Пані Оксано, розкажіть трохи про себе. Як сталося так, що Ви — фінансист за освітою — прийшли до досліджень, пошукових проєктів та, врешті, до видання книг, і неабияких, а з давніми українськими переписами?
Розпочалося все зі старої книжечки, без обкладинки, з утраченими сторінками, яку подарувала мені мама — Хмара Ольга (Євгенія Костюк). Мама знайшла це видання в Ходорові (Львівська область — авт.), мабуть, ще бабці Михайлині належала. Взяла почитати в поїзд, повертаючись додому. Казала, що посміхалася всю дорогу, бо книга справляла таке миле враження. Коли я показала цей раритет своїм подругам і колегам, усі «загорілися» й захотіли мати таку і собі. Як з’ясувалося пізніше, це була книга Осипи Заклинської «Нова кухня вітамінова», видана у Львові 1928 р. А репринт цього видання ми зробили у 2013 році. Так мамин подарунок додав моєму життю яскравих кольорів, відкриттів і нових сенсів.
Сама я родом із Львівщини, із Соснівки Сокальського району. У цьому містечку змогли отримати роботу й оселитися мої батьки, повернувшись із Сибіру наприкінці 1950-х. Це було зовсім непросто в ті часи й стало реальністю завдяки головному лікарю Соснівської лікарні — Балану Івану Васильовичу, який не побоявся їх прийняти. «То наша людина», — казав тихо мій тато — Хмара Іван Іванович. Я тільки з роками зрозуміла значення того слова — «наша».
Усе «доросле» життя живу і працюю в Києві. За фахом я фінансовий аналітик. Так уже склалося, що маю дві роботи: одна — у фінансовій сфері та бізнесі, інша — у суспільній сфері — діяльність у проєкті «Авторська Кухня Українська». І обидві мені дуже подобаються.
Знаю, що постать Осипи Заклинської є винятковою для Вас, бо і я чимало дізналася саме від Вас про цю дивовижну жінку. У чому вбачаєте унікальність переписів — найперше з книги «Нова кухня вітамінова» та й загалом?
Власне, так. ОСИПА ЗАКЛИНСЬКА — знакова для нас постать! Саме з її імені, її знаменитої «Нової кухні вітамінової» (1928 р.) розпочався наш проєкт, наша любов до старовинних кулінарних книг, до української гастрономічної культури загалом. До речі, намагаюся не використовувати слово «рецепти», говорячи про їжу. Бачу, ви теж. «Рецепти», на мою думку, більш відповідне слово в контексті ліків. Що стосується їжі, гарніше казати — «переписи» або «приписи», як колись говорили. Оця «перебірливість» у словах — це також вислід знайомства з книгою Осипи Заклинської. Її книги написані з такою щирістю і безпосередністю, у такій особливій манері, що з першої сторінки, з перших рядочків ви вже будете в полоні чару цих текстів.
Осипа Заклинська — серед тієї категорії жіноцтва, про яких Олена Пчілка говорила — «галицькі емансипатки». Осипа прагнула зреформувати українську кухню, мріяла про здорову націю. Вона ділиться не тільки переписами, а й новими відкриттями та світовими досягненнями у сфері харчування (відживлення). У її книзі 1928 року знаходимо правила, якими й зараз послуговуються сучасні нутриціологи. Наприклад: «солі вживати якнайменше», «сік цитрини замість оцту», «не кип’ятити довго (берегти вітаміни)», «не їсти перед спанням» та інші.
Переписи, які подає Осипа Заклинська у своїй книзі, — це поєднання традиції і модерну. Знайдете тут гуслянку, бануш, яблочник із Бичкова на Закарпатті. А ще — труфлі на свіжо, вегетаріянські паштети, віденський розбратель, товченики англійські «A la Nelson», мігдалові торти, провансальський сирник тощо.
А відтак Ви вирішили не просто видавати книги, а заснувати окремий авторський проєкт? Поділіться деталями…
Коли ми тільки почали відкривати для себе кулінарний світ за старовинними книгами початку ХХ століття, то зрозуміли, що українську кухню зазвичай «подавали» як сільську. А де поділася кухня української інтелігенції? Зрозуміло, що вона не вписувалася в радянські «щасливі» реалії, і тому її нищили, як і тих людей, котрі представляли цю культуру. Це той «загублений світ», який ми знайшли у старих кулінарних книгах, давній періодиці, мемуарних спогадах…
Від самих початків створення проєкту і донині моєю підтримкою й опорою є Наталя Гресько — фахова кондитерка, фотомисткиня, людина з фантастичним відчуттям краси. Ми разом проводимо різні зустрічі, майстерки, дегустації. Ділимося своїми відкриттями і новими смаками, історіями людей, що жили, мріяли й творили до нас, а часом — забутими сторінками нашої історії та культури.
