Свято Івана Купала, як і Різдво, має містичний вайб: лише раз на рік людині відкриваються потаємні знання та можливість почути й побачити неймовірні перевтілення в природі.
У цій статті ми вирішили подарувати вам трішки купальського настрою, тому звернулися до текстів експертки, фольклористки та антропологині Дар’ї Анцибор і підібрали добірку найцікавіших легенд, пов’язаних зі святкуванням Івана Купала.
У загальних рисах обряд відбувається в такій послідовності: встановлюють купальське деревце, навколо якого водять хороводи та співають обрядових пісень; розпалюють вогнище, через яке потім стрибають, або перестрибують через купу кропиви; розбирають деревце; топлять у воді або спалюють опудало (Марену чи Купайла як символи хвороб і смерті); пускають вінки на воду; водять хороводи та співають усю ніч. Мабуть, кожен змалку чув від старших містичні розповіді про русалок, мавок та іншу нечисту силу, яка могла затуманити розум і затягнути до води.
Тому під час цих свят особливу увагу приділяли захисту себе та власної оселі. Вірили, що русалки виходять із води й гуляють полями та лісами. Вони полюють на молодих парубків і дівчат та можуть залоскотати їх до смерті. Особливо небезпечно вважалося купатися в річках упродовж цього тижня. За народними переказами, підстерігаючи перехожого за околицею села, русалка запитувала: «Полин чи петрушка?» Якщо людина відповідала «полин», русалка зникала, а якщо казала «петрушка», то русалка вигукувала: «Ти моя душка!» — і могла залоскотати її до смерті.
А ще чи не найчастіше можна було почути розповіді про відчайдушні пошуки цвіту папороті. За повір’ями, людина, яка не побоїться нечистої сили та опівночі в купальську ніч знайде й зірве квітку папороті, отримає надзвичайні здібності: розумітиме мову тварин і дерев, бачитиме заховані скарби, знатиме майбутнє та багато іншого.
До речі, чому саме його шукали? За легендами, цвіт папороті був подібний до вогню, який потрібно було буквально сховати в собі — через поріз на тілі. Після цього не можна було озиратися, а слід було якнайшвидше бігти додому.
Науковиця пояснює, що дівчата мали й інші заняття: вони плели вінки та пускали їх на воду, ворожачи на судженого, адже вода вважалася порталом між світами. Якщо вінок крутився на місці, це могло означати, що дівчина не вийде заміж, а якщо тонув — що помре. У деяких регіонах значення мав також напрямок, у якому плив вінок. Наприклад, якщо він приставав до протилежного берега, це могло означати, що дівчина вийде заміж за юнака з іншого села.
Існувала також традиція, за якою хлопці пірнали у воду за вінками. Тоді дівчина намагалася натякнути вподобаному хлопцеві, який саме вінок належав їй. Крім того, могли плести один великий вінок — Купайло, який кріпили на високу жердину. Навколо нього водили хороводи, а згодом його або спалювали, або топили.
Там дівчина квіти збирала,
в пучечки клала,
До річки несла,
в воду пускала.
Ой зійди, сонце, світи,
та не грій,
Щоб мій віночок та не згорів,
Щоб мій віночок живий зостався
Та милому в руки щоб дістався.
Язичницькі вірування, пов’язані з цим святом, гармонійно поєдналися з християнською традицією. Сьогодні ж це чудова нагода переосмислити давні звичаї та інтегрувати окремі елементи святкування у власні родинні ритуали й повсякденне життя.
Авторка: Ярослава Крамаренко



