Вікторія Коваль — сучасна українська поетка, яка поєднує безкомпромісну любов до слова з високими професійними стандартами.
Авторка чотирьох книг, членкиня Національної спілки письменників України, викладачка поетики, менторка та наставниця для тих, хто прагне підняти свій рівень письма. У літературних конкурсах вона незмінно здобувала лише перші місця, перетворивши це на власний принцип — працювати тільки на високий результат.
Її вірші звучать на радіо «Удвох» і вирізняються точністю рими, вивіреним ритмом і продуманою структурою. Вона відстоює позицію, що справжня поезія не може існувати без чіткої форми, рими та глибокого сенсу, — і готова відкрито про це говорити, навіть якщо це суперечить популярним трендам.
Вікторія веде авторський поетичний блог, де ділиться знаннями про поетику, руйнуючи стереотипи про «сучасну поезію без правил». Зараз вона працює над новою збіркою, яка, за її словами, «розриватиме шаблони» й доведе, що класична римована поезія може бути гострою, сучасною та впливовою.
Окрім власної творчості, поетка редагує поетичні тексти інших авторів, допомагаючи їм знаходити точність у формі та силу образів. Вона проводить індивідуальні заняття з поетики, навчаючи працювати з ритмом, римою, композицією та емоційною напругою твору. Її учні — це автори, які після роботи з нею виходять на новий рівень письма.
Її мета — повернути українській поезії статус високого мистецтва, створити спільноту авторів, які цінують майстерність понад швидкоплинні тренди, та показати, що слово здатне впливати так само сильно, як і будь-яка революція.
Навколо усе тут кричить про війну:
Поламані стіни ще пахнуть домом.
Я відчуваю власну вину,
За те, що навряд чи, знайома з богом.
Ця вулиця їла мою безнадійність.
Я розпачем вкрилась немов покривалом.
До смерті сьогодні велика ймовірність:
Я чую як плаче життя під завалом.
І я в цьому місці не можу мовчати
Розтрощені стіни, задушена мова.
Когось будуть вічність додому чекати.
Ця вулиця більше не взнає нікого.
Наша реальність кусає за щоки, гримить.
Безліч життів розтрощила війна. Все забрала.
Що тепер в нас для свободи є?— Мить!
/д и х а й повітрям, допоки тобі його мало./
Думать про завтра це розкіш.
-Нам не по кишені.
Якось живеться. живеться.
Живеться до ночі.
Потім твій дім ворогу стане мішенню
Й стануть мішенню твої оксамитові
очі.
Відкрий свої двері для тих, хто так прагне піти.
Я ж усі двері завжди вибиваю ногами.
Ламати себе, ламати сталеві мости,
Здіймати вогонь, здіймати в серцях урагани.
Гризти бетон, допоки не лишиться чим,
/Своїми руками ламати усе, що звела/
Стати хоч кимось тут, лишитися, стати, а ким?
Якщо до сих пір я стати собой
не змогла?
Я в любові маю гарний стаж:
Трохи вже навчилась за роки
Сіль пече на ранці. На, помаж,
Скоро все зростеться навіки.
Скоро всі слова розтратять віру,
Заблукають у безмежжі справ.
Сіль пече на ранці? То ж під силу
Закатати дужче свій рукав!
Поклади собі себе в основу,
Сіль пече на ранці, рана ниє.
Так, буває, бачте, коли знову
Сенси є в неправильній людині.
Ти собі на пам’ять не наступиш,
Не розчавиш. Дідько, чорт із нею!
Так буває, бачте, коли любиш
То усе пливе за течією.
Вікторія веде блог в Інстаграм, також ділиться вірами у своєму телеграм-каналі Inshe misto та радо вчить хитрощам поезії та рими поетів-новачків. Бажаємо творчого злету Вікторії!
