«Ми прощаємось завжди однаково. Він збирає речі в рюкзак, вдягає форму. Сідаємо на диван на кілька хвилин і мовчимо. Далі нас чекає вокзал і потяг. Ці прощання стали ритуалами. Щоразу, як вперше, і так вже триває четвертий рік. А в когось уже 11-й. А хтось би хотів і отак прощатися біля поїздів, але вже не може», — це уривок із книги, яку зовсім нещодавно презентували в Івано-Франківську.
Українські письменниці та дружини воїнів написали тексти, аби підтримати кожну, хто відчуває «чекання»: Ольга Деркачова, Тетяна Белімова, Дара Корній, Іванна Голуб, Христина Букатчук (Кухарук). Книга обʼєднує есеї, короткі історії та ілюстрації.
Зокрема, Софія Сіренко — мисткиня з Івано-Франківська, співредакторка й менеджерка бібліотеки медіаархіву про культуру і мистецтво Івано-Франківська та навколишнього регіону post impreza, видавнича менеджерка ilostmylibrary.
Пані Софія упорядкувала книгу «Чекання. Артбук коханої воїна», створивши ілюстрації та написавши свої відчуття щодо постійного «чекання».
Ідея створити книгу, як ділиться Софія, виникла після участі у Франківській школі сучасного мистецтва Фра фра фра від галереї «Асортиментна кімната» у 2023–2024 роках:
«Для випускної виставки у межах школи я створила вісім ліноритів про чекання близької людини з війни. Коли обирала тему, подумала, що буде чесно розповісти про власний досвід. Мій чоловік Андрій на той час був військовим, тож я знала, що таке чекання з війни. Після виставки з’явилася думка поділитися своїм досвідом із ширшим колом людей і попросити письменниць, дружин військових, розповісти про чекання з війни. Я розповіла про цю ідею письменниці Ользі Деркачовій та близьким подругам, і згодом ми почали працювати над книгою. У Дари Корній уже був такий текст, і вона люб’язно ним поділилася», — щиро говорить упорядниця.
Особливістю книги є авторські ліногравюри Софії Сіренко. В оформленні книги використано 30 картин, сім з них мисткиня намалювала раніше — під час ковіду, але тематично вони «лягли» в артбук.
До слова, ліногравюра чи лінорит — техніка ручного друку. Спершу слід намалювати ескіз, перенести його на спеціальний лінолеум. Потім різцями вирізати зображення, нанести валиком фарбу на лінолеум, зробити відбиток на папір, добре притиснувши. Те, що лишається на папері — і є картиною. Далі її потрібно оформити — додати паспарту і раму. Це, як правило, робиться в рамарні.
«До деяких текстів я прицільно малювала ілюстрації — «Гойдалки» та «Напиши мені листа». Всі інші малюнки про чекання з війни і так чи інакше передають емоції, пов’язані з цим станом», — ділиться Софія Сіренко.
Софіє, Ви також написали текст про свої переживання. Чи важко було ділитися такими емоційними спогадами?
«Цей текст дався мені важко. Я написала його тоді, коли всі авторки надіслали мені свої есеї. Малювати про чекання видається легшим: у голові виникають образи, картинки, і я переношу їх на папір. Із текстом так не вийшло — я довго обмірковувала, що хочу написати і як це зробити. Ідея полягала в тому, щоб не просто поділитися переживаннями й описати, наприклад, як усе погано, а допомогти віднайти опору. Я міркувала, на що можу спертися сама, що дає мені сили, і уклала ці думки в текст».
Які з текстів вам особисто найбільше лягають до душі?
«Важко виокремити текст, який найбільше до душі, бо кожен із них торкає по-своєму. У есеї «Напиши мені листа», наприклад, резонує думка: «Ти не одна». Це перегукується з моїм текстом: важко завершувати збори, втілювати ідею чи проєкт самій — легше, коли ти не одна. Так само й із чеканням: саме ком’юніті дружин військових допомагало мені справлятися, коли було складно».
Софіє, в чому сенси деяких з ліногравюр із книги «Чекання»? Цікаво було б почути їх історії.
«Ліногравюри я створювала з думкою про стан чекання. У малюнках я втілювала не тільки власний досвід, а й досвід інших дружин військових, з якими спілкувалася.
Наприклад, в одній із робіт я візуально передала проводжання близької людини на війну, в іншій — підтримку одне одного на шляху: коли близька людина на війні, а партнерка вдома її чекає, підтримує у важкі хвилини, пересилає потрібні речі, допомагає завершити збір. Добре, коли є на кого опертися.
У серії є картина про бажання закритися від голосів, які замість підтримки роблять твоє життя нестерпним. І хотілося показати надію, добрі новини, які приходять у смс-ках чи месенжерах».
Авторки книги «Чекання» — українські письменниці, дружини військових. Детальніше про них:
Авторка: Діана Римарчук
