Українська композиторка та піаністка Марія Яремак разом з ілюстраторкою Олександрою Дікою та фотографом Павлом Яремаком створили «Музичні історії України» — збірку, яка допомагає по-новому відкрити українську музику для юних виконавців і водночас познайомити їх із власною культурною спадщиною.
У виданні зібрано 20 авторських фортепіанних творів різного рівня складності, натхненних українським фольклором, давніми мелодіями, народними піснями, легендами та міфологією. Музичну частину доповнюють оригінальні ілюстрації Олександри Діки та фотографії Павла Яремака. Разом вони створюють не просто нотний збірник, а цілісну мистецьку розповідь — про українську природу, традиції, дитячі спогади, фольклор і міфологічний світ.
Збірка двомовна: українські тексти мають англійські відповідники. Це робить «Музичні історії України» доступними не лише для українських дітей, які сьогодні зростають за кордоном, а й для іноземної аудиторії, яка відкриває для себе українську культуру.
Але найбільше вражає те, що книга не просто розповідає про українську музику — вона пропонує в неї увійти.
Стежка до української магії
Авторка рецензії: Марʼяна Ярема
Зізнавайтеся: ви теж мріяли в дитинстві, ба навіть зараз, пройти крізь невидиму стіну на платформі 9¾, щоб утекти подалі від буденності в магічний світ? А якщо ми скажемо вам, що для цього не потрібно їхати до Лондона, адже все знаходиться набагато ближче, ніж ви собі думали? Нещодавно ми зустріли трьох чарівників, які повідали нам про стежку до музичного українського всесвіту, де давні легенди та міфічні істоти оживають на очах. Готові дізнатися, куди веде цей магічний шлях?
Але спочатку передамо вам історію відновлення музичного спадку від трьох чарівників: Марії, Олександри та Павла. Вони розповіли, що, коли були дітьми, українські твори для фортепіано майже не звучали через репресії ворогів. Їм доводилося виконувати музику зарубіжних авторів, але, коли вони подорослішали й їхня магія зміцніла, чарівники створили збірку «Музичні історії України».
Саме ця фентезійна книга стала нашою стежкою до українських колядок і щедрівок, до дівчат, які водять подоляночку. А чим глибше ми заходили під музичний супровід, тим більше шляхів відкривалося перед нами — до густого темного лісу, де водяться мавки, чугайстер, потерчата та інші міфологічні істоти, близькі нашому народу. Окрім українських мандрівників, ми зустріли й іноземних дітлахів, для яких створили переклад англійською мовою. Автори пояснили нам, що таким чином хотіли, аби український фентезійний світ нот прославився за межами Батьківщини, а книга також потрапила до рук дітей української діаспори.
Кожна сторінка не тільки розповідала нам про українські композиції, а й показувала ілюстрації чарівниці Олександри, створені крізь символи, емоції та образи, а також фотографії чарівника Павла, у яких закарбовані місця, де зароджувалася книга, і краса тих країв, де вони зростали. А в останній композиції — «Політ у хмарах» — ми ніби впізнали чарівницю Марію Яремак та її музичний шлях. Можливо, це все наша уява, але ми точно знаємо: мелодія несе в собі надію на порятунок та безмежну силу, що здіймає нас до небес.
Поспілкувавшись ближче через книгу, ми дізналися, що мрією Марії, Олександри та Павла є популяризація «Музичних історій України» в кожному навчальному закладі, аби діти та дорослі змогли торкнутися минулого й сучасного України, зрозуміти багатство нашого музичного світу з його фентезійними та фольклорними елементами. Сподіваємося, що нам вдалося зацікавити вас магією книги та допомогти трьом чарівникам у здійсненні спільної мрії. Хоча зачекайте… А ми казали вам, що рецензію на «Музичні історії України» написав Стівен Фрай, який озвучив аудіокнигу та відеогру за мотивами всесвіту «Гаррі Поттера»? Здається, магічні світи таки можуть переплітатися!
Про те, як народилася ця книга, чому її зробили двомовною, як музика перетворюється на ілюстрацію, де шукали фотографії для видання та чи матиме ця історія продовження, ми поговорили з Марією Яремак, Олександрою Дікою та Павлом Яремаком.
Ваша збірка «Музичні історії України» — це значно більше, ніж нотна книжка. Вона сприймається як акт відновлення культурної справедливості, яку вороги ненажерливо привласнювали або піддавали нищівним репресіям. Скажіть, які відчуття переповнили Вас, коли Ви вперше отримали друковане видання?
Для мене це було як якесь народження дитини. До речі, так співпало, що я була в друкарні у свій день народження. І мені досі не віриться, що ми це зробили.
Сьогодні Ви підносите дар українським дітям — зростати та пишатися рідними композиціями навіть поза межами України, адже в книзі є англійський переклад. Як народилася ідея двомовності збірки і наскільки важким виявився цей шлях?