Знаєте, проєкт «Авторська Кухня Українська» дещо нагадує Майдан, де ніхто не чекає на вказівки, а пропонує сам свою допомогу й участь, щоб справа рухалася далі. Хтось працює як амбасадор, хтось надає фінансову підтримку, виступає інвестором, хтось допомагає у пошуковій, науковій, редакційній роботі… Ми дуже-дуже вдячні всім нашим друзям — учасникам і помічникам, відкриті й надалі для співпраці та радіємо, коли наша справа знаходить відгук у серцях людей, заохочує інших до дії.
Зараз у колекції проєкту «Авторська Кухня Українська» є вже шість відтворених старовинних кулінарних книг з особливою історією.
Від моменту виходу друком першої книги у межах Вашого проєкту «Авторська Кухня Українська» минуло вже більше 10 років. За цей час Ви зробили та продовжуєте робити безцінну працю. Що Вам дає сили та надихає рухатися далі, шукати, відкривати заново Україні та українцям діаспори нашу кулінарну історію? Саме правдиву історію…
«Крил» додають люди. Якось на презентації книги «Ми пекли бабки й коржики» у Львові наш художник — Тарас Кеб — зізнався, що, надихнувшись мовою давнього переписника, кулінарними приписами та старовинними світлинами, малював із думкою про свою бабцю Теклю. Уявляв себе тим маленьким хлопчиком — Йосипом, з легкої руки якого виникла назва книжки. Тепер зрозуміло, чому ілюстрації до книги огортають таким особливим теплом і спокоєм, магією затишку, відчуттям дому. Дивовижним чином ці рефлексії, очевидно, були передані книзі. Бо всі слухачі, котрі підходили після зустрічі, згадували й розповідали нам про рідних, своїх бабусь: із Сокаля, Тернополя, Луганська…
Пані Ольга Славатинська-Гамула з Івано-Франківська передала кулінарний переписник Євгенії Долошицької в музей у Фитькові (Івано-Франківська область). Це неймовірний простір, яким опікується о. Микола Григорук. Коли о. Микола привіз у подарунок відтворену за переписником книжечку, вона сказала: «Боже, як добре, що це збереглося. Як би тішилася Пані».
А якось одна пані на «Форумі видавців» у Львові розглядала книгу Леонтини Лучаківської «Домашна кухня. Як варити і печи» і раптом побачила перепис, який дуже її зворушив, і сказала: «Фарширована гусяча шийка! Це ж моя мама готувала на неділю, я й забула вже!»
У цьому, мабуть, і є найголовніша місія проєкту — згадати своїх найдорожчих: тих, що поруч, і тих, котрі давно вже пішли у засвіти; приготувати щось із назвою, яку колись давно чув з уст бабусі. Може, це будуть «Повіделка з помідорів», «Щупак альбо сандач з сосом коперкопим», а може — «Мазурок крухий», «Штрудель голяндерський» чи «Торт провацький»? Книги проєкту мають якусь особливу силу тяжіння до свого, до рідного.
Разом із виданням книг з переписами Ви повертаєте імена Ольги Бачинської, Леонтини Лучаківської, Олени Кисілевської, Генусі Долошицької… Розумію, що кожна книга для Вас важлива, та все-таки, яка з життєвих історій цих жінок Вас найбільше зворушує чи, можливо, зацікавлює?
За кожною з книг проєкту «АКУ» стоїть постать жінки-авторки. Це були модерні, добре освічені жінки, які подорожували світом, відстежували модні тенденції. Це простежується в переписах страв (торт паризький, прованський, іспанський, сирійський, лінцерівський, пернік торуньський, біфштик а-ля Нельсон…). Майже всі авторки були зі священичих родин. Вони дбали про урізноманітнення їжі селян — проводили лекторії, чайні вечори, організовували курси, дописували до часописів, видавали кулінарні книги.
Але зараз я під впливом неймовірної жінки, авторки книги «Ми пекли бабки й коржики», яку ми нещодавно видали. Ця книга укладена на основі кулінарного переписника Ольги Бачинської — успішної жінки, однієї з директорок потужного на початку XX століття «Маслосоюзу» (за дослідженням п. Зені Ханас, науковиці Стрийського краєзнавчого музею «Верховина», навіть логотип «Маслосоюзу» — чотирилистник — це її ідея, тобто О. Бачинської), колекціонерки вишитих орнаментів і тієї, «що вміла любити людей».
