У лютому 2026 року світ побачить особливе видання — альманах «Метал і метафора», створений видавництвом «Вогнепис». Це не просто збірка поезій, це жива фіксація нашої реальності: від болю втрат і тиші страху до неймовірної здатності українців жити далі попри все. До видання увійшли голоси понад 100 авторів з усіх куточків України та з-за кордону — різні покоління, різні долі, але єдиний спільний час, який неможливо пережити мовчки.
Проект є повністю благодійним: 100% донатів від авторів та кошти від передзамовлень будуть спрямовані на підтримку Збройних Сил України. Ми поспілкувалися із засновницею видавництва «Вогнепис» та ініціаторкою проекту, письменницею Вікторією Коваль, про те, як слово перетворюється на допомогу фронту та як поезія зберігає пам’ять там, де зникають імена.
Вікторіє, назва альманаху — «Метал і метафора» — звучить дуже сильно і навіть певною мірою фізично. Що приховано в цій назві?
Ця назва про напругу між двома реальностями, в яких ми живемо. Метал — це війна, зброя, уламки, броня, холод і вага рішень. Метафора — це те, чим людина намагається вижити: слово, образ, внутрішній переклад болю в сенс.
Для мене важливо було не протиставити ці речі, а з’єднати. Бо сьогодні українська поезія не існує поза металом, а метал — без метафори давно перетворив би нас на мовчазну територію. Назва фіксує цю точку зіткнення — жорстку, чесну, неминучу.
Розкажіть детальніше про історію створення альманаху. Як з’явилася ідея об’єднати стільки голосів під однією обкладинкою саме зараз, і чому для вас було важливо реалізувати це саме через видавництво поезії «Вогнепис»?
Ідея виникла не як «проєкт», а як потреба. Я бачила величезну кількість текстів, написаних у різних містах, у різних умовах — на фронті, в евакуації, в тилу, за кордоном. Вони існували розрізнено, часто — без платформи, без відчуття спільного голосу.
Саме зараз важливо було зафіксувати цей зріз часу. Через «Вогнепис», бо це видавництво створювалося саме як простір для відповідальної, сильної, впливової поезії. Для мене принципово, щоб такі речі виходили не випадково, а через структуру, яка бере на себе і етичну, і редакторську відповідальність.
До збірки увійшли поезії понад 100 авторів. Це величезний масив досвіду, різного віку та географії. Як ви відбирали тексти? Чи є щось, що об’єднує всіх цих людей, або, можливо, є щось, що кардинально вирізняє їхні інтонації один від одного? Скільки часу знадобилось на упорядкування?
На це запитання я попросила відповісти нашу редакторку Наталію: «Це було справді нелегке завдання. Кожен автор — окрема і повноцінна історія, до якої слід ставитися з повагою. Основні критерії відбору були наступні: по-перше, вірш має так чи так стосуватися теми війни, досвіду життя в ній; по-друге, звісно, звертали увагу на об’єктивні критерії оцінки поезії, чільний серед них — сильний ліричний струмінь. Основною метою було відібрати найсильніші вірші від кожного автора, аби в кінцевому результаті отримати широке розмаїття голосів.
При укладанні дотримувалися принципу мозаїки: різні досвіди, різні міста (часами навіть країни), різні стилі. Так, щоб уся широта осягнення теми не випадала з фокусу уваги читача.»
Ваш проект має повністю благодійну мету — 100% донатів авторів та кошти від реалізації підуть на ЗСУ. Підкажіть, як читачі можуть зробити передзамовлення вже зараз, і чи вже обрано фонд, якому буде передано допомогу?
Цей проєкт від початку задумувався як повністю благодійний. 100% донатів авторів і всі кошти від реалізації книги підуть на підтримку ЗСУ.
Передзамовлення вже доступне — його можна зробити через офіційні сторінки видавництва «Вогнепис» та на нашому сайті. Інформація відкрита і постійно оновлюється.
Фонд обираємо з урахуванням прозорості й конкретної потреби, і ми окремо будемо публічно звітувати про передачу коштів. Для мене це не формальність, а частина відповідальності перед читачем і авторами. Для передачі коштів на армію очікуємо кінця продажів благодійного альманаху «Метал і метафора»
Насамкінець, хочу запитати про ваше видавництво “Вогнепис” – знаємо, що ви відкрили його нещодавно. Як справи із наступними книгами, які найближчі плани на 2026 рік та які виклики постали перед вами на початку роботи? Поділіться із читачами
«Вогнепис» — справді молоде видавництво, і я цього не романтизую. Це щоденна робота з реальними викликами. Ми дуже стараємось, але майже кожен день приносить нові труднощі: фінансові, організаційні, логістичні, людські. Книжки не народжуються в ідеальних умовах — вони народжуються всупереч.
Водночас «Вогнепис» із самого початку будувався не як експеримент чи тимчасовий проєкт, а як принципова позиція. Я переживаю за видавництво поезії, бо це максимально нішево на видавничому ринку. Для нас поезія — це серйозна література, яка потребує редакторської відповідальності, структури й поваги до читача. Саме за цей підхід, за чіткі принципи роботи «Вогнепис» уже отримав відзнаку «Знак якості Україна», і для нас це важливий маркер того, що ми рухаємося правильно.
Зараз ми активно шукаємо свою спільноту — читачів, авторів, партнерів, людей, які вірять у сучасну українську поезію не на словах. Нам важлива підтримка, довіра і довгостроковий діалог. Видавництво не може існувати у вакуумі — воно живе лише тоді, коли має своїх читачів і своїх однодумців.
На 2026 рік уже заплановано кілька книжкових проєктів: індивідуальні поетичні збірки та тематичні видання. Я свідомо не працюю на масовість. Мій фокус — рівень, редакторська точність і тексти, які витримають час, а не лише момент чи тренди.
Головний виклик на старті — це поєднати ідеалізм із жорсткою реальністю, але я переконана: у час війни культурні інституції не мають права бути слабкими, розмитими або випадковими. Тому «Вогнепис» — це про витривалість, довгу дистанцію і дуже чітке розуміння, навіщо ми це робимо і для кого.