Ми від самого початку вирішили, що книга буде саме двомовною. Основною причиною стало повномасштабне вторгнення: зараз чимало українців перебувають за кордоном, де їхні діти ростуть в іншомовному середовищі, а іноземці дедалі більше цікавляться культурою України. Це виявилося значно важчим, ніж ми думали: переклад та редагування текстів забирали багато часу, але найскладнішим було перекласти назви істот — чугайстрів, потерчат, мавок, — оскільки раніше такі відповідники шукали рідко. Нам доводилося звертатися до багатьох редакторів та шукати інформацію самостійно.
За яким принципом укладався зміст «Музичних історій України»?
В основу побудови змісту ми поклали річний цикл. Збірка розпочинається з колядок, зокрема з твору «Ой же як било», що вважається однією з найдавніших українських мелодій. Далі ми рухаємося до пробудження весни, переходимо до соціально-побутових пісень і колискових, а завершуємо цю подорож темами екології та нашої історії.
Пані Олександро, у передмові ілюстрації названо «ключем до сюжетів, захованих у музиці». Як Вам вдалося перекласти пензлем мелодійні символи на мову кольорів та ліній?
Мабуть, якщо почати пояснювати, як народжується ілюстрація і які процеси відбуваються в моїй голові чи, радше, в моїй душі, то вона втратить усю свою магію. Тому я скажу просто: коли я чую музику, я заплющую очі — і образи самі приходять. Це схоже на медитацію, на подорож усередину себе, коли музика просто веде мене крізь уявний ліс, місто або морськими хвилями, із яких народжується Дерево Життя, а на його гілки сідають голуби. Я бачу все як анімацію, як фільм, як безперервний рух. І тоді залишається лише обрати потрібний кадр, потрібну композицію, яка найкраще передасть стан цієї внутрішньої подорожі. Це як вибрати лише одну фотографію з великої мандрівки. Неймовірно складно 🙂 Але самі образи не вигадуються — вони просто приходять, коли я даю їм простір з’явитися.
Павле, музика оживає в нотах, ілюстрації стають ключем, а де оживає атмосфера, в якій вона зародилася? Наскільки складно було зафіксувати українську природу, щоб вона повністю перегукувалася з композиціями збірки?
У мене дуже великий фотоархів українських пейзажів. Для цієї книги я обирав світлини, зроблені протягом семи років моїх мандрівок Карпатами. Тому найскладніше було, мабуть, не зробити ці фотографії, а обрати серед тисячі кадрів лише 15, які найкраще перегукуються з музикою. Будь-який похід у гори — це ще той виклик. Він потребує фізичної підготовки, досвіду і відповідного спорядження (якого в мене, до речі, ніколи не було. Більшість своїх походів я проходив у в’єтнамках). А щоб отримати справді атмосферні фото, часто доводиться вирушати на кілька днів, ночувати в горах і чекати світанку чи заходу сонця, коли світло особливо красиве.
Найціннішими для мене є моменти після дощу, коли гори буквально парують. До книги, наприклад, увійшло фото, яке я зробив після дуже сильної грози. Тоді мені ледь вдалося вчасно скинути висоту — доводилося спускатися просто під блискавками. У новинах прочитав, що того дня на сусідній горі блискавка вбила туриста. Є й кумедні історії. Я дуже боюся коней. Біля підніжжя Петроса є одне місце, де вони часто «тусуються», а я постійно ставлю там свій намет. Зате там неймовірно красиве зоряне небо — у горах воно особливо чисте. Саме там я зробив одне зі своїх перших фото Чумацького Шляху, яке зрештою прикрасило твір «Ой же як било».
Якщо говорити про технічну сторону, то для деяких кадрів мені доводилося брати із собою великі й важкі телеоб’єктиви. Разом із камерою вони важили навіть більше, ніж мій намет. Тому створення таких фотографій — це не лише про те, щоб натиснути кнопку спуску, а й про велике терпіння та любов до своєї справи.
Як створювалися історії до композицій? Звідки черпали натхнення для міфологічних історій?
Насправді історії створювалися всіма трьома авторами, і кожен із нас описував те, що ми проживали на власному досвіді в дитинстві. Натхненням слугували спогади про те, як мама заколисувала нас до сну, як ми шукали з нею за вікном зайчика або як вогники та дрова «стрибали» по стінах. Оскільки наш будинок знаходиться прямо в лісі, дитяча уява завжди малювала мавок чи чугайстрів, які ховалися поряд.
Який персонаж із «Музичних історій України» близький Вам по духу?
Це не зовсім персонаж, але зараз мені надзвичайно близький твір «Верше». Він точно передає те відчуття, коли ти перебуваєш далеко від дому і за ним дуже сумуєш. А якщо говорити саме про героїв, то мені подобається мавка — не як негативний образ, що губить душі, а як світлий «український ельф», який оберігає ліс та допомагає йому.
Чи плануєте видавати другий том «Музичних історій України»?
Для нас було б дуже цінно продовжити цю історію. Зараз ми за підтримки Українського культурного фонду створюємо проєкт «Українська Одіссея», який буде наче «Володар Перснів», але на українські теми. Моя маленька мрія — наступним етапом адаптувати ці твори та видати їх у наступному томі книги нот.
Авторка рецензії та інтервʼю: Марʼяна Ярема.
Редакторка: Діана Римарчук.
