Метричні книги стали несподіваним джерелом натхнення. Молоді батьки гортають архіви, розпитують старші покоління і обирають для доньок імена, які ще десять років тому вважалися музейними експонатами.
Чому імена бабусь звучать новіше, ніж імена мам
Дослідники антропонімії пояснюють одну закономірність у виборі імен. За їх словами, батьки зазвичай не хочуть давати дітям імена свого покоління або покоління власних батьків: такі імена здаються надто знайомими, застарілими, іноді пов’язаними з неприємними особистими образами. Натомість імена старшого, віддаленого покоління сприймаються як щось автентичне й шляхетне.
Це пояснення описує механізм моди, але не описує змісту, який ця мода повертає в обіг. У кожному старовинному імені є походження, що веде до конкретної міфологічної або біблійної історії, і часто детально задокументоване в українській ономастиці, зокрема у словнику Л. Скрипник «Власні імена людей». Розглянемо, звідки походять ці імена, яку історію чи міф вони доносять до сьогодення і як їх фіксувала українська література.
Народна мова проти церковної метрики
Більшість старовинних жіночих імен в Україні прийшли через християнське хрещення з грецької, латинської чи давньоєврейської традицій. Найпоказовіший приклад це Мінодора, від грецького «дар місяця». У метричній книзі вона лишалася Минодорою, а у щоденній мові перетворювалася на Нимидору. Іван Нечуй-Левицький зафіксував це на папері: «Тій дівчині піп дав імення Минодора, а люди на селі звали її Нимидорою».
Така ж логіка діяла і щодо грецьких церковних імен, які побутова мова стабільно спрощувала, до невпізнаваних.
Явдоха – народний варіант Євдокії, грецького імені зі значенням «добра слава», «благовоління».
Химка – розмовна форма Юхимії, «та, що добре говорить», «шанована».
Ликеря (Ликерія) походить від церковного Гликерії – «солодка».
Палага, Палагна й Палажка – народні варіанти Пелагії, «море». Саме під іменем Палагна цей образ увійшов до «Тіней забутих предків» Михайла Коцюбинського, де дружина головного героя практикує ворожбитство.
Югина – скорочена форма Євгенії, грецького «шляхетнонародженої».
Біблійні та єврейські корені
Окрема група імен веде родовід безпосередньо зі Старого й Нового Завіту.
Рахіль (Рахіля) – давньоєврейське ім’я від слова rachel. Воно належить біблійній дружині патріарха Якова, заради шлюбу з якою він, за книгою Буття, сім років працював на її батька.
Рафалина – утворене від чоловічого імені Рафаїл, давньоєврейського «Бог зцілює». У живій мові воно розросталося до форм Рафаля, Фаля, Феля.
Юзефа – жіноча форма польського Юзеф, яке, своєю чергою, є варіантом давньоєврейського Йосиф. У народному вжитку це ім’я скорочувалося до Юзі – форми, яку зафіксувала Леся Українка: «Юзя ожила тої весни».
Грецька міфологія у власних іменах
Кілька імен доносять до сучасного вжитку конкретний міфологічний сюжет.
Харитина, від грецького charis – «витонченість», «привабливість», – відсилає до трьох богинь-Харит, супутниць Афродіти, яких антична традиція зображувала в танці, з’єднаними руками. Це ім’я незалежно зафіксували троє українських прозаїків: у Бориса Грінченка «вітер Хариту обвіяв: очутилась, підвелась»; у Григорія Епіка вона тихо просить їсти; у Михайла Коцюбинського сон «бере Харитю під своє крило».
Каліста, споріднене з грецьким «найкраща», належала німфі Каллісто – супутниці Артеміди, яку, за одним із варіантів міфу, перетворили на ведмедицю, а згодом підняли на небо сузір’ям Великої Ведмедиці.
Латинська традиція: від цариці до весталки
Латинське коріння простежується у групи імен, пов’язаних із поняттями влади, відродження та служіння.
Регіна, від латинського «цариця», у діалозі Івана Франка звучить підкреслено по-домашньому: «Регінко, сідай тут коло мене… Регіна злегка всміхалась». Велич кореня тут повністю розчиняється в побутовій інтонації сцени.
Рената, від дієприкметника «відроджений, народжений удруге», несе християнську ідею повторного народження через хрещення.
Аврелія, від латинського «золотий», – родове ім’я знатної римської династії Авреліїв. Леся Українка вкладає в уста своєї героїні вигук «Щаслива Аврелія!» саме там, де золотий корінь імені смислово збігається з долею персонажки.
Віргінія, від латинського «дівчина», у Стародавньому Римі позначала також жриць-весталок, охоронниць священного вогню.
Домна, від латинського «господиня», у живій мові розросталася в кілька форм: Домаха, Домця, а в прозі Ольги Кобилянської та Івана Григурка – Домнічка й Домнікія.
Цециля, від латинського caecus – «сліпий» (римське родове ім’я Caecilia), – ім’я, яке в прозі Івана Чендея звучить у побутовій сцені музикування: «Циля грала на цимбалах».
Мавра – жіноча форма латинського Maurus, «темношкірий», «мавр». Ольга Кобилянська описує носійку цього імені за цілком буденним заняттям: «Літом збирає Мавра гриби, малини, ягоди, носить в місто на продаж».
Історичні постаті в іменах
Ядвіга, від давньогерманської основи зі значенням «битва», належало Ядвізі Анжуйській, коронованій 1384 року правителькою Польщі. Тогочасне право не передбачало окремого титулу для жінки на вершині влади, тож коронація відбулася за чоловічим обрядом – як для короля. В україномовну літературу це ім’я увійшло вже поза початковим політичним контекстом: у Павла Загребельного «Ядвіга (так звали яснооку дівчину) одружилася з Миколою», а Ліна Костенко додає рядок про дівчину, «щасливу, як королева».
Пальмира – запозичення з грецької назви сирійського міста, яким у III столітті нашої ери правила цариця Зенобія. Вона підняла повстання проти Риму й кілька років контролювала територію від Малої Азії до Єгипту, перш ніж римські легіони відновили над нею владу.
Імена без церковного посередництва
Дзвінка стоїть у цьому переліку окремо. На відміну від більшості розглянутих імен, вона не прийшла через хрещення й не має грецького чи латинського кореня – це похідне від «дзвону» або дзвінкого голосу. Ім’я належить карпатському опришківському епосу: Ліна Забашта фіксує його в сюжеті про Олексу Довбуша.
Хівря – розмовний варіант імені Февронія, знаний насамперед завдяки Миколі Гоголю. У повісті «Сорочинський ярмарок» так звуть сварливу мачуху Параски — приклад того, як народна форма церковного імені закріпилася в культурній пам’яті через один-єдиний літературний образ.
Витіснення двадцятого століття
Радянська уніфікація метрик у ХХ столітті замінювала «нетипові» імена формами, ближчими до російського адміністративного стандарту. За кілька десятиліть з активного вжитку практично зникли Мінодора, Каліста, Пальмира, Ядвіга, Ликеря, Химка та десятки інших імен цього ряду. Це наслідок централізованої політики уніфікації, а не природної мовної моди. Оскільки вибір імені дитини традиційно був жіночою прерогативою в родині, ця політика стосувалася жінок так само прямо, як і мови.
Авторка: Діана Гасюк