Гадаю, всім буде дуже цікаво дізнатися про творче закулісся, тобто момент творення книг. Адже перед тим, як з’явитися на світ, видання проходить великий шлях, одначе це особливий процес… Як працюєте над своїми проєктами, власне, з ким співпрацюєте та яких особливих правил дотримуєтеся?
Виданню книги завжди передує ґрунтовна розвідка про авторку, про її оточення, її світ. Ми хапаємося за будь-яку ниточку, працюємо з архівами, музеями, звертаємося по допомогу до краєзнавців і колекціонерів. Тому в книгах, відтворених проєктом «АКУ», завжди багато історій, світлин, спогадів. На нашу думку, кулінарія без історії є досить прісною. Це як відвідати Лувр або Ватикан без екскурсії. Тому наші книги особливі: це кулінарні книги з історією.
Ще однією особливістю книг, відтворених проєктом «Авторська Кухня Українська», є мова. Авторський текст старовинних кулінарних книг не осучаснюємо. Ми зберігаємо розмовну мову часу написання книги як цінність, не меншу від цінності старовинного перепису. Оті: «витачати легонько і печи», «як збронзовіє, заляти зимною водов», «виймити і приложити другим пляцком», «переховувати в холоднім місци» — прегарні!
Не хвилюйтеся, ми відразу працюємо над словничком. Але враження, ніби сама авторка (а може, й хтось дуже вам рідний) ділиться правилами гостини і секретами куховарського вміння, у книгах присутнє.
Душі книгам додає й авторська ілюстрація. Ми запрошуємо до співпраці художників. Тому кожне видання проєкту має свій стиль, неповторний образ.
І головний секрет! Приступаючи до укладення книги, ми уявляємо, що замовницею є сама авторка. Тому робимо все так, аби їй сподобалося. Наприклад, Євгенія Долошицька любила котиків. Тому зустрінете не одного котика на сторінках «Одписки з мамцених переписов». А Ольга Бачинська була знаною колекціонеркою вишивки, сама укладала альбоми схем для вишивання, приділяючи цьому заняттю дві години щоденно. Тому в її книзі «Ми пекли бабки й коржики» художник Тарас Кеб відтворив фрагментарно ці схеми в ілюстраціях.
До речі, коли ми придумували назву до книги Ольги Бачинської (а це так непросто, так відповідально), нам не хотілося, щоб було сухо, енциклопедично. Але цього разу нам допоміг сам переписник — експонат зі Стрийського краєзнавчого музею «Верховина». Гортаючи сторінки, ми зауважили напис, зроблений дитячою рукою на одній зі сторінок: «22 липня ми пикли бабки й коржики. Йосип».
Відомо, що Ольга Бачинська не любила святкувати свій день народження, а запрошувала всіх на іменини — 24 липня. Це була традиція, про яку всі знали. Очевидно, саме до своїх іменин готувалася в цей день — 22 липня — п. Оля. Пекла бабки і коржики, а маленький Йосип їй допомагав.
Питання було вирішене. Назву книги «продиктував» сам переписник. Ми так і не знаємо, хто був той таємничий хлопчик Йосип. Можливо, дитина із «Сирітського захисту», яким так опікувалася пані Добродійка, а можливо, сусідський хлопчина. Насправді це не так важливо. Але саме з його легкої руки з’явилася назва цієї книжки.
Ми зараз здійснюємо видання книг у співпраці з видавництвом «Українського католицького університету». Це чудовий колектив майстрів своєї справи і, що найголовніше, однодумців. Ми ніби на одній хвилі. Маємо вже три спільні книжкові проєкти. І далі буде…
У вашій творчій команді за ці роки презентували свою творчість на сторінках книг чудові художники. Це Тарас Кеб, Ігор Біликівський, Ганна Кучабська, Маріам Найєм, Валентина Ареп’єва. Як шукаєте ілюстраторів? Чи завжди вдається легко збагнути, як має виглядати видання?
