Експозиція побудована як інтерактивна подорож від початкової дезорієнтації до свідомого та уважного сприйняття себе й оточення. Це травмочутливий простір, де мистецтво не намагається відігравати роль швидкої терапії. Глядачеві надається абсолютна свобода вибору: самостійно визначати дистанцію до експонатів, глибину залучення та спосіб взаємодії. Творчині проєкту стверджують: справжнє прийняття Іншого можливе лише через усвідомлені й чіткі кордони, які роблять будь-який дотик безпечним.
У час, коли суспільство проживає травматичний досвід і не встигає його раціоналізувати чи доречно висловити, сучасне мистецтво може в цьому допомогти, адже давно перестало бути лише об’єктом естетичного, пасивного споглядання. Мультимедійний виставковий проєкт Д.О.Т.И.К дозволив заглибитися в перипетії внутрішнього світу людини, побачити його не як статичну конструкцію, а як цілий динамічний лабіринт, де кожен зв’язок і кожна подія залишають свій відбиток.
Абсурдна реальність постійно зіштовхує нас із подіями, які важко одразу перетворити на чітку розповідь. Усередині нас капсулюються непрожитий біль, хронічна втома, тривога та все, що неможливо проконтролювати. Це зумовлює формування подвійного бар’єру: зсередини людина втрачає ціннісні орієнтири, відчуває крихкість власного «Я», а ззовні — перестає відчувати й розпізнавати чужий біль, часто ретравматизуючи іншого власним знеціненням.
Синергія п’яти візій
Драматургія та візуальна мова проєкту сформовані завдяки співпраці п’яти мисткинь із різними медіумами та досвідом:
Інна Колесникова (Київ) відповідає за просторову драматургію, партнерства та комунікацію. У своїй практиці вона поєднує станковий живопис з авангардними експериментами, досліджуючи підтримку та зв’язки між людьми.
Дар’я Головіна (Одеса) вибудовує кураторську рамку та внутрішній наратив. Вона досліджує людську психіку й процеси проживання екзистенційних викликів крізь призму індивідуального та колективного досвіду.
Аліна Седлерова (Іспанія) працює з темами внутрішніх дозволів, самотності та права на власний голос. У її творах кераміка втілює міцність і крихкість, а текстиль та нитки — м’якість і єднання.
Марія Гур’янова (Бровари) формує візуальну айдентику, PR-стратегію та медіамову проєкту. Працюючи у практиках мікс-медіа, цифрового мистецтва та живопису, вона дістає назовні замасковані людські емоції — від агресії й травми до крихкого тепла.
Анастасія Безверхня (Київ) здійснює виробничу й художню підтримку, досліджуючи через мікс-медіа (живопис і графіку) образи опори, тілесності, пам’яті та особистих міфів.
Мультимедійний виставковий проєкт Д.О.Т.И.К доводить, що взаємодія з чужим досвідом не мусить бути актом контролю чи вторгнення. Вона може стати обережною присутністю, яка повертає людині відчуття безпеки та власної цінності.
Авторка: Ярослава Крамаренко
