У час, коли ми усвідомлюємо, що мова не лише засіб спілкування, а й символ національної ідентичності, багато сімей шукають ефективні способи підтримати одне одного у цьому процесі.
Як допомогти дитині легко перейти на українську? Як зробити вивчення мови захопливою грою, яка об’єднає всю родину? Чого варто уникати, щоб не зруйнувати мотивацію та інтерес? У цьому інтерв’ю філологиня Марія Словолюб ділиться практичними порадами, які допоможуть кожній сім’ї зробити перехід на українську природним і комфортним.
Як краще починати мовний перехід у сімʼї?
Усвідомлення. “Навіщо мені та моїй сім’ї переходити на українську? Це розуміння хто ми є, знання історії, вивчення її, і зокрема того шляху, який пройшла Україна й український народ, ще задовго до повномасштабного вторгнення. Також це є відчуття внутрішньої цілісності, оскільки, будемо відверті, саме російська мова, що у XX столітті, що у XXI столітті, роз’єднує. Мова об’єднує, а язик навпаки виступає тим каталізатором роз’єднання, адже якщо в нас відбуваються якісь суперечки, вони не за мову, вони через «язик».
Крім цього, це може бути й ідея збереження ідентичности, адже справді в Україні українці завжди спілкувалися українською. Свідченням цього є і художня література, і багато фольклорних творів, а тут важливий акцент саме на них. Адже в українському фольклорі не знайдено жодної народної пісні російською мовою. Усі вони українською. І, як відомо, що український фольклор саме пісенний, один з найбагатших у світі. Тому так, це є пряма демонстрація того, що українська мова – це справді мова українців, і нею давним-давно спілкувалися на наших теренах. І, звісно, продовжують спілкуватися, адже це про повагу до себе і до культури. Розмовляючи українською, я толерую українську в Україні й розумію, що це хоч якось поважає мій рід, моє минуле. Спілкуючись українською, я передаю її своїм дітям.
Сьогодні ми багато говоримо про дітей, адже вони — наше майбутнє. І саме на батьків вони мають дивитися, щоб розуміти, чому українська мова, культура й ідентичність є такими важливими. У складні часи повномасштабної війни дорослі мають ставати для своїх дітей прикладом — як жити, як триматися, як протистояти викликам сьогодення і не втрачати власних цінностей. Коли діти бачать, що мама перейшла, тато перейшов на українську, то відповідно, для них це теж стає стимулом, мотивацією, і вони повторюють. Саме так батьки можуть надихати дітей зростати свідомими й сильними громадянами, які пишаються бути українцями. Також ми маємо розуміти, якщо ми маємо спільний сенс, зокрема, який є закладений в сім’ї, то тоді це стає не примусом, а саме цінністю. І коли ми усвідомлюємо цю цінність, то цей перехід стає чимось особливим”.
Які практичні поради Ви можете дати початківцям?
“Один із перших кроків під час переходу на мову, який ми можемо зробити, це перевести інтерфейс наших гаджетів на українську. Телефон є нашою щоденною необхідністю, з якою ми проводимо значну частину часу. Коли українська мова постійно присутня в нашому цифровому просторі, вона поступово стає природною частиною мислення та повсякденного життя.
Наступний крок — починати з найбільш емоційно теплих сфер. Йдеться про прості побутові фрази та щоденне спілкування. Потім ми додаємо кличний відмінок. Звертаючись до рідних, ми не кажемо «мама», а «мамо», «батьку». Намагаємося урізноманітнювати наші вітальні форми. Замість «доброго дня», вживаємо «добрий день». На прощання говоримо не просто «до побачення», «на все добре», «нехай щастить», тобто використовуємо власне українські форми.
Потім переходимо до складніших рівнів, і це вже є вживання у побутовому мовленні якихось слів на підтримку когось, ніжності, для того, щоб виразити свої почуття. І такий найвищий рівень, на мою думку – це лаятися українською. Я не виступаю за лайку, але я за те, що якщо потрібно вивільнити емоції, то чому би не скористатися саме українською питомою лайкою. Для цього можна взяти словники та виписати ті слова, які подобаються найбільше, або знайти українські відповідники до часто вживаних некоректних конструкцій і почати помаленьку умовлені їх використовувати.
