простору Спільного Добра почала сама собою рости: більшість книжок нам передала співзасновниця Zagoriy Foundation Катерина Загорій, якусь частину подарували партнери, а ще якусь — мешканці громади Яремче і самі співробітники. Також ми виписуємо журнал літературного репортажу Reporters і маємо книжки для дорослих — в тому числі, у жанрі нон-фікшн. Зараз у бібліотеці вже понад 2 000 видань: 58% з них — література для школярів, 24,6% книжок — для дошкільнят, ще 17,3% — для дорослих. У середньому від 15 до 25 книжок щодня перебувають у читачів, а на початку шкільних канікул ця кількість може бути більшою.
Навіщо це громаді
Бібліотека була закладена у концепцію Простору Спільного Добра від самого початку. Серед його цінностей є пізнання та навчання впродовж життя, а книжка — один із найдоступніших ресурсів для самостійного розвитку.
Та просто поставити стелажі, наповнити їх книжками й чекати на читачів нам не було достатньо.
Перед запуском ми подивилися, які бібліотеки вже працюють поблизу і що вони пропонують. Паралельно говорили з відвідувачами Простору: питали, що їм цікаво читати, яких книжок бракує і яким вони взагалі уявляють собі таке місце. Так поступово зрозуміли, що запит був не так на більшу кількість книжок, як на доступ до сучасної й різноманітної літератури — і на середовище довкола неї, у якому хочеться залишатися.
Громаді це потрібно не для того, щоб мати де взяти нову книжку, а ширше — щоб довкола тієї книжки можна було об’єднатися, знайти друзів, знайти однодумців і разом із ними рухатися далі.
Для нас публічна бібліотека зрештою склалася з трьох речей.
Перша — доступ до книжок і знань: людина може безкоштовно взяти сучасну літературу, яку не обов’язково має змогу купити сама.
Друга — середовище, де можна не лише вибрати книжку, а й залишитися, поговорити, зустріти людей зі схожими інтересами.
І третя — можливість діяти разом, коли знайомства й розмови поступово переростають у клуби, події та власні ініціативи.
Так у бібліотеці з’явився дорослий книжковий клуб. Команда Простору не придумувала його як чергову активність: відвідувачки самі захотіли збиратися, читати й говорити про книжки. Згодом вони вже самостійно організували літературну подію.
Я завжди втішена бачити у спільному чаті в месенджері, як перед суботніми зустрічами жінки спеціально відпрошуються з роботи. До того часу намагаються дочитати або дослухати обрану книжку, бо хочуть поділитися враженнями. А заразом — побачитися одна з одною.
Зібрати книжки — лише половина справи
Понад дві тисячі книжок не з’явилися у бібліотеці одного дня. І насправді це живий процес, що триває й досі. Коли ми перейшли з десятків видань на сотні, опинилися перед викликом: як зробити так, щоб книжками було легко користуватися?
Так у Просторі з’явилася CRM-система бібліотеки. Ми сфотографували кожну книжку, додали анотацію, жанр і вікову категорію, присвоїли номер й створили окремий QR-код. Тепер нашим адміністраторкам достатньо відсканувати його телефоном, щоб видати книжку або прийняти її назад.
Але саме таку систему зовсім не обов’язково повторювати в маленькій бібліотеці. На старті може вистачити звичайної таблиці: номер книжки, назва, автор, хто й коли її взяв, коли повернув. Є й безоплатні програми для бібліотечного обліку.
Головне, щоб система допомагала користуватися книжками, а не перетворювала сам облік на окрему роботу. Бо навіть хороший фонд ще не означає, що бібліотека буде центром тяжіння громади.
Книжковий фонд — це ресурс. Для того, щоб навколо цього ресурсу закрутилося життя, потрібні люди. Потрібно говорити, взаємодіяти і створювати певні формати взаємодії.
Як почати власну публічну бібліотеку
Якщо перекласти наш досвід на практичні кроки для громади, школи чи громадського простору, ми починали б не зі списку книжок.
- Подивитися, що вже є, і поговорити з людьми. Які бібліотеки працюють поруч? Що в них уже можна знайти? Чого бракує мешканцям? Питати варто не лише про книжки, а й про те, що люди хотіли б робити у такому місці.
- Знайти кількох однодумців і місце. Не обов’язково чекати на ідеальний ремонт чи великий бюджет. «Якщо є хоча б жменька людей, яким не байдуже, то цією жменькою ви можете пофарбувати стіни навіть в якійсь комірчині», — говорить Тереза. Важливіше, щоб до бібліотеки було легко зайти й хотілося там залишитися.
- Не збирати весь фонд самотужки. Можна звертатися до громадських організацій, місцевого бізнесу, видавництв, авторів, активних мешканців і родин. Не обов’язково відкриватися одразу з двома тисячами книжок — фонд може рости разом із бібліотекою.
- Від самого початку налагодити простий облік. Для невеликого фонду достатньо таблиці. Коли книжок стає більше, можна переходити на спеціальні безоплатні платформи, QR-коди чи власну систему.
- Придумати причини повертатися. Книжковий клуб, спільні читання, зустрічі з авторами, читацькі щоденники, дитячі змагання — формат має виходити з того, що цікаво саме вашій громаді. У нас так з’явилися «Читацький щоденник», «Читацькі перегони» і «Газета Спільного Добра».
- Залишити місце для чужих ідей. Один із важливих моментів настає тоді, коли відвідувачі вже не лише приходять на те, що придумала команда, а самі пропонують зустрічі, збирають людей і створюють нові ініціативи.
Та головне, що я раджу до всіх цих кроків, — ставити собі питання не про те, які книжки нам треба поскладати, а для кого ми робимо бібліотеку і що має відбуватися навколо неї?