Фірмовим стилем книг проєкту «АВТОРСЬКА КУХНЯ УКРАЇНСЬКА» є оздоблення авторськими ілюстраціями. Такі малюнки додають давнім кулінарним книгам нового звучання, атмосфери, створюють особливий світ. Буває, ми легко знаходимо і стиль, і художника, а буває — складно. Але потрібно починати, пробувати, шукати. Я сама дуже люблю «живу» (не комп’ютерну) ілюстрацію. Дуже подобається, коли кулінарну книгу можна розглядати ще й як мистецький альбом. На жаль, зрідка зараз можна побачити «живу» ілюстрацію, тим паче в кулінарних книгах. Тому унікальність наших книг ще й у цьому.
Ілюстрації до нещодавно виданої книги Марії Марцішевської «Сухі конфітури способом київським» перенесуть вас до літнього саду, де пахне ружею та абрикосами, скрекочуть коники-цвіркуни, плавають бабки і розкішні метелики…
Таку дивовижу до цієї книги створила художниця, видатна портретистка, викладачка фахових дисциплін у ЛФКДУМ ім. І. Труша — Ганна Кучабська. Тут її портрети садовини. Вони «живі», із сонечком і росою, їх хочеться розглядати ще і ще…
Книга Ольги Бачинської «Ми пекли бабки й коржики» — це затишок у палітурці. Таку атмосферу створив художник — Тарас Кеб, який працює в стилі наївного мистецтва. Карамельні будиночки (схожі на ті, що в Стрию), чарівні пташки і квіти, елементи вишивки з альбому Ольги Бачинської. Коли споглядатимете ці мальовані історії, вас огорнуть емоції спокою і захищеності, так, як у безтурботному дитинстві.
Над книгою «Нова кухня вітамінова» Осипи Заклинської (Львів, 1928) працювала художниця Валентина Ареп’єва. Вона майстерно передала модерність авторки книги та її кухні, прикрасивши книгу акварельними ілюстраціями з відтінком галицької сецесії, які часом виконують функцію тлумачення старовживаних слів, а подеколи — це асоціативна, настроєва ілюстрація.
Проілюструвати книгу «Як добре й здорово варити» та ще й так, щоб поєднати минуле із сучасністю, блискуче вдалося молодій талановитій художниці — Латифі Мариам Найем (Mariam Naiem). Вона майстерно зуміла вплести взори (принти) старовинних українських килимів в ілюстрації, що в поєднанні із сучасною дизайнерською подачею створило наче той невидимий місток між поколіннями.
З Ігорем Біликівським ми працювали над двома книгами проєкту:
«Домашна кухня. Як варити і печи» Леонтини Лучаківської (Львів, 1910 р.). Андрій Содомора про це написав так: «Ця книга веде до Львова — тут пахне Львовом: під пером ілюстратора книжки Ігоря Біликівського, котрий майстерно, не без гумору, візуалізує різні приписи кулінарного мистецтва, відповідного начиння й меблів, вирисовуються милі кожному львів’янину краєвиди львівського середмістя й околиць — кам’яниці та храми, які милують своїми обрисами не менш вибагливе, аніж смак, чуття зору».
«Одписки з мамцених переписов» Євгенії Долошицької (Добрусин, 1907) у графічних ілюстраціях, виконаних митцем із неймовірною майстерністю, — точно відчуєте нотки вікторіанської епохи. Вони неймовірно гармоніюють із філігранним почерком авторки (фрагменти її рукопису тут теж представлені). Увагу привертають портрети, виконані художником у самобутній «мереживній» манері. В ілюстраціях відтворені й вишивки авторки, а будинок, зображений у розділі «Конфитури», є саме тим батьківським домом, у якому минули найкращі роки дитинства Генусі Долошицької, де складалися «Одписки…».
Переписи
Цитринова бабка з люкром пуншовим за книгою Марії Марцішевської «Сухі конфітури способом київським» (Київ, 1857)
Все починається з бланшування цитрин (варення). Цитрини потрібно варити разом зі шкіркою, щоб стали мʼякі і «можна було проткнути їх соломинкою». Ще авторка радить «слідкувати, щоб не потріскали і соку з себе не пустили». Порцію можна збільшити.
1 цитрина (варена)
~250г цукру
6 жовтків
80 г борошна
40 г крохмалю
6 білків, збитих на піну.
Цитрини (у) потрібно зварити (трішки більше години). Потім цитрину слід вийняти, акуратно розрізати, вибравши зернятка, і збити блендером. Утворюється цитринова основа, на якій і буде замішуватися бабка.
До цитринової маси додати 6 жовтків, збитих до білості з цукром. Потім додати частину борошна (40г) і крохмаль.
Збити піну з 6 білків, з’єднати з цитриновою масою і вже тоді додати ще 40 г борошна, легко перемішуючи в один бік.