Гарна ідея, це створювати певні ритуали для себе та сім’ї. Багатьом своїм студентам раджу такий спосіб, який допомагає навчитися читати щодня. Буває, що хтось хоче читати та постійно каже, що не має часу. Якщо ви впізнали себе в цьому, спробуйте класти книжку на видне місце. Припустимо, ви сідаєте снідати, і знаєте, що між сніданком і тим, як будете пити каву, у вас є кілька хвилин. Ці кілька хвилин ви використовуєте не на гортанні стрічки телефону, а саме на те, щоб почитати одну-дві сторінки книжки. Таким чином, ми собі такі звички правильні нав’язуємо. Так само це можна зробити та з українською мовою. Наприклад, мати певну мовну тему за спільною трапезою з рідними. Обговорити, як минув день, або поділитися якимось списком бажань або чимось іншим. Також, це можуть бути перекази фільмів, казок, наприклад, будь-якої прочитаної літератури української. Також гарна вправа, яка всім допоможе, це робити собі раз на тиждень такі «хвилинки слави» та виступати перед членами сім’ї, ніби там уявляти себе якимось героєм, казковим персонажем або кимось іншим. Зазвичай дітям це подобається. І дорослим інколи теж цікаво приміряти на собі якусь іншу роль.
Звісно, важливо ще підтримувати одне одного. Я насправді виступаю проти того, щоб виправляти людей, якщо ти не філолог, на вулиці чи вдома, бо це може відбити бажання вчитися. Краще робити це лише тоді, коли тебе про це просять, або хоча б запитати дозвіл. І максимально толерантно вказувати на помилки. Наприклад, якщо хтось каже: «Дай мені бутилку води», можна перепитати: «Ага, тобі пляшку води?» І тоді людина запам’ятовує”.
Як не боятись помилятися? Страх помилки дуже часто лякає та зупиняє людей
“Дуже важливо дати собі право на помилки, на мовну недосконалість. Пам’ятайте, ми не роботи, які можуть за секунду перелаштуватись. Не помиляється тільки той, хто нічого не робить. Якщо ти докладаєш зусиль, впевнено йдеш до мети, то, звісно, помилки будуть. Головне це їх усвідомлювати й виносити певні уроки. Змішування мов на початку чи вживання якихось певних конструкцій, які не властиві українській, це нормально. Тому що людина крокує і рухається. Вона помилилася, зробила висновок, урок, і надалі вона вже цієї помилки не робить. Також прийняття того, що я можу помилятися, на мою думку, формує безпечне емоційне середовище. Коли батьки усвідомлюють, що помилятися — це нормально, і демонструють це своїй дитині, вони створюють для неї простір, у якому вона почувається захищеною та, що особливо важливо, психологічно здоровою”.
Як мʼяко виправляти помилки дитини, щоб не відбити бажання говорити українською?
“Як ми вже говорили, це можна назвати принципом дзеркала. Припустимо, дитина помилилася, і ви її не виправляєте прямо, а відповідаєте правильною формою. Наприклад вона каже: «Я пішла за хлібом», ви можете перепитати: «О, ти йдеш по хліб. Чудово». Таким чином працює принцип дзеркала — дорослий виправляє дитину не прямо, а опосередковано, через власний приклад.
Також можна використовувати гру, коли, дорослий навмисно говорить неправильно і просить дитину виправити й навпаки. Можна ще спробувати гру з бонусами: якщо хтось із дорослих робить помилку, а дитина виправляє, то вона отримує щось, певний бонус і знову ж таки навпаки. Так кожен отримує якусь винагороду за виправлення. Це створює заохочення вчити мову та зменшувати кількість помилок. Водночас діти отримують можливість проявити себе, показати, що можуть бути кращими за батьків, що також служить мотивацією.
Ще один важливий момент — це сприйняття помилок дітьми. Завжди наголошуйте, що помилятися не соромно, а якщо щось незрозуміло, завжди можна перепитати. Адже ніхто не знає все одразу. Крім того, важливо змінити модель сприйняття виправлення. Якщо виправляти — то робити це поступово, не всі помилки одразу. Можна навіть фіксувати помилки протягом дня, а потім спокійно у формі гри попросити дитину виправити певні словосполучення. Дитина, може навіть не усвідомити, що це вона десь помилилась. І ще, ніколи не виправляйте дітей публічно, навіть якщо ви домовилися про це. Перед іншими це може бути дуже соромно і відбити бажання вчитися.
