Колиндянський замок-палац

мовчазний свідок століть

Авторка: Михальчишина Софія

На пагорбі над річкою Нічлава стоїть він — не гордий і не величний, як колись, а радше втомлений і мовчазний. Колиндянський замок-палац. Його башти вже не блищать на сонці, і жодна карета давно не стукає колесами по колишньому парадному подвір’ю. Але тиша тут глибша, ніж у полі. Бо ця тиша — про пам’ять.

Колись, у сиві XV–XVII століття, коли ця земля ще боронилася від набігів, над річкою височіла фортеця. Кажуть, її збудували Володійовські або, може, Стаменські — і ті, й ті мали шляхетну руку та потребу в обороні. Дерев’яні палі, частокіл, камінь — усе, що колись формувало архітектуру безпеки, тепер — лише згадки в архівах і здогади істориків. Від тієї першої твердині не лишилось нічого, крім відчуття, що тут хтось воював за землю і дім.

Ажнов Олександр назва фільму

Минули століття — й настав час іншої краси. У 1840 році польський шляхтич Корнелій Городиський, успадкувавши маєток, вирішив перетворити руїну на палац. Не просто дім, а витвір мистецтва: із симетрією, галереями, іонічними колонами, баштами, схожими на ті, що зустрічають гостей у романах. Усе промовляло: це місце для музики, роздумів і бесід у парку.

Палац ніби складався з відлунь епохи, коли краса мала значення. Його фасад мав портик із балконом, звідки відкривався краєвид на лани, що хвилювалися за Нічлавою. Башти-павільйони обрамляли композицію, як вишукані дужки у старовинному листі. Парк довкола був не просто зеленим — він був спланованим простором для прогулянок і роздумів.

Але не лише краса визначає долю. Прийшла Перша світова війна — і мури здригнулися. Палац було зруйновано. Людвік Городиський, останній власник, намагався повернути йому велич, проте час уже не слухав його зусиль. А згодом прийшли радянські десятиліття, що перетворили будівлю на школу, потім — на навчальний комбінат.

Тепер палац стоїть сам. Він не в руїнах — радше у сплячці. Башти ще тримаються, колони пам’ятають, що таке прямота, але сліди часу проросли в тріщинах, облупленій штукатурці, забутих аркадах. Його оминає великий рух, та він притягує тих, хто вміє слухати мовчання.

Нехай українське мистецтво й слово шириться — поділися з тими, кому це близьке:

Facebook
Threads
Pinterest
Telegram

Вам також може бути цікаво:

«Сонях» у пам’ять: історія дружини азовця, яка відкрила магазин вишиванок після загибелі чоловіка

Після загибелі бійця Олега «Кельта» Катрича його дружина Ольга відкрила магазин вишиванок «Сонях». Зворушлива історія про кохання, пам’ять, вірність заповіту Героя та повернення до власних корінців.

Read More »

Ми в соцмережах:

Пошук

Знайди найцікавіше за одним словом.