Пекти, як бісквітне тісто, при температурі 180 градусів до добре золотистого кольору. «Полюкрувати найліпше люкром пуншовим» радить авторка.
ЛЮКЕР ПУНШОВИЙ:
– ложка вина
– ложка рому
– ложка соку цитрини (помаранчі) і цедра
– цукрова пудра.
Розтирати до білого стану, підсипати цукровою пудрою, аж поки люкер досягне стану, щоб крапля тримала форму. І полюкрувати бабку.
Світлини – «Авторська кухня українська» (м. Київ)
Одна справа — перевидати книгу із далекого минулого, а ще інша — видавати вперше з рукописного зошита. Хотілося б почути про цей досвід більше. Маю на увазі унікальну книгу переписів Генусі Долошицької «Одписки з мамцених переписов»… То там я вперше вичитала про сироп з фіялок…
Власне, ми вже видали дві книжки за приватними кулінарними нотатниками. «Одписки з мамцених переписов» — це збірка переписів не одного покоління священичої родини, що мешкала на Львівщині (поблизу Жовкви), а згодом — у м. Городенці Івано-Франківської області. Давній переписник, відтворений у цій книзі, з’явився завдяки молодій панянці — Гєнусі Долошицькій, котра в 1907 році вирішила впорядкувати родинні кулінарні приписи. Це наша співпраця з краєзнавчим музеєм у с. Фитькові Івано-Франківської області та з о. Миколою Григорком.
«Ми пекли бабки й коржики» укладена на основі кулінарного переписника Ольги Бачинської зі Стрия. Крім цього, книга доповнена вибраними кулінарними приписами ще з трьох приватних нотатників цього ж періоду, що дає повнішу картину давньої стрийської кухні та смаків стриян 100 років тому. Ця книга з’явилася завдяки нашій співпраці зі Стрийським краєзнавчим музеєм «Верховина» і його натхненним керманичем — п. Миколою Закусовим.
Видавати книгу за давнім кулінарним переписником набагато тяжче. Бо ж спершу потрібно все розшифрувати. Але водночас — цікавіше. Тут ще більше збережена розмовна мова часу написання книги, яку ніхто й ніколи не редагував. Крім того, є розуміння, що ці безцінні фоліанти через декілька років можуть зникнути назавжди. Деякі сторінки вже й нечитабельні… Тому й хочеться зберегти цей рідкісний кулінарний спадок.
Знаємо, що Ви не лише перевидаєте кулінарні надбання, а й готуєте за цими унікальними переписами і доводите усім, що це не є щось неможливе. Світлини усіляких ласощів на вашій сторінці в соцмережах вражають щоразу більше. Розкажіть про найособливіші. І чи є у Вас улюблений?
Так, ми завжди випробовуємо старі кулінарні приписи і ділимося цим досвідом з вами на наших сторінках у соціальних мережах (ФБ, інстаграм) або на презентаціях-дегустаціях. Слід зазначити, що тут головну скрипку відіграє Наталя Гресько — фахова кондитерка і невтомна експериментаторка, партнерка проєкту АКУ. Майже всі кулінарні витвори, фото яких ви бачите на наших сторінках у соцмережах, — справа її рук. Фото, до речі, теж.
Наталія Гресько
Безперечно, маємо й своїх фаворитів серед переписів. Назву лише декілька:
– Найкраще мигдалеве морозиво (так зване «семіфредо»), яке я коли-небудь їла, — за переписом Леонтини Лучаківської;
– «Морозиво з грушок» за Євгенією Долошицькою — фантастичний сорбет;
– «Горіховий тортик», який готується без борошна і з додаванням меленої кави, — від Ольги Бачинської;
– «Ґуґельгупф» із книги «Ми пекли бабки й коржики». «Неділю робить неділею лише ґуґельгупф», — співається в жартівливій німецькій пісеньці. Це така бабка — з діркою посередині.
– «Бабка цитринова з люкром пуншовим» від Марії Марцішевської за її книгою 1857 року здивує найвибагливіших. Усе дійство починається з того, що потрібно зварити дві цитрини («бланшування» — у сучасній кондитерії), а далі — за технологією цвібака…
– «Торт пірамідковий» — теж за Марією Марцішевською. Ніжні коржі і різні прошарки кремів — фонтан смаку!
То я ще не розказала про «Легуміну палящу» (англійський пудинг), «струдель з яблуками», «поцілуї з горіхами і чоколядою», «перекладанець», «сирник провансальський»… Усі ці переписи і процеси їх приготування ми детально описуємо — вони розміщені на наших сторінках.