Наостанок — дозвольте дітям виправляти вас і показуйте, що ви нормально реагуєте на будь-які помилки. Діти рівняються на батьків. Якщо мама чи тато спокійно сприймають виправлення, навчаються, то це стимулює дитину робити те саме. Як моя мама, яка навіть у дорослому віці продовжує вчитися і їй це цікаво, так і ми маємо бути прикладом для наших дітей. Будьмо підтримкою для них!”.
Які ресурси українською ви б порадили?
“Обирайте перевірені платформи, зокрема ті, що підтримує Міністерство культури. Це різноманітні онлайн-курси. Я точно знаю національну платформу з вивчення української мови, де є багато матеріалів, правил, словників і всього необхідного для вивчення. Також є інтерактивний онлайн-курс, який містить тести та різноманітні заняття для самостійного навчання, і називається він «Є-мова». Також у мене є багато різних курсів, які я проводжу і для дорослих, і для дітей.
Існує ресурс MOVA.info — це довідкові матеріали з граматики. Створюють також розмовні клуби, де можуть практикуватися як дорослі, так і діти. Якщо говорити про дітей, варто пам’ятати, що шкільних підручників інколи теж цілком достатньо. Адже, починаючи з молодшої школи та до 11 класу, українську вивчають структурно — це не тільки граматичні правила, а й стилістика, лексика. Багато уваги приділяється лексичним помилкам, їх уникненню, правильному вживанню слів, а також фразеологізмам і наголосам.
Для дітей, щоб не перевантажувати себе зайвим, можна обирати саме шкільне вивчення української. Якщо батьки навчаються української на певних платформах, вони можуть бути прикладом для дітей, ділитися з ними тим, що вивчили. А дітям можна встановити на улюблений гаджет застосунок із тренажером правопису або наголосів, щоб збільшувати словниковий запас і використовувати це у повсякденному житті.
Також не можна забувати про якісний українськомовний контент. Мені здається, це дуже важливо, адже діти не завжди хочуть довго сидіти у Zoom або переглядати навчальні відео. Їм більше до вподоби щось розважальне. Тому чому б не обирати якісні українськомовні мультфільми, фільми, а потім разом обговорювати їх”.
Які типові помилки люди роблять під час переходу на мову?
“Гадаю, перша типова помилка це калькування з російської. Коли люди дослівно перекладають з російської та говорять «приймати участь», а правильно буде «брати участь». Ще приклади замість «принаймні» кажуть «по крайній мірі», а замість «протягом року» — «на протязі року». Таких кальок дуже багато.
Другий момент — це неправильне вживання прийменників, особливо «по». Наприклад, кажуть «зошит по біології», а правильно «зошит з біології». Часто додають закінчення «-ам» у місцевому відмінку, наприклад «по горам», «по магазинам», «по причинам». Це помилка. Правильно буде «з причин», а про місця кажуть «по горах», «по долинах», «у справах».
Також часто помиляються з прийменниками. Наприклад, у банках просять написати «згідно оригіналу» і «вірно». Правильно «згідно з оригіналом» і «правильно» або «коректно». Адже «вірний» може бути друг, партнер, собака.
Ще одна помилка це не використання місцевого відмінка, бо в російській його немає. Тому люди звертаються до когось у називному відмінку, що неправильно.
Часто вживають дієприкметники з суфіксами «-уч-/-юч-», наприклад «наступаючий», «миючий». В українській мові є інші слова. Не «наступаючий», а «прийдешній». Не «бажаючий», а «охочий». Не «мандруючий», а «мандрівний».
Помилки бувають і з керуванням слів. Наприклад, кажуть «дякую вас», а правильно «дякую вам». Дієслово «навчати» потребує родового відмінка, тому кажуть «навчати мови», а не «навчати мові», «навчати математики», а не «навчати математиці».
До речі, багато хто плутає діалекти та суржик. Суржик це суміш мов без жодних правил, а діалекти мають свої чіткі правила. Існує навіть окрема наука, яка вивчає та досліджує діалекти різних регіонів.
Також плутають слова пароніми які схожі за звучанням, але різні за значенням. Наприклад, «військовий» і «воєнний». Кажуть «військовий стан» замість «воєнний стан». Плутанина буває з «особистий» і «особистісний», «адрес» і «адреса», «усмішка» і «посмішка». Це трапляється навіть у відомих медіа.
І, звісно, що порядок слів у реченні, тому що в українській мові синтаксис дещо інший, і це вже такий один із вищих рівнів вивчення мови”.
Як не втрачати мотивацію? Скільки часу приблизно потрібно щоб повністю запровадити українську в сімʼї?
“Мотивація не тримається на емоціях. Свідченням цього є навіть початок повномасштабної війни, саме вторгнення. У 22-му році багато людей перейшли на українську, і це була мотивація саме на емоціях. Але потім ми звикли до всього, і багато людей повернулися, зробивши крок, а то й два кроки назад у звичне російськомовне середовище.
Тому, перше, що потрібно зробити — прибрати з голови ідею бути ідеальним, говорити ідеально. Для кожного ідеал — це щось своє. Тому, як би я не говорив, я маю цю мету, і моє завдання — йти до неї, незважаючи ні на що. Можна навіть поставити собі таке правило: якщо я говорю, я вже перейшов. Далі процес з часом трансформуватиметься, викристалізовуватиметься, ставатиме кращим і частішим, а також привабливим навіть для людини, яка перейшла.
Також потрібно чітко усвідомити свої сенси: чому я це роблю. Справжніми опорами можуть бути, наприклад, те, що спілкуючись українською, я бережу цінності українського народу. Друге — я хочу, щоб моя дитина мала сильну, свідому позицію, адже це майбутнє нашої країни. І я роблю все для цього.
Ще важливо замінити силу волі на рутину. Часто трапляється так, що, вивчаючи іноземну мову, люди перестають це робити, бо не вистачає сили волі. Вони змушують себе вчити годину чи дві, а потім мову не використовують. В нашому випадку з українською можна зробити її частиною рутини. Тобто щодня послуговуватися нею — говорити, спілкуватися, листуватися, використовувати в побуті та на роботі. Почати можна вже завтра, наприклад, з колегами. Поступово звикати.
Можуть бути зриви, як і при інших змінах, наприклад, коли худнеш чи відмовляєшся від чогось. Не варто карати себе за це і слухати критику інших. Адже інколи люди повертаються до російської, але це нормально. Варто пробачити себе і почати знову. Багато хто каже, що перейшов, але коли починає сваритися, знову говорить російською і ставить хрест на всьому. Це неправильно. Сьогодні ви перейшли, можливо, завтра знову повернетеся до російської в конфлікті, але згодом забудете це. Я знаю багато людей, які спочатку спілкувалися тільки російською, потім перейшли на українську, і зараз, якщо треба перейти на російську, вони роблять це дуже погано. Це як я, якби розмовляла італійською.
Головне, щоб українська стала звичкою, щоденною. Не варто вимагати однакового темпу від усіх у сім’ї. Хтось швидше, хтось повільніше. Важливо створити таку екологію, де немає тиску на членів сім’ї.
Щодо часу, скільки це займає. У моїй практиці люди на курсі могли перейти на українську за два місяці, але не повністю, бо бувають складні ситуації або спілкування з тими, хто не перейшов. Тоді важко спілкуватися. Важливо дозволяти собі поступово йти до мети. Перший-другий місяць — усвідомлення вибору і вживання певних побутових фраз. Три-чотири місяці — автоматичні фрази та менше внутрішнього напруження. Переломний момент — приблизно три місяці. Шість місяців — домінантна мова в домі, хоча у стресових ситуаціях можуть бути переходи на російську. Дев’ять-дванадцять місяців — повне використання української у всіх сферах.
Звісно, це індивідуально. Хтось переходить за два місяці, а хтось — за кілька років. Діти через гнучкість мозку звикатимуть швидше, їхня мовленнєва картина не така усталена, як у батьків, які довго говорять російською. Потрібно пам’ятати, що мотивація може падати, але звичка залишатиметься. Українська має стати частиною вашого середовища. Українська в сім’ї — це не просто мовне питання, а питання національної ідентичності, близькості й прикладу. Це свідчення того, що ти українець, який живе в Україні, і тому спілкується українською”.