Просимо звернути увагу, що у нас дві сторінки у ФБ (стара і нова). Більше інформації — на старій, але спілкування можливе лише з нової (це та, у назві якої є слово «проєкт»).
У Вас була можливість розповісти про авторський проєкт за кордоном, зокрема у Відні, можливо, ще десь? Як зустрічали там Ваші ідеї?
Так, це була чудова імпреза в «Українському клубі при ООН» та зустрічі з українською спільнотою, які організувала наша подруга й амбасадорка проєкту — Світлана Савельєва. До речі, її історія і любов до старовинних кулінарних книг теж розпочалася з Осипи Заклинської та інших видань нашого проєкту. Це був ніби знак, поштовх до дій. Зараз Світлана представляє «Український Жіночий Союз в Австрії», здійснює ґрунтовну розвідку історії табору для переселенців Першої світової війни у Гмінді, проводить велику діяльність із представлення України у світі.
Пам’ятаю, після завершення зустрічі одна пані встала і сказала, що в її сім’ї не було кулінарних традицій. Старше покоління загинуло під час Голодомору. Не було кому і що передавати. І що вона розпочне цю традицію із себе, зі своєї сім’ї. От тільки заради цього вже варто було туди поїхати. А було ще стільки емоцій і приємних вражень. То були ще ті «крила»!
Звісно, хочемо почути про останні видання. Про книгу переписів Ольги Бачинської «Ми пекли бабки й коржики» ви вже трохи розповіли. А що ховається під палітуркою книги «Сухі конфітури способом київським» (за виданнями 1857, 1859 рр.)? Вишуканість та оформлення справді вражають…
Нас часто запитували: «Коли вже буде київська кухня?» І от, коли вона з’явилася (вийшла з друку), така ошатна й елегантна, з фантастичними акварелями, в яких блукає сонечко, я не могла стримати свого захоплення! Ще раз хочу подякувати всій команді: художниці — Ганні Кучабській, авторці перекладу — Надії Федечко, науковиці — Ользі Друг, дизайнерці — Олександрі Дорошенко, інвесторам, колективу видавництва УКУ і його керівнику — Володимиру Нетаку — за фаховість і неперевершене поліграфічне виконання.
Книга занурить вас у гастрономічний Київ XIX століття, у часи Тараса Шевченка.
Авторці — Марії Марцішевській — вдалося розвідати секрет приготування славетних київських конфітур, «ретельно прихований місцевими конфітурницями». Але не тільки про цей секрет розповідає нам авторка… Крім сухих конфітур, у книзі представлені переписи й інших ласощів, що вражають ужитковістю, практичністю, новизною смаків: легуміна смачна й досконала, крем брюле з паленого цукру, торт віденський, галярета квіткова, кора мигдалева, бішкопти чеколядові, запечені груші, струцлі і струдлі, пиріжки рожеві з сиру та багато іншого, пресмачного!
Проте ця книга не тільки про куховарство. Дізнаєтеся ще й таке:
– які сорти фруктів вирощували в Києві у ті часи?
– які конфітури були в моді й скільки коштували?
– як доглядати за малиною («цим секретом володіють тільки в Києві»)?
– як із пересоленої їжі забрати солоний смак?
Ця книга закохує з першого погляду. Замість очікуваних складних сухих викладів і «застарілих» рецептів на вас чекає «живий» опис і кулінарні приписи, які вражають ужитковістю, практичністю, новизною смаків та цікавими кулінарними рішеннями.
Наостанок спитаю про плани на майбутнє, якщо, звісно, можете поділитися…
Маємо плани, навіть не один, а декілька. Аби вистачило нам сил і була можливість їх реалізувати в такий непростий для всіх українців час. Працюємо багато, натхненно, але тихо. У наших кулінарних книгах, крім переписів страв, ми розповідаємо ще й про людей, які жили в часи, коли не мали власної держави, і робили все, аби вона була. За спогадами Ліди Палій — доньки Андрія Палія — одного з директорів «Маслосоюзу», щовечора в молитві вони, діти, промовляли слова: «Дай Бозю здоровлячка мамусі, татусеві і волю Україні».
Ми живемо в часи війни і повинні вберегти нашу державу. Молімося й допомагаймо нашим воїнам. Вірю, що Україна є і буде!
Авторка: Ірина Садула, журналістка, дослідниця,
учителька української мови та літератури
Фото: проєкту «Авторська кухня українська»